Криза 25-річного шлюбу

Може, звернетеся індивідуально до психолога? Схоже, що у Вас паттерн поведінки - першою йти на примирення не залежно від причин конфлікту, а значить, що Ви себе міняєте під чоловіка, а не його під себе. В першу чергу, варто розібратися з цим і навчитися обирати себе, в стосунках чи поза ними.

Ваше питання - це запит на психотерапію з психологом, під час якої зможете з'ясувати мотиви своєї співзалежності та реалізувати їх іншим чином.

тиждень тому чоловік сказав, що втомився від мене, що я його ламаю, міняю під себе

А Ви визнаєте це? Він сказав правду, як вважаєте?

А що конкретно за сварки були між Вами і чоловіком?

Знаєте, я згодна визнати все, що завгодно, аби стосунки з чоловіком були теплими, близькими, довірливими. Цього я прагну все своє сімейне життя, проте, можливо, чоловік цього не прагне) Він дуже схожий на мого нещодавно померлого батька - не любить обіймів, доволі замкнутий, холодний

Вы все же не ответили - а красиво выкрутились)
При этом попутно и ловко обвинив мужа в холодности. Ну и зачем он тогда Вам такой холодный?)
Так все же:

втомився від мене, що я його ламаю, міняю під себе

Это правда? Ломаете и меняете под себя? Или он все врет и выдумывает?

Доброго ранку!

Я в шлюбі вже 25 років, і протягом цього часу в нас були і непорозуміння, і серйозні сварки, але я зазвичай намагалася їх швидко залагодити, перша йшла на примирення, застосовуючи всі можливі й допустимі способи.

Ось тут, на мою думку, міститься основний клубок Ваших проблем. Він, власне, зрежисував сценарій відносин між Вами і чоловіком. А витоки, звісно, йдуть звідси -

я згодна визнати все, що завгодно, аби стосунки з чоловіком були теплими, близькими, довірливими. Цього я прагну все своє сімейне життя

І звідси

У дитинстві мене не було прикладу щасливих сімейних стосунків, лагідного ставлення батька, підтримки мене як дівчинки, навіть навпаки. І в дорослому житті я цього шукаю, вибір упав на мого чоловіка

Виходить, схоже на те, що Ви обрали чоловіка, аби задовільнити потребу з дитинтства - відчути любов від батька(!) А мітка долі впала на чоловіка. Я не думаю, що вибір був свідомий, адже Ви обрали людину, схожу за характером на батька. Хлопець іншого типу закономірно не міг потрапити в поле Вашого зору. Це було б порушення сценарію.
Отже, обравши, того, хто потрібен, почали наполегливо домагатись свого, реалізуючи те давнє прагнення символічно розтопити лід батьківского ставлення.
На жаль, для визнання цього несвідомого задуму знадобилась аж чверть століття -

це великий тягар для нього

Я доволі вперта і наполеглива, таку не кожен витримає.

Добре, що визнаєте свої особливості. Залишилось навчитись діяти по-дорослому - з повагою, з відчуттям бажань і потреб партнера.
Скажіть, Ви колись цікавились тим, як він насправді Вас сприймає? Чого йому від Вас занадто? А що було б бажано?

