Мені дуже важко думати та формулювати думки під час обговорення проблем у стосунках

↩ Реакція на відповідь № 391662 для Віталій Вікторович Бондарчук

Вітаю, насправді багато чого відбувалось, це все розповісти буде складно, але я спробую. Моя мама з моїм батьком майже не жила та не була з ним заручена. На скільки я знаю з розповідей мого батька, незадовго після того, як я народилась, вона почала перевозити деякі речі з його будинку до мами, забрала мене та сказала, що поки ми поживемо там. Потім я не знаю, що було. Мій рідний батько дуже мене любив, платив мамі аліменти (хоча він був не зобов'язаний, він це робив для того щоб побачити мене). Кожні вихідні він мене забирав до себе. Від нього я відчувала підтримку та любов. Але він помер, коли мені було 11. Після переїзду мама знайшла собі нового хлопця — мого відчима — та через 3 роки після мого народження народився мій молодший брат. Стосовно стосунків з мамою все було дуже складно. З самого дитинства приміняла фізичне насилля по відношенню до мене. Я пам'ятаю коли мій молодший брат був зовсім маленьким, ми втрьох сиділи на дивані та дивились мультики. Вона щось готувала, тому відволіклась, поклала мого брата на диван та пішла на кухню. Брат скотився вниз та впав на підлогу. Я не знаю скільки йому було, але десь до року, я думаю, він був зовсім малим. Я також була дитиною, тому або не зрозуміла, або не подумала про те, щоб його зловити. Мама прибігла з кухні на звук та побачила, що мій брат на підлозі. Можливо вона подумала, що це я його скинула, не знаю. Вона взяла мене за волосся, потягла до моєї кімнати та кинула так, що я полетіла в самий її кінець та сильно вдарилась головою об стіл. Можливо, пішла кров, але я не дуже це пам'ятаю. Вона злякалась, стала добрішою, обійняла, притиснула щось холодне з морозилки до голови, ми знову пішли на диван дивитись мультики. Було багато випадків, коли вона била мене ременем, шнуром від зарядки, залізною палкою від пилососа. За оцінки, за те, що брехала їй (а брехала, бо боялась її). Після смерті бабусі (мені було 7 років) вона почала сильно пити. Це відбувалось періодами, пів року вона могла пити, інші пів року бути в нормальному стані (але все одно мене била) і це все повторювалося. Коли вона пила у нас не було що їсти, я пам'ятаю як ми з братом ділили пачку від майонезу або її друзі, які приходили до неї також випити, приносили нам якийсь фарш. Я часто чула як вона блює в туалеті та молилась щоб після цього вона зрозуміла що пити більше не треба. Одного разу я зайшла до неї в кімнату, ліжко було у крові, в руках у неї ніж, а біля неї горіхи, вона спала, але я дуже злякалась, що вона мертва. Потім я почула як вона хропить та заспокоїлась. Одного разу вона п'яна залишила увімкненою газову плиту на ніч, коли вже всі спали, я прокинулась від того, що вся квартира була в диму, відчим кричав, що вона вбити нас вирішила. Стосовно відчима, я взагалі не пам'ятаю щоб він приймав якусь участь у нашому вихованні, тому навіть не знаю, що сказати. Ніжність між ним та мамою я бачила дуже рідко. Вони або сварились, або не розмовляли. Ми з братом інколи ходили в гості до бабусі з дідусем, тобто його батьків. Вони ніби й сприймали мене як рідну, але зараз (ми переїхали в іншу країну після того, як почалась війна) дзвонять тільки для того, щоб привітати мого брата з днем народження, а про мене забувають. Зараз відчим та мама розведені, мама знову знайшла чоловіка три роки тому. За ці три роки також були випадки, коли вона випивала, були сварки, бійки, мене тягали за волосся. Але зараз вона, начебто, не п'є та руку більше не підіймає. Окрім насилля, до речі, я з самого дитинства замість ласкавих слів чула тільки те, що я тварь, сука та мразь, таке могло прилетіти навіть просто за те що я не поклала речі в шафу. Інколи при сварках вона досі мене так називає. Словом, більшість негативних спогадів були пов'язані з мамою. Я її боялась, боялась сказати або зробити щось не так, коли вона була зла, я намагалась не показуватись та не виходити з кімнати. Зараз, коли я вчиняю так само, коли вона злиться, вона починає злились ще більше, бо я не можу підійти і поговорити з нею. Коли я сказала, що боюсь, вона мені не повірила і сказала що мені просто байдуже. І я не можу і ніколи не могла висказати їй усього, що думаю, навіть коли налаштована рішуче. У мене просто ком у горлі стає і я не можу сказати нічого, хоча в цьому випадку я знаю, що я хочу сказати, але просто не можу. Гарні спогади у мене пов'язані з моїм рідним батьком, але, нажаль, він помер зарано, ми ще й не бачились та майже не говорили за рік до його смерті. Він був на заробітках у Польщі та ми мало списувались. За неділю до того, як він помер, він приїхав у наше місто, в лікарню, але мені про це ніхто не сказав і я так його і не побачила більше. Я досі не можу це відпустити та хочу плакати при його згадці.