Розчаровує син

Співчуваю, ви пережили — величезний стрес, фінансове виснаження та постійний страх за майбутнє дитини. Ваше відчуття безсилля і вигорання абсолютно зрозуміле. Ви з мамою вже зробили неймовірну кількість зусиль, щоб урятувати його. Що я можу сказати відносно вашої ситуації: виховати чи перевиховати 18-річну людину розмовами про наслідки вже неможливо, а постійний порятунок від цих наслідків лише підкріплює його залежність і безвідповідальність. Вам точно пора змінювати стратегію та рятувати, у першу чергу, себе.
Отже, чи варто пояснювати дорослій людині наслідки? Ні, це вже не працює. У 18 років, особливо після досвіду з судом та рехабом, він чудово знає усю теорію. Повторні лекції, благання чи скандали сприймаються залежною людиною просто, як «білий шум» і привід для роздратування. Залежність (якщо він повернувся до вживання) змінює мислення. Страх перед законом чи повага до батьківських грошей зараз не є для нього авторитетом. Поки наслідки існують лише на словах, для нього їх не існує в реальності.
Чи відпустити мені ситуацію? Так, але з чіткими кордонами (це називається «жорстка любов»). «Хто жалкує лозинки, ненавидить він сина, а хто любить сина свого, той змалку наказує його» - ось що говорить Слово Боже про справжню батьківську любов. Відпустити — не означає викреслити сина з життя чи розлюбити. Це означає перестати бути його «буфером» перед ударами долі. Накращий вчитель - власний досвід. Поки ви з батьками оплачуєте адвокатів, даєте житло та вирішуєте його проблеми, у нього немає жодної причини змінювати свою поведінку. Навіщо напружуватися, якщо дорослі завжди прикриють? Навіщо дорослішати взагалі? Зіткнення із суворою реальністю — це часто єдиний спосіб для залежної людини досягти свого «дна», від якого можна відштовхнутися для реального лікування.
Поговоріть із своїми батьками. Це найважчий, але найважливіший крок. Син зараз живе у них і, скоріш за все, користується їхньою м'якістю. Поки вони дають йому дах над головою та їжу без жодних вимог, він не зупиниться. Ви маєте діяти як єдиний фронт. Встановіть жорсткі правила проживання: Разом із батьками озвучте синові умови, за яких він може залишатися в їхньому домі. Наприклад: Він має працювати (бодай на простій роботі) і вносити частку за комунальні послуги чи їжу. Жодного вживання чи підозрілих друзів у домі. Якщо він порушує правила або відмовляється працювати — він має з'їхати і жити самостійно. Припиніть фінансову допомогу: Не давайте грошей на кишенькові витрати, цигарки, борги. Одяг та їжа — це максимум, і то за умови, що він намагається щось робити. Оголосіть про відмову від «рятування». Прямо скажіть йому: «Ми тебе любимо. Але якщо ти знову потрапиш у поліцію, заборгуєш гроші чи матимеш проблеми через речовини — ми більше не найматимемо адвокатів і не платитимемо твої борги. Це твій вибір і твої наслідки». І найголовніше — дотримайтеся цього слова, як би боляче не було.
Особисте прохання: подбайте, будь ласка, про себе. Ви виснажені, і ваша депресія і вигорання — це прямий наслідок созалежності. Ви не можете контролювати вибір сина, але, принаймні, можете контролювати своє життя.

Це дуже типова і водночас найболючіша пастка для люблячої бабусі. Жалість у цьому випадку, на жаль, працює проти вашого сина. Поки бабуся його жаліє і надає притулок, у нього немає жодного стимулу щось змінювати: у нього є дах над головою, їжа і комфорт, які забезпечують літні люди ціною власного спокою та здоров'я.
Те, що у сина є батько і йому є куди йти — це величезний плюс і ваш головний важіль у цій ситуації. Це означає, що виставляючи межі, ви не викидаєте його на вулицю. Ви просто перенаправляєте його туди, де він зможе (або змушений буде) взаємодіяти з чоловіком, а не маніпулювати м'якою бабусею.
Благаю, поверніть, будь ласка, фокус уваги на своє життя. Залежність однієї людини руйнує всю родину через так звану співзалежність. Ви повністю розчинялися в його проблемах, через що втратили власні сили. Вашому синові потрібна допомога фахівців (наркологів, психотерапевтів), але він звернеться до них лише тоді, коли сам захоче.А от вам допомога потрібна вже зараз.
Тому, визнайте безсилля перед його хворобою. Це перший і найголовніший крок. У психотерапії залежностей є правило трьох «Ні»: Ви це не спричинили. Ви це не проконтролюєте. Ви це не вилікуєте замість нього.
Кожного разу, коли всередині підіймається тривога за сина, зупиняйте себе і подумки (а краще вголос) кажіть: «Я безсила перед його вибором. Це його життя і його відповідальність. Я відповідаю тільки за себе».
Припиніть стежити. Не перевіряйте його речі, соцмережі чи телефон. Домовтеся з мамою: не обговорювати сина щодня по телефону. Якщо немає екстреної загрози життю чи здоров’ю батьків, ви не маєте знати про кожен його крок.
Ви так довго намагалися бути хорошою мамою, що повністю вросли у цю роль. Але ви не тільки мама і ваше життя не заключається тільки в материнстві. Ваша душа теж має на вас право, ваше тіло теж має на вас право: Поверніть базову турботу про своє тіло. Стрес руйнує організм на фізичному рівні. Почніть повертати увагу в тіло через прості речі: Сон - співзалежні люди часто страждають на безсоння. Налаготьте режим, за потреби зверніться до лікаря за легкими заспокійливими чи снодійними. Їжа: Почніть їсти не просто щоб «закинути щось у шлунок», а смачно і вчасно. Рух: Щоденні прогулянки на свіжому повітрі щонайменше 30–40 хвилин допомагають знизити рівень кортизолу (гормону стресу) в крові.
Ви роками запитували себе: «Що потрібно сину?». Тепер кілька разів на день зупиняйтеся і запитуйте: «Що я зараз відчуваю? Чого я хочу прямо зараз?». Спочатку буде важко, ви можете відчувати порожнечу або провину. Це нормально. Дозвольте собі маленькі радощі, які ви відкладали «через трагедію в родині»: чашка кави в тиші, покупка чогось приємного для себе, похід у кіно, ванна з сіллю. Ви маєте повне право бути щасливою, навіть якщо ваш дорослий син руйнує своє життя. Його хвороба не повинна ставати вашим хрестом.
Повернення до себе — це процес. Будуть зриви, буде хотітися знову його «проконтролювати». Хваліть себе за кожен день, коли ви обрали присвятити час собі, а не його проблемам.