післяпологова депресія

Заміжня 2роки, у декретній відпустці вже 1,7 роки, відносини з чоловіком хороші, але романтика втрачається, він ніби не розуміє, що його увага і компліменти мені потрібні зараз ще більше!живемо з моїми батьками, бабусею і дідусем, (окремо жити немає змоги), які дуже рідко погоджуються посидіти з донечкою і відпустити нас десь побути вдвох з чоловіком, постійно кажучи, що в нас вже сімя і ми повинні бути вдома,бо вони колись сиділи як були молодими!і вони знають, що нам більше нема на кого залишити донечку, адже батьки чоловіка померли. та й побутових сварок з мамою вистачає: я хочу робити щось по-своєму,вона мені каже робити що вона хоче!а поради і вказівки з боку мами і бабусі я взагалі вже не можу вислухати!живемо в селі,тому мені і сильно нема з ким тут поспілкуватись!чоловік ходить на роботу, змінює обстановку, людей, а в мене все теж саме і всі ті ж самі!ще й в донечки почався період істерик і постійного плачу і все це мені! я вже не витримую, думаю купувати заспокійливе, бо будь-яка дрібниця мене одразу дратує, виводить з рівноваги і я зриваюсь і постійно злюсь на всіх!мене наче ніхто не розуміє, постійно на самоті плачу! і коли сама думаю про вихід з цієї ситуації, то чомусь все здається безнадійним!на роботу ще рік точно не вийду, жити окремо теж не вийде, бо одна зарплата чоловіка, а батьки дуже не зміняться!може Ви мені щось порадите, підскажете якийсь вихід, якусь зміну!дуже дякую!