Тревога

Ваше состояние понятно. Вам постоянно приходиться подавлять негативные эмоции, следствием чего явилось тревожное расстройство, симптомы которого Вы описываете.
Самый частый симптом — тревога. Скорее всего, что даже, когда Вы дома, то уже мысленно на работе. Вы прокручиваете разговоры, задачи, страхи. Воскресенье становится тяжёлым днём, потому что впереди понедельник.
Ваша психика буквально живёт в режиме «постоянной угрозы».
Нужно осознать, что это – все временное явление и с этим можно работать.
По переписке Вашу проблему решить сложно, нужно побеседовать с Вами, многое уточнить и прояснить.
Но для начала можете взять листочек и написать себе две колонки - за и против: что мне приносит эта работа и что не нравится. И сравнить эти два списка. То есть, что я получаю, когда я туда хожу, и что я теряю, если уйду.
Когда Вы на ненавистной работе и не можете уволиться, тогда теряется определенная энергия, которая нужна для построения желаемых событий.
Вы можете обратиться к психологам этого сайта. Все работают он-лайн.

Вітаобрий день. З того, що Ви описуєте, схоже, що справа вже давно не лише в самій роботі. За шість років у Вас накопичилося стільки злості, образи, напруження й відчуття несправедливості, що робота ніби продовжується у Вашій голові навіть після завершення робочого дня. Тому й виникають нескінченні діалоги, прокручування ситуацій, проблеми з концентрацією, пам’яттю та постійна напруга в тілі.

Мені здається важливим не ставити собі завдання «змінити ставлення до роботи». Можливо, Ви занадто довго намагалися пристосуватися до того, що Вам насправді дуже не підходить. І тоді питання не в тому, як навчитися не злитися, а в тому, що саме ця робота з Вами робить і якою ціною Ви продовжуєте там залишатися.

Ви пишете, що не можете зараз звільнитися — і це реальне обмеження. Але між «звільнитися завтра» і «ще роками терпіти» є багато проміжних варіантів. Наприклад, поступово почати шукати іншу роботу, визначити для себе межі того, що Ви більше не готові витримувати, менше включатися в робочі конфлікти й свідомо повертати собі життя після роботи.

Особливо важливо не залишити без уваги самопошкодження. Коли Ви пишете, що іноді завдаєте собі шкоди, щоб не відчувати моральний біль, це означає, що напруження стало надто сильним і Вам потрібен безпечніший спосіб його витримувати. У такі моменти краще не залишатися з цим наодинці — говорити партнеру про те, що з Вами відбувається, і звертатися по професійну допомогу.

І ще одна річ: Ви пишете «вже сама на себе не схожа». Можливо, зараз Вам не потрібно будь-якою ціною повертати себе до тієї версії, якою Ви були раніше. Варто спробувати зрозуміти, що з Вами відбувається зараз і чого Ви насправді потребуєте. Злість теж може бути сигналом про те, що Ваші межі, потреби або важливі для Вас речі занадто довго залишалися без уваги.

Те, що поруч із Вами є партнер, який підтримує, — дуже важливий ресурс. І, можливо, зараз Ваше завдання не навчитися краще терпіти цю ситуацію, а поступово почати будувати таке життя, у якому Вам не доведеться щодня вдягати маску «все добре», коли всередині все кипить.ю !

Здравствуйте!

Тревога

Судя по Вашему описанию -

Мысли и диалоги не прекращаются. Все внимание залипло на работе. Нет концентрации, ухудшения памяти, реагирую на все очень остро,от злости погрязла 3 телефона ,постоянно нахожусь в напряжении из за этого мышечный спазм на шее и плечах. Иногда само повреждение, чтобы не чувствовать моральную боль.

- не только тревога.
Еще застревание на мыслях о работе, подавление своих эмоций - возмущения, негодования, протеста. Еще связывание свободы распорядиться собой из-за невозможности поменять работу. Еще ослабленная способность переключаться на другие аспекты жизни и, к сожалению, селфхарм.
Словом, сложилась затяжная неудовлетворительная ситуация, выбраться из которой не помогает даже поддержка партнера.

В связи с этим, что я Вам хочу сказать - само это состояние не пройдет от слова "СОВСЕМ"(!) Уж слишком оно затянулось. Но это вовсе не означает, что выхода нет.
ВЫХОД есть(!)
Это взаимодействие с психологом. Не исключаю и медикаментозную терапию по назначению врача. Плюс Ваши самостоятельные усилия.
Сейчас тезисно покажу, с чем предстоить иметь дело и что развивать.

