Виню себе в обставинах смерті батька

У мене помер батько. Ми не дуже тісно спілкувалися більшу частину мого життя, він був батьком більше номінально. Так вийшло, що я 2 роки в підлітковому віці жила сама тиждень через тиждень, мобільних тоді ще не було, і він жодного разу за цей час до мене не приїхав подивитися, як я. Згодом батьки розлучилися, проте батька я відвідувала. Коли я поїхала на навчання в інше місто і придбала йому мобільний для звʼязку - він мені не дзвонив, дзвонила лише я.
Проте з віком, він почав відчувати потребу в мені і став дзвонити іноді сам. Три роки назад я перевезла його в своє місто за 600 км від його міста, оскільки йому було вже 80 років і я боялася, що мене не буде поряд, коли я буду потрібна. Ми доволі активно спілкувалися, я відвідувала його через кожні 2-3 тижні, ми ніби нарешті стали батьком і донькою. Цей час співпав зі хворобою і складними операціями мами (4 операції за неповних 3 роки, остання - місяць назад) і я просто розривалася між ними фізично (бо перевезла маму до себе) і емоційно (вони дуже погано розлучилися, і один одного терпіти не можуть, продовжували вирішувати стосунки через мене. Окрім того, у мами дуже непростий характер (точніше, не схожий на мій) і я маю без кінця відстоювати свої кордони і витримувати її емоційний тиск, на що у мене йде колосальна кількість сил).
Батько нічим особливо не хворів (тиск, серце, задишка - все як у літніх людей) і був доволі активним, гуляв щодня по декілька кілометрів, навіть «город» на балконі посадив. Ми зідзвонювались кожні вихідні (частіше дзвонив він. Говорили в основному про його стан і самопочуття і він жалівся на тиск, серце, руки/ноги, і я, якщо чесно, вже так втомилася від всього цього середовища хвороб, у якому я живу 24/7, що дзвонити самій, щоб про це слухати, у мене не дуже було багато сил. Але якщо не дзвонив він - дзвонила я).
Востаннє я приїжджала до нього 4 травня, а потім телефонувала 11 травня, але він не відповів. Я подумала, що зайнятий, але не передзвонила йому і він не передзвонив. А потім був такий важкий тиждень, який так швидко пролетів, що наступного разу зателефонувала я йому 19 травня, і у нього був вимкнений телефон. Я одразу до нього поїхала - але його вже не було в живих.
Експертиза показала день смерті - 14 травня, але я думаю, він помер раніше (останній чек з магазину - 8 травня і коли я ввімкнула його телефон, на екрані був пропущений від мене, тобто він його після цього вже не використовував).
І тепер мене це просто зʼїдає зсередини. Я навіть не знаю дати його смерті… Я ховала його в закритій труні…
Він колись жартома сказав «а то вмру і завоняюся, поки хтось знайде», я запевнила, що так не буде, а вийшло фактично так.
Чому я не наполягла на щоденному зідзвоні, щоб розуміти, що з ним все в порядку? Чому я не передзвонила 11 травня або 12, коли він не відповів, щоб знайти його тіло раніше? Чому я так розслабилася, що повірила, що він безсмертний і не перевіряла? Я ж живу неподалік. Це так мене вбиває…