Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
Яна Дмитрівна Кузик
Яна Дмитрівна Кузик 13 годин тому: «Здравствуйте. Ваше описание своего состояния довольно ясное в плане ощущений, но даже так его не полностью достаточно что бы ответить "что с Вами". Вы упоминаете выгорание, и это»
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 13 годин тому: «Здравствуйте, angelina! цитата: «Я не чувствую себя и как мне дальше жить. Что мне поможет?» Когда не чувствуете себя (от себя добавлю - себя ПРЕЖНЮЮ), возникает тревога, сумятиц»
Анна Борисовна Королёва
Анна Борисовна Королёва 15 годин тому: «Здравствуйте! Хочу вас поддержать. Вы четко о себе знаете, что ваше, а что нет. Это важно. цитата: «тем более служить не хочу я не люблю эту тематику и не моё ето,» У вас уже ест»
Питання від: rita23 Вік: 43

Відчуття дискомфорту після емоційної реакції на відмову

Привіт

Днями я попросила людину зробити для мене невелике лело, але він сказав, що немає в нього можливості. Я почала говорити, що нічого, нехай не переживає (він не переживав, до речі).

Потім, вдома, я відчула великий дискомфорт, ніби я зробила щось погане чи щось показало мене з поганого боку.


Я знаю, що в дитинстві недоречно було просити і все звідти. Але дорікаю за таку реакцію, за можливий егоїзм.

Дорікаю себе за це почуття дискомфорту, ніби чекаю, що люди завжди будуть добрими для мене.
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

Доброго дня! Сам факт, що ви щось попросили, не робить вас поганою чи недоречною, це просто прохання.
І нормально, що інша людина може як погодитися, так і відмовити і це не пов’язано з вашою цінністю. Можливості іншої людини та ваша потреба існують окремо.
Схоже, що в таких ситуаціях у вас швидко вмикається внутрішній критик та оцінювання себе. З цим зазвичай складно впоратися лише через роздуми, тут може бути корисною терапія, щоб поступово відокремлювати сам факт потреби від звички себе оцінювати і зменшувати автоматичну самокритику.

Edited by author 30.05.2026 09:01

Доповнення від автора питання ·
Дякую за відповідь. Теж відчуваю, що самокритика зашкалює
Ріта, доброго часу доби!
Щоб Вам допомогти - давайте трошки зануримося в деякі моменти цієї ситуації.
цитата:
Я почала говорити, що нічого, нехай не переживає (він не переживав, до речі).

Потім, вдома, я відчула великий дискомфорт, ніби я зробила щось погане чи щось показало мене з поганого боку.

Як вважаєте, що саме на Вас вплинуло сильніше:
1 - те, що Ви звернулися з проханням?
2 - те, що Вам відмовили?
3 - те, що Ви легалізували йому відмову, але йому на це було байдуже?
Щось з цього є найсильнішим емоційним подразником дл Вас. Як по відчуттю - що саме?


цитата:
Я знаю, що в дитинстві недоречно було просити

Про яку саме недоречність іде мова?


цитата:
дорікаю за таку реакцію, за можливий егоїзм.

Яким чином егоїзм проявився в цій ситуації?

цитата:
ніби чекаю, що люди завжди будуть добрими для мене

Я правильно Вас розумію, що коли Вам кажуть "ні" - Ви це відчуваєте, як погане ставлення до себе?
Доповнення від автора питання ·
Перша відповідь: 2
Про яку саме недоречність іде мова?
Я якось знала, що не можу кричати як інші діти: купи мені, дай мені... мама не переносила таку поведінку. Можливо тому, що вона не дуже любила мене і на відміну від моєї хрещеної, яка прощала дочці все, у мене не мало бути жодних вискоків.

Яким чином егоїзм проявився в цій ситуації?

Я правильно Вас розумію, що коли Вам кажуть "ні" - Ви це відчуваєте, як погане ставлення до себе?

Швидше за все так, а це тому що мені здається, що я якщо прошу, прошу найменше. Це так безглуздо, але не вмію змінити свою реакцію. Також не вмію позбутися вічного почуття провини.



Егоїзм у тому, що не вмію нормально прийняти відмову, тільки переживаю, відчуваю погане всередині себе... адже могло б цього не бути. Я мабуть чекаю хорошого відношення.
Доповнення від автора питання ·
Яким чином егоїзм проявився в цій ситуації?

