Як сприймати сумніви чоловіка в батьківстві?

Прожили в шлюбі майже 4 роки. Завагітніти не вдавалось у цей період. В шлюбі не будували стосунки, а здебільшого кожен жив як вмів. З боку чоловіка маніпуляції, образи, ревнощі, абьюз. З свого боку - я не відстоювала кордони, мовчала, накопичувала образи. Врешті-решт я зібрала речі, поїхала, і подала на розлучення. Перший місяць був жахливий, погрози, образи, докори... А потім ніби усвідомили все обоє,. почали потрохи перебудовувати стосунки, обговорювати проблемні ситуації, докопались до внутрішніх образ і травм дитинства, пропрацьовуємо все. Дали собі новий шанс. І радісна звістка не забарилась: я вагітна. Чоловік ніби і радіє тому, але його не полишають сумніви, адже ми півроку жили окремо.
Я знаю, що він єдиний мій чоловік за останні 5 років, іншого навіть в думках не хотіла. Радію з того, що маю такий прекрасний подарунок долі. Але він прямо озвучив, що сумнівається, і радість від звістки про вагітність не буде повною через це. Хоче зробити ДНК-експертизу, щойно стане можливо. От і по суті питання: як мені реагувати? З одного боку я можу зрозуміти його почуття, але недовіра - це одна з причин чому я пішла від нього, ревнощі зашкалювали, хоча приводу жодного не давала. З іншого боку - не хочу всю вагітність цим перейматись, бо мені треба буде його підтримка і на пізніших термінах і в родзалі, а він в своїх сумнівах не зможе її давати, або ще це почне викликати в нього відразу чи агресію... Я знаю що батько він, мене не лякає ДНК-тест, але чекати місяці, поки він перестане сумніватись...Думаю, варто просто радіти своєму стану в повній мірі і готуватись до зустрічі з малям. Що порадите, Панове Психологи?