Live:
Світлана Володимирівна Матюха
Світлана Володимирівна Матюха 1 hour тому: «Вітаю.У вашому повідомленні багато болю за тим, чого вам так не вистачало з дитинства. Коли людині з дитинства не вистачало близькості, всередині може залишатися "голод до любові"»
Алла Григорівна Веленко
Алла Григорівна Веленко 3 hours тому: «Дякую Вам за відвертість. Можливо, напишу дивні речі, але наше життя будується за певними законами. Один з них: оточуючий світ притягує до нас саме ті обставини, які максимально п»
Віталій Вікторович Бондарчук
Віталій Вікторович Бондарчук 11 hours тому: «Мені дуже шкода, що Ви зараз проходите крізь такий важкий і несправедливий період. Те, що Ви описуєте — це глибокий, живий біль, і Ваші почуття абсолютно зрозумілі. Бачити щасливі »
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: AlinaValite Age: 21

Женский инфантилизм в отношениях с мужчинами

Более двух лет не складываются отношения с парнями. Притом причина в том что я истерично инфантильна именно в отношениях. В универе я староста, на работе я лидер, и проявление ребенка всплывает только когда я с парнями. Не думаю что это защита. Скорее желание в заботе. Я сама никогда не задумывалась об этом пока один парень мне не сказал что я постоянно включаю в себе ребенка, он сначала думал что я так играю,и вроде казалось милым, но постоянно... это слишком, и сказав что отношения родитель-ребенок это совсем не здоровые отношения все закончилось. Я как маленькая, скачу, бурно радуюсь, то плачу, быстро меняется настроение, мой голос даже с парнем какой-то ребяческий.
Я каждый раз разочаровываюсь в парнях, притом придумала себе заботливого принца, которому нужна я такая какая есть и жду его. А когда встречаю того кто мог бы сгодиться, расстраиваюсь, ведь либо нет цветочков, нет смс,внимания, звоночков это даже мне самой смешно и глупо... А иногда наоборот этого будто слишком много,и тоже не нравится. Притом я ищу того кто круче меня, ну или хотя бы на равном, планку задрала высоко. Бывают периоды, спускаю планку, бывают парни которые признаются мне в чувствах или даже порой что-то начинает зарождаться, но в них не вижу мужественности, силы характера, целеустремленности, и я ухожу или бывает и наоборот.
Папа то у меня невероятный, заботится о семье о маме, притом словно из книг он у нас, и маму любит, и нежности проявляют, и в финансах обеспечивает, и проблемы все решает. Мама тоже работает, но основной кормилец папа. Просто не жизнь а сказка.
Тоже так хочу, но так не бывает. Это 1 на миллион. Вот и думаю как быть с истеричностью,розовыми очками и детскостью.
Со временем это точно не появится. Я же стоит столкнуться с проблемами тут же ухожу. Всегда хитрю, манипулирую, порой проявляю слабость и получаю что хочу. Если нет, ну и ладно, значит не моя дверь, другая откроется.
Подруга посоветовала аффирмации, может стоит попробовать? Что еще? Как стать взрослее? Вернее уметь включать ребенка иногда, когда это действительно нужно, а не постоянно? Притом именно в отношениях
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?