Доброго дня!
Ви пишете "сама собі поставила діагноз - співзалежність, але подолати її не можу (чи не хочу), хоч і почитала дещо про неї"
Насправді, подолати співзалежність лише почитавши літературу з цього приводу, неможливо в принципі. Адже, співзалежність - це модель поведінки, яка закладається, як правило, в дитинстві як наслідування стосунків батьків. І робиться це не спеціально, а автоматично. Дитина живе поруч з дорослими і їх стосунки сприймає як єдино можливі. Саме тому, дорослішаючи, ми нерідко, беремо шлюб саме з тими чоловіками, які дуже схожі на батька. Так діє внутрішня установка, яка спонукає нас жити в межах закладеної з дитинства поведінкової моделі.
Окрім того, ролі "жертви" та аб'юзера взаємозамінні. І підтвердження моїх слів Ви можете знайти у своїх стосунках з чоловіком. Де і Ви, і чоловік періодично буваєте то "жертвою", то "аб'юзером". Окрім того,чоловік та дружина - це така собі єдина система. Де зовня поведінка одного віддзеркалює невидимий внутрішній стан іншого. Як на мене, дуже яскравий цьому приклад - ситуація з електриком-лифтером. З опису подій, стає зрозумілим, що Ви дуже переживали, боялися, тривожилися та стрессували через сина, незважаючи на те, що чоловік був з ним практично поруч. І своїми страхами, не розуміючи цього, знецінювали і чоловіка і його дії, не довіряючи чоловіку, як представника сильної статі, функція якого діяти саме от в таких складних ситуаціях. Що могло чоловіка дуже сильно зачепити, образити та роздратувати. Окрім того, страхи, тривоги, роздратування, переживання, претензії, образи і особливо, жіночі - це все є латентним (прихованим видом агресії). А, відповідно своїм природнім особливостям, чоловіки дуже гостро реагують не на зовнішні слова та дії, як нам здається, а на жіночі почуття, емоції та, особливо, на емоційне забарвлення слів та силу голосу. Ті емоції, які жінкам звичні та природні, на чоловіків діють як електричний струм, викликаючи внутрішній біль своєю різкістю. І сприймаються однозначно, як напад на них, тобто, як агресія. Відповідно цих особливостей, Ваша емоційність та тривожність могли спрацювати як тригер для чоловіка, змусивши стати на бік електрика. Який (електрик), як це не дивно, але також реагував, швидше ша все, не стільки на Ваші слова, скільки на Ваш внутрішній стан. Тобто, якщо б ми мали можливість бачити те, що відбувається на енергетичному рівні, були б шоковані. Та сама зовні слабка жінка, своїм емоційним напруженням, їнасправді, дуже часто виступає в ролі невидимого агресора та енергетичного вампіра, змушуючи чоловіків зовні захищатися лайкою, звинуваченнями, а інколи, навіть, фізично ( що їх не виправдовує), або закриватися, перестаючи спілкуватися і відсторонюючись. Бо жінки психо-емоційно сильніші за чоловіків у 6 разів, тому чоловіки повністю беззахисні, у цьому сенсі, перед жінками.
Зважаючи, що разом ви живете 25 років і, це, припускаю, не перша ситуація , де Ви дуже сильно емоційно стрессували, чоловік знайшов для себе найщадний спосіб захисту і прийняв рішення відсторонитися.
Що робити?
Чоловік та дружина - це дві взаємопов'язані між собою ємності. І якщо жінка починає працювати над собою, змінюючи та трансформуючи закладені з дитинства неправильні моделі поведінки та установки. (А це можливо зробити лише працюючи на рівні підсвідомості разом із фахівцем психологом), поступово сам того не помічаючи, починає змінюватися і поведінка чоловіка. Адже, він реагує саме на внутрішній стан своєї дружини.

Я слухаю його і кажу, добре, я мовчатиму, тільки скажи хоч приблизно, скільки мовчати. Мені фізично важко переносити мовчанку, напружену обстановку в домі, холод у стосунках: підвищується серцебиття, затьмарюється розум, вживаю заспокійливе, щоб витримати і знову не почати залагоджувати стосунки

Що я на це можу сказати?
Припускаю, що Ваша потреба відчувати себе прийнятою, відчувати любов і прихильність близької людини в тому вигляді, як звикли її задовльняти, не має шансів на успіх(!) Бо це потреба дитини - дочки по відношенню до свого батька.
Чоловік може давати любов, але по свойому. Точно не батьківську і точне не так, як батько. Прояви будуть інші. Потрібно це усвідомити. І навчитись відділяти потреби дорослої жінки від потреб дитини, що живе всередині Вас із невгамовним бажанням бути визнаною батьком.

Це та ж маленька дівчинка впадає у відчай, коли партнер "зачиняється". Це в неї через об'єктивні причини не сформувався адекватний механізм, що дозволяє пережити фрустрацію. Тобто Вам не вистачає самодостатності, здорової автономії і внутрішньої свободи, а є емоційна залежність. Тому співпраця з психологом на часі. Раджу не відкладати на потім.

Вітаю!

Будь-які стосунки рано чи пізно зіштовхуються з конфліктами та невдоволеннями. І у вас і вашого чоловіка немає витримки негативу один одного. Ви одразу прагнете примирення, близькості і як наслідок чоловік агресує ще більше. Чоловік же більше ображається і замикається, а це теж не сильно доросла позиція, бо він цим замовчуванням вас наказує. Дуже багато необробленого невдоволення, яке треба визнати без образ та пошуку правоти.

«Здебільшого, коли він, образившись на мене, замикається і мовчить, я вмовляю його, що не треба зациклюватися на образах, що я його люблю, що все це дрібниці, давай помиримося». Це не робоча стратегія, вибачте. Ви абсолютно не в контакті з реальністю і одразу йому пропонуєте бажану картинку, яка підходить вам. А якщо витримати гнів та невдоволення партнера, по дорослому бути присутньою в діалозі, у напруженні і какашки не посипати бантиками. Почути та побачити, витримати, не переключати увагу, не підштовхувати до чогось іншого. Коли дощ, потрібна парасоля, так і тут має бути відповідна реакція. Наприклад: «Ти злишся на мене. Поясни чому. Скажи щоб ти хотів від мене?». Цьому навику треба вчитись та вибудовувати його, і вам і чоловікові.

