Я просто не можу зрозуміти сенс свого існування, що я в цьому житті роблю не так?

Я просто не можу зрозуміти сенс свого існування, що я в цьому житті роблю не так?
Мені 17 років. Що мене найбільше гнітить?... Це напевно неможливість щось змінити, я хотіла переїхати в інше місто, від батьків, піти працювати, а сьогодні мама сказала, що я не можу це зробити, бо в мене є обов'язки вдома і молодший брат, за яким я доглядаю. Я могла б звісно сказати, що мені все рівно і я нічого не буду робити, але я розумію, що їм крім мене ніхто не допоможе, і я просто відчуваю за собою відповідальність на рахунок цього і всерівно я це зроблю....Мене з'їдає цей побут, настільки воно вже заїлося, що я крім цього нічого не бачу, і не хочу (в коледж я ходити не хочу, гуляти не хочу, хотіла піти працювати, не можу в моєму місті багато переселенців, як тільки чують що мені 17 років, то відразу відхиляють мою заявку, чимось цікавитись я не маю можливості, бо в мене обов'язки вдома, і батьки просто знищать це бажання...Хочу взагалі закритись вдома, не виходити, і забути про все що відбувається навколо. Мої батьки часто п'ють алкоголь, не довіряють власній дитині, принижують, змушують відчувати себе неповноцінно, постійно в чомусь винною, при цьому я роблю всю роботу по дому, і доглядаю за молодшим братом (я якщо вдома не зроблю якусь дрібницю, наприклад ліжко не застелю, я вже відчуваю провину за це) і так постійно, але найбільше я боялась що буде знов панічна атака (хоча в душі хотіла, бо мені попередній раз сказали, що в такому випадку заберуть в лікарню, а я дуже цього хотіла в той момент), дивно звісно правда? Що мені хочеться навіть в лікарню під уколи, лиш би не вдома...Єдина людина до якої я туди повертаюсь це мій молодший брат, якому потрібна допомога і підтримка, якби не він, я напевно давно забила на все (навіть коли різала руки, я не хотіла помирати, бо я ще не поставила на ноги молодшого брата) якби я знала, що він дорослий, в нього все добре, все чудово, я б була спокійна і не думала за це, а так, зі всієї моєї сім'ї він єдиний мене там тримає, і тому я ще намагаюсь якось тримати себе в руках. Перше, це те що помічається відразу: батьки користуються своїм становищем і положенням, вони викликають відчуття вини і боргу перед ними. Але для них так зручно, зручно пожертвувати моїм майбутнім, особистим щастям, психічним здоров'ям, заради короткочасної вигоди для них. Батькам всеодно на мене і на молодшого брата, я виконую роль матері для нього, він і називає мене мамою інколи. Я не знаю що мені робити, як вийти з такої ситуації?