пуста людина

Добрий день.Мене турбує така проблема - ось вже 2 рік як я відчуваю себе як би відірваною від реального світу. Хоча такою я була давно, проблеми зі спілкуванням ще у дитсадку, але вважала, що так і потрібно, а зараз це заважає мені жити. зараз я хочу бути зі своєю сім*єю, активно брати в усьому участь. Але нікому не можу признатись, що насправді я, хоч і намагаюсь вливатися в життя, не така - пасивна, зробити нічого нормально не можу, цілей не маю, думки в мене..коротше, не було ще місця, куди б я прийшла і мене б не вважали дивною, хоча й добрі усі зараз. Деякі кажуть, що я як дитина, не знаю. Мабуть і так, але від цього гірко. Живу, як вампір, огидно від цього, намагаюсь з цим боротись але одразу ж здаюсь. Не можу нормально з людьми говорити, просто не знаю, як виказати свої емоції? Хочу підтримати людину, наприклад, а сама як стовбур стою, ніби переді мною стіна, що огороджує мої почуття. Люди до мене добрі усі, я дуже усім їм вдячна, але жодного друга, і моя провина, бо вони ж йдуть на контакт. Якщо і з*являється хтось типу друга, то я від його намагань пізнати краще мене втікаю. я виявилась пустою людиною, тільки ховаю це. Особливо огидно - ну яке мають право жити такі пусті, безцільні люди? Треба щось робити, ціль знайти, бо я від цього стала часто дратуватися. Не знаю, як. Чи можете ви сказати, що зі мною і як з цим боротись? Вибачте, якщо незрозуміло пишу.