Що зі мною?

Цілий рік я виживала психологічно,готувалася до Нмт,чекала "кінця".З самого дитинства мене лякали Зно/Нмт,що якщо не здасиш=кінець життя і йти на роботу.І минулого року 2025-2026 почався мій страшній рік переживань.майже кожного тижня я ловила панічні атаки,істерики та вічний страх що я не здам.Підтрискм від батьків не було,але я і не просила.Єдина людина яка вірила в мене-це була моя вчителька та репетитора з математики.Я готувалася цілий рік,щоб оправдати її очікування,які були важливими для мене,та просто здати Нмт.Я не чекала схвалення батьків чи тому подібне,я лише хотіла щоб вчителька мною гордилася та задоволена моїми результати,а я просто була б задоволена тим що змогла це.З кожним місяцем,ще ближче до Нмт,істерики були ще страшніше,сльози,вічний страх та бажання щоб це все закінчилося.Я продовжувала вчитися.Минає останній дзвоник,і з'явилося розуміння "скоро кінець".Тепер залишалися злічені дні до того кінця якого я чекала,облегшення, яке я думала я отримаю,вже зовсім скоро.Я перестала їсти,похцдала на 5 кг,мій сон погіршився,істерики знову,знову страх.Сам день Нмт був мабуть страшним та неприємним.Я не спала перед цим днем два дні повноцінно(лише 6 годин на два дні),моя голова дуже боліла,енергії не було.Сама здача відбувалася в підвалі,я боялася робити різкі рухи та говорити,відчуття головокружіння,але скаржитися я не хотіла,не хотіла додаткової сесії.Здавши тест,я зрозуміла, що я так і не змогла здати на ті бали які я хотіла,але тоді замість полегшення прийшла якась порожнеча.І коли я виходила вже з підвалу,я пішла з своїми подругами попити кави та поговорити про це.Це єдине про що я могла говорити,структура завдання,які були завдання та тому подібне.В мене не було ні сліз щастя,а ні радості.День минув,і нічого.Наступний день також.І настав день здачі Нмт моєї подруги,вона здала краще мене,але це мене не образливо,я була рада за неї.Ми знову пішли попити каву та поговорити трішки, і я повернулася додому раніше,бо до моєї мами мали прибути гості,і треба допомогти. Десь через хвилин 10 до приїзду гостей,мені зателефонувала моя вчителька з математики трохи поговоривши зі мною,як їй обідно за мої бали,але вона знає наш справжній рівень,тож бали для неї не головне.Але діалог мені так запам'ятався,що я розплакалася через це,мені було боляче бо я її розчарувала,я не змогла оправдати очікувань,людина яка вірила в мене.Я плакала цілий день,мені було тяжко.Всі інші дні,як випускний та просто гулянки кудись-були нудними та буденними,нічого не відчувала.Нібр з часом якась порожнеча з'являється,я все роблю автоматично.питання:який сенс жити?Але я не знаю,я просто живу і роблю те що треба для будь якого студента.І зараз це неприємне відчуття порожнечі в мені,я закрилася в собі,більше мовчу,навіть немає ніяких емоцій,думки поглинали мене всі ці тижні після Нмт що і зараз.