Первое. Рассмотреть Ваши убеждения и суждения по поводу не лучшего времени сменить работу-

Уйти пока что с этой работы не лучшее время.

А так ли это на самом деле?
Какие факторы Вас удерживают от этого шага?
Потом взвесить, что приобретаете и что теряете в плане здоровья, оставаясь там, где Вы сейчас?

Второе. Раскрыть Вашу способность восприятия и реагирования на ранящие обстоятельства по работе(!) -

несправедливость по поводу распределения работы, злость, агрессия, апатия, ненависть к сотрудникам.

Есть много способов справиться с плохой ситуацией. Негативные эмоции можно подавить, чем Вы, собственно, и занимаетесь уже много лет во вред себе. Можно их выплескивать на других людей, кто вообще не при чем. Можно глушить алкоголем и другими психоактивными веществами. Бывает усердствуют в промискуитете. И это все про ТУПИК, поскольку оборачивается еще более пагубными последствиями.

Есть еще способ - "сжигать" отрицательные эмоции на пробежке, в бассейне, на велике, в спортзале. Эффект будет однозначно, но снова-таки весьма ограниченный. То есть, НЕ снимающий проблему.

Самый оптимальный и благоприятный способ - научиться выражать негативные эмоции конструктивно. И этому навыку люди учатся(!) А психолог помогает развить данное качество.
В ту же копилку - устранение причин этих самых отрицательных эмоций. Из позиции Взрослого - взвешенно и эффективно.

Сильно высказываться не могу, прихожу одеваю маску что все хорошо, а внутри кипит, ураган.

Вот скажите, с какой целью себя подавляете, одевая маску и сдерживая ураган чувств внутри?
Вы прежде в своей жизни использовали этот метод - в учебе? в работе? в отношениях? в социуме?
Что хорошего давал такой подход?

Но и за 6 лет так и не научилась изменить свое отношение к работе.

Поделитесь, каким образом пытались менять отношение к работе?

Edited by author 04.09.2026 07:25

Добрий день. Яке у вас питання до психологів сайту, уточніть, будь ласка

Потому что изначально я себя зарекомендовала такой личность ( покладистой, безотказной, неконфликтный)

Обычно на безотказных, неконфликтных и покладистых начальство ездит, поскольку чувствует, что их можно прижать, ущемить и т.д., а сопротивления не будет.
Теперь Вы убедились, что подход был выбран ошибочный.

дальше продолжаю играть эту роль, хотя уже "задыхаюсь" от этого.

Конечно, Вы не можете по-другому. Именно не можете, даже если бы вдруг захотели. Очевидно, это качество быть покладистой сформировалось еще в детстве, когда "нужно" было быть удобной(!) В этом нет Вашей вины. По всей видимости, атмосфера в семье, поведение родителей и их установки, передаваемые Вам, тому поспобствовали.

Как же быть?
О возможных дальнейших действиях я уже писал, главное из которых - Ваше обращение к психологу на терапию.
Важно принять мысль - ЧУДЕС на свете НЕ бывает(!) Все перемены к лучшему не происходят сами собой. Их подготавливают и совершают люди, сознающие реальность и делающие выбор в пользу изменений.

Как бы и сама хочу уйти, но держит график работы+ ЗП.

Поробуйте хладнокровно спросить себя, а стоят ли эти аспекты Вашего здоровья. И я сейчас не только о здоровье телесном. Ментальное здоровье, т.е. Ваша психика сейчас угнетена, страдает и начинает давать сбой. Если ничего не менять, то может произойти уже в ближайшее время - с Вашим самочувствием? с отношениями? да с той же работой? Вы же можете сорваться, чего нам всем и Вам в первую очередь очень бы не хотелось.

Когда уйду, новый стресс в поисках новой работы и приспособиться

Понимаю Вас. Любые перемены связаны с волнением. Иногда со стрессом. Но на то и существуют психологи, чтобы помочь людям этот стресс унять и помочь адаптироваться на новом месте.
Думаю, что Вашу веру в себя частично подрывает уже накопившийся за последние 6 лет стресс.
Поэтому убедительно Вам рекомендую - начните помогать себе действенным способом. Одной констатации проблем явно не обойтись. Нужны реальные шаги(!)