Швидше за все я егоїстка, тому що чекаю хорошого відношення і не вмію нормально адекватно реагувати на відмову
цитата:
Я якось знала, що не можу кричати як інші діти: купи мені, дай мені... мама не переносила таку поведінку. Можливо тому, що вона не дуже любила мене

Це перший маркер, над чим має сенс попрацювати в терапії разом із спеціалістом.
Дитячі відчуття, упередження дуже стійки і впливові. Вони переходять на підсвідоме і в подальшому житті, ми навіть не усвідомлюємо чому приймаємо те чи інше рішення. Тому дуже важливо з цим розібратися. Нажаль ні з допомогою сайту, ні самостійно з цим не розібратися.


цитата:
Швидше за все я егоїстка

Думаю, має сенс розібратися з самим терміном "егоїзм" - це конкретно про що та як він проявляється в реакціях, мисленні та поведінці. А паралельно подумайте та сформулюйте для себе ще одне поняття: любов до себе - це про що конкретно, та яким чином в реакціях, думках та поведінці вона проявляється. Це доволі не просто, не поспішайте, побудьте з цими питанніми декілька днів, щоб розібратися для себе в цих двох поняттях і надалі мати можливість аналізувати свої думки, реакції та поведінку - це я зараз поступаю з любовю до себе чи егоїстично?


цитата:
не вмію нормально прийняти відмову, тільки переживаю, відчуваю погане всередині себе.

Як правило, люди, які раняться об відмову самі теж не вміють казати "ні". Ця ситуація про межі та вміння їх розуміти, тримати, не порушувати... Коли я розумію свої межі та вмію їх тримати - тоді я буду з прийняттям сприймати і кордони іншої людини. Тож, це друге з чим я б радила попрацювати з психотерапевтом. Та це можливо і самостійно собі допомогти. Тут Вам на допомогу і чат GPT і GOOGL. Є багато статей, книжок у вільному доступі, де зможете знайти різні вправи та інформацію про кордони.


цитата:
Також не вмію позбутися вічного почуття провини.

А в чому саме Ви себе звинувачуєте?
Те, що Ви описуєте, виглядає не як егоїзм чи надмірні очікування від інших людей, а як зустріч із власною вразливістю. Коли ми просимо про щось важливе для нас, ми неминуче ризикуємо почути відмову. Іноді болючою виявляється не сама відмова, а той внутрішній досвід, який вона торкає.

Можливо, дискомфорт виник не тому, що Ви зробили щось неправильне, а тому, що сам факт прохання поставив Вас у залежне становище: Ви відкрили свою потребу іншій людині й певний час не знали, якою буде її відповідь. Для багатьох людей це непростий досвід.

Зверніть увагу, що після відмови Ви почали оцінювати не ситуацію, а себе. Наче відмова стала доказом чогось про Вас як про людину. Але прохання не робить людину нав'язливою, слабкою чи егоїстичною. Воно лише говорить про те, що в певний момент їй була потрібна допомога.

Мені здається важливим поставитися до себе з більшою цікавістю, ніж осудом. Не "чому я так реагую?", а "що саме мене так зачепило?". Відмова? Відчуття залежності? Страх бути тягарем? Побоювання здатися надто вимогливою? Відповідь на це питання може виявитися значно ціннішою, ніж спроби переконати себе, що не варто було засмучуватися.

І ще одна думка: бажання, щоб до нас ставилися по-доброму, не є ознакою егоїзму. Це одна з природних людських потреб. Інша річ, що люди не завжди можуть дати нам те, про що ми просимо. І тоді доводиться зустрічатися не лише з їхніми обмеженнями, а й зі своїм розчаруванням. Це неприємно, але це частина живих людських стосунків.
Доповнення від автора питання ·
Дякую за таку докладну відповідь! Я звідки пам'ятаю себе, почуваюся винною. Звичайно мама звинувачувала мене навіть у тому, що я посіла 4 місце у конкурсі, а не 1, у віці 9 років, за дивну поведінку у віці 5 років (пам'ятаю перша панічна атака). Зараз подивлюся, що шефова викривиться на обличчі, вже в мене почуття провини. Звичайно я знаю що це ненормально, але почуваюся дуже слабкою щоб поставитися іншим.
Доповнення від автора питання ·
Дякую за відповідь. У мене питання, чи краще знайти терапевта на місці проживання чи можна онлайн?
Вітаю Вас.
Як на мене, Ви самі знаєте причину того, чому так болісно реагуєте на відмову.
"Я знаю, що в дитинстві недоречно було просити і все звідти. Але дорікаю за таку реакцію, за можливий егоїзм"
Насправді, для жінки абсолютно природньо просити про допомогу. І у випадках відмови - це, швидше проблема того, хто відмовив, а не жінки, яка звернулася по допомогу.
Що означає "було недоречно просити"? Вам робили зауваження? Батьки були чимось постійно зайняті? Хтось сильно хворів і Вам не хотілося його турбувати?
Спробуйте згадати, хто говорив Вам про те, що Ви егоїстка, як тільки Вам потрібна була допомога дорослих? Або ж хто міг говорити при Вас про егоїзм когось і що потрібно з усім справлятися самому?
"Дорікаю себе за це почуття дискомфорту, ніби чекаю, що люди завжди будуть добрими для мене".
Це ще може бути наслідком певної ідеалізації стосунків з дитинства. Адже, дитина сприймає значимих дорослих тільки як правильних та гарних, як таких, що ніколи не помиляються і не поводять себе погано. Так буває тоді, коли маленька дитина сильно недоотримуючи підтримку та турботу, звинувачує у нестачі уваги до себе тільки саму себе. Адже, дорослі - це боги, і бути поганою, винною та помилятися може лише сама дитина.
Дитина дорослішає, але реакції залишаються ті ж самі на підсвідомому рівні до тих пір, поки не відбудеться "перезапис" самих реакцій.
Саме тому, навіть, знаючи причину, Ви продовжуєте реагувати як в дитинстві.