Я маю припущення, що ви боїтесь власної агресії і тому агресія чоловіка це сигнал СОС для вас. Ви зустрічаєтесь з агресією майстра, чоловіка, бо не можете з цим зустрітись всередині себе, а це точно є.
Я погоджуюсь з колегами, що ваша історія - це запит на довготривалу психотерапію!

Його злість значить дуже сильна і він не спроможній на контакт, він навіть можливо береже вас від власного гніву. Важливо почути, що його не слід чіпати. Я вбачаю, що у вас підіймається сильна тривога, яка і штовхає вас робити різні спроби. Вам страшно, коли на вас гніваються і сприймають вас поганою. Але тоді ви у полоні хорошої жінки, а ви жива людина з різним набором реакцій та сторін.

Дивіться, він асимілює свій гнів, а вам потрібно розібратись з тривогами, зі своїми страхами.
Про конфлікти важливо домовитись у спокійному стані, як потрібно звертатись один до одного. Це культура взаємодій. У деяких подружь є домовленість не лаятись, у інших поговорити через годину, у третіх ще щось… Це довготривала практика, бо ви цього не вмієте і однією порадою не домогти, так як кожен раз різний контекст. Стосунки по переписці не виправляються, раджу дивитись в сторону психотерапії!

Погоджуюсь з колегами шодо терапії.

"Скільки чекати/терпіти"-
поки чоловікові це потрібно, щоб чоловік мав шанс зробити Свій Крок.

Дати йому можливість побути без ваших намагань все залагодити, тільки б не відчувати себе кинутою.
Тільки коли йому буде достатньо часу, він буде мати шанс замислитись про щось.

З описаного випадку можна припустити, що ви з чоловіком по-різному долаєте труднощі. І, можливо, кожен з вас не визнає, що спосіб іншого має право на існування.
Вас дратує те, що чоловік не хвилювався, а його дратувало те, що Ви занадто хвилювались.

Те, що чоловік став на сторону майстра може свідчити про те, що він намагається хоча б таким чином скинути свою роздратованість на Вас.
І з продавцями та іншими- ніби коли отримує "офіційний привід" критикувати Вас.
Це може свідчити про те, що він дійсно відчуває певний тиск від Вас, з яким йому важко впоратись.

Дуже часто люди в парі живуть не вдвох, а кожен зі своїми "привидами ", Образами батьків, або інших важливих людей, з якими спорить, або любові яких чекають.

Можливо не тільки Ви "шукаєте батька" в цих стосунках, а й чоловік "відбивається від втручання " когось зі своїх важливих фігур. Адже його мовчання може бути захистом від критики.

Важливо зробити стосунки тільки вашими.

Здебільшого він каже, щоб я його не трогала (не діставала розмовами), щоб не повчала, дала йому спокій, бо в нього голова болить, часто каже, що я права, а це він такий поганий

Это слова протестующего и слабого ребенка, которого воспитывает доминирующая и нарциссичная мама.
Думаю, именно такая у него мама и есть. И Вас он нашел ей под стать - аналогичную по своей роли и воздействию на него. Теперь страдает от этих нерешенных с детства психологических проблем.
Вот такая пара у вас образовалась. По дополнению.

Думаю, що я намагаюсь змінити свого чоловіка, щоб він став таким, як описують у книжках ідеальних чоловіків. Отже, міняю і при цьому ламаю. Я й себе намагаюсь змінити, бути якнайкращою, наскільки можу. І тільки останніми роками почала це розуміти, зменшила тиск, але час від часу щось у мені мимоволі спонукає мене знову прагнути вдосконалення

Это однозначно нарциссическое. Либо структура личности, либо унаследованное от мамы - результат нарциссической травмы. Болезненный перфекционизм и неживая идеализация.

Згодна з тим, що маю пройти психотерапію, бо сама втомилася від свого стану. Але, по-перше, боюся, що побачу в собі те, що, без сумніву, ховається в мені десь так глибоко, що я його не можу роздивитися, проте відчуваю

Это нарциссическое там и прячется. Прямо чувствую его) И смотреть на него не хочется, понимаю. Но оно там есть. И влияет.

Мені фізично важко переносити мовчанку, напружену обстановку в домі, холод у стосунках: підвищується серцебиття, затьмарюється розум, вживаю заспокійливе, щоб витримати і знову не почати залагоджувати стосунки

Это паника от непредсказуемости и невозможности контролировать другого. Что приравнивается к опасности.
Тоже нарциссическое.