Доброго вечора!
Насправді, дуже співчуваю Вам і Вас розумію. Адже, з новою роботою з'являться і нові проблеми. А на цій роботі, принаймні, Ви вже знаєте від кого і чого очікувати. Тому, дійсно, на мою думку також, поки найкращий варіант - це все ж спробувати змінити ставлення до всього. Але... Не все так просто, як хотілося б. Адже, ми реагуємо в ситуаціях так, як вміємо. А вміємо так, як навчилися дуже давно, можливо, ще з дитинства. Власне, в цьому і полягає проблема, бо реакції, почуття та емоції ми не контролюємо - це рівень підсвідомості. Окрім того, є ускладнюючи моменти, психо-соматичні прояви: "постоянно нахожусь в напряжении из за этого мышечный спазм на шее и плечах"
Ще Ви пишете: "...прихожу одеваю маску что все хорошо, а внутри кипит, ураган. Мысли и диалоги не прекращаются. Все внимание залипло на работе...
Нет концентрации, ухудшения памяти, реагирую на все очень остро,от злости погрязла 3 телефона ,... Иногда само повреждение, чтобы не чувствовать моральную боль"
Підкажіть, будь ласка, чи були моменти самоушкодження до цієї роботи, наприклад, в підлітковому віці, дитинстві, юнацькому віці?
Чи мали Ви можливість з батьками відкрито проявляти свої почуття?
На мою думку, Вам не вдається змінити своє ставлення до того, що відбувається на роботі тому, що у Вас напрацьована поведінкова модель "гарної дівчинки". Тобто, є глибинна несвідома внутрішня незадоволена потреба будь що заслужити похвалу, прийняття, любов та підтримку тих, хто поруч. І як результат, намагання задавити все, що відчуваєте насправді.
То чи мали Ви можливість з батьками відкрито проявляти свої почуття? Чи отримували від батьків достатньо підтримки та прийняття? Ви були в дитинстві безпричинно щасливі?

Дякую Вам за відвертість.
Можливо, напишу дивні речі, але наше життя будується за певними законами. Один з них: оточуючий світ притягує до нас саме ті обставини, які максимально підходять під наші внутрішні установки та поведінкові моделі.
І цей же самий закон працює в зворотньому порядку. Коли ми змінюємося глибинно, на рівні тих же установок та рефлексів, те ж саме життя неочікувано само змінюється.
Насправді, те, що Ви близькі з мамою - це прекрасно, але...
Нам батьки передають у спадок не лише свою любов, але і свої невирішені проблеми. При чому, це відбувається автоматично і нерідко називається родовими програмами. Це ж не просто так Ви не вмієте говорити НІ, і окреслювати особистісні кордони. І не просто так є потреба бути "гарною дівчинкою". За цим всім стоять якісь Ваші глибинні дитячі очікування і проблеми. І вони будуть до тих пір керувати Вашим життям, аж поки не трансформуються у дуже корисний досвід.
Власне, саме тому Ви ніби опинилися в капкані, з якого ніяк не можете вибратися. Такі капкани нас тримають до тих пір, поки ми не втомимося грати нав'язані колись нам ролі і не почнемо серйозно працювати над собою. І це не рівень порад, чи просто доброї дружньої розмови. Це серйозна робота на рівні установок, поведінкових моделей, а отже, на рівні підсвідомості.
:І ще. Селфхарм, намагання завдати собі шкоди - це, насправді, набагато серйозніше, аніж Ви думаєте. Як правило, селфхармом починають займатися тоді, коли об'єм непропрацьованих внутрішніх проблем, об'єм накопичених не висловлених почуттів та непроявленої душевної болі на стільки високий, що психіка просто вже не може з цим впоратися. Як правило, селфхарм - це непровлене бажання покарати себе за щось, нелюбов до себе. Або ж намагання зменшити біль душевний, перебиваючи його фізичним болем.
За селфхармом можуть початися ще більші проблеми, як на рівні якості самого особистісного життя, так і на рівні психосоматичних захворювань.. Власне, про леми з шиєю та плечима вже почалися.
Тому, те, що Ви хоча б почали писати про свій біль на сайті психологів, вже добре. Але недостатньо, щоб зняти з себе цей вантаж і змінити своє життя на краще повністю.
Я б Вам порадила почати працювати індивідуально, і чим швидше, тим краще.

Edited by author 08.09.2026 17:30