Edited by author 30.05.2026 11:07

Доповнення від автора питання ·
Дякую за відповідь
Вітаю!
цитата:
Днями я попросила людину зробити для мене невелике лело, але він сказав, що немає в нього можливості. Я почала говорити, що нічого, нехай не переживає (він не переживав, до речі).

Здавалось би, звичайна пересічна подія, які відбуваються з людьми. Проте у Вашому сприйнятті вона далеко не звичайна, адже дорівнює тим багатьом випадкам з дитинтства, коли
цитата:
Я звідки пам'ятаю себе, почуваюся винною. Звичайно мама звинувачувала мене навіть у тому, що я посіла 4 місце у конкурсі, а не 1, у віці 9 років, за дивну поведінку у віці 5 років (пам'ятаю перша панічна атака


Зовні ситуація інша, а от щодо Ваших почуттів, то ідентична до давніх і доволі травмуючих переживань, які загалом склались у травматичний досвід, що тригерить Вас кожного разу.

цитата:
Потім, вдома, я відчула великий дискомфорт, ніби я зробила щось погане чи щось показало мене з поганого боку.

Ось тут Вас накрили знайомі відчуття. Реакція автоматична, можна сказати, "вбудована". Очевидно, без об'єктивного аналізу, що так потрібен задля СВОБОДИ власного ВИБОРУ - як сприймати? яке значення надати? як діяти далі?
Шкода, тоді у дитинстві Вам ніхто допоміг розібратись в цих речах.

цитата:
Я знаю, що в дитинстві недоречно було просити і все звідти. Але дорікаю за таку реакцію, за можливий егоїзм.

На превеликий жаль, в дитинстві Вас часто звинувачували БЕЗПІДСТАВНО. І це, скоріше за все, вплинуло на формування викривленого сприйняття самої себе, мовляв, егоїстка, бо завдавала клопоту мамі. Напевно, мамі чогось не вистачало, але не від Вас. Не вистачало енергії і здатності з любов'ю і турботою ставитись до власної дитини. Ну то окрема тема, яку варто піднімати у співпраці з психологом.
Натомість я хотів уточнити, чи доводилось Вам в житті комусь відмовляти? Через втому? Через брак часу? Через особисті антипатії? Цікаво, що при цьому відчували?

цитата:
Дорікаю себе за це почуття дискомфорту, ніби чекаю, що люди завжди будуть добрими для мене.

Давайте поміркуємо разом: чи завжди добрий дорівнює безвідмовний?
...
Доповнення від автора питання ·
Дякую за цю відповідь. Я навчилася відмовляти і навіть у таких ситуаціях, гле могла б змусити себе щось зробити. Дивно, що мені з цим з одного боку погано, з іншого - я себе почуваю як хтось, ким я зовсім не є: як бос, як начальник. Звичайно - я почуваюся як актор, що грає роль.
Але, це виходить з людьми на рівні мені. Якщо мова йде про шефа, я багато років почувала себе що за характером я показую себе беззахисною, хоча інші на моєму місці вміли сказати "ні", та ще й хамити вміли. Люди бачать, що я реагую навіть на невдоволення на чужому обличчі та біжу виправлятися. І вони це використовують.

Захищати межі це для мене постійне почуття провини. Я щодня почуваюся так у різних ситуаціях.

Давайте поміркуємо разом: чи завжди добрий дорівнює безвідмовний?


Звичайно, я розумію, що люди будуть різними. Мене турбує моя реакція, цей "смак" усередині. Той самий, коли мама казала, що я "не так сказала". Це пряме тавро.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.