Питання від:
Clever girl
Вік:
17
Я просто не можу зрозуміти сенс свого існування, що я в цьому житті роблю не так?
Я просто не можу зрозуміти сенс свого існування, що я в цьому житті роблю не так?
Мені 17 років. Що мене найбільше гнітить?... Це напевно неможливість щось змінити, я хотіла переїхати в інше місто, від батьків, піти працювати, а сьогодні мама сказала, що я не можу це зробити, бо в мене є обов'язки вдома і молодший брат, за яким я доглядаю. Я могла б звісно сказати, що мені все рівно і я нічого не буду робити, але я розумію, що їм крім мене ніхто не допоможе, і я просто відчуваю за собою відповідальність на рахунок цього і всерівно я це зроблю....Мене з'їдає цей побут, настільки воно вже заїлося, що я крім цього нічого не бачу, і не хочу (в коледж я ходити не хочу, гуляти не хочу, хотіла піти працювати, не можу в моєму місті багато переселенців, як тільки чують що мені 17 років, то відразу відхиляють мою заявку, чимось цікавитись я не маю можливості, бо в мене обов'язки вдома, і батьки просто знищать це бажання...Хочу взагалі закритись вдома, не виходити, і забути про все що відбувається навколо. Мої батьки часто п'ють алкоголь, не довіряють власній дитині, принижують, змушують відчувати себе неповноцінно, постійно в чомусь винною, при цьому я роблю всю роботу по дому, і доглядаю за молодшим братом (я якщо вдома не зроблю якусь дрібницю, наприклад ліжко не застелю, я вже відчуваю провину за це) і так постійно, але найбільше я боялась що буде знов панічна атака (хоча в душі хотіла, бо мені попередній раз сказали, що в такому випадку заберуть в лікарню, а я дуже цього хотіла в той момент), дивно звісно правда? Що мені хочеться навіть в лікарню під уколи, лиш би не вдома...Єдина людина до якої я туди повертаюсь це мій молодший брат, якому потрібна допомога і підтримка, якби не він, я напевно давно забила на все (навіть коли різала руки, я не хотіла помирати, бо я ще не поставила на ноги молодшого брата) якби я знала, що він дорослий, в нього все добре, все чудово, я б була спокійна і не думала за це, а так, зі всієї моєї сім'ї він єдиний мене там тримає, і тому я ще намагаюсь якось тримати себе в руках. Перше, це те що помічається відразу: батьки користуються своїм становищем і положенням, вони викликають відчуття вини і боргу перед ними. Але для них так зручно, зручно пожертвувати моїм майбутнім, особистим щастям, психічним здоров'ям, заради короткочасної вигоди для них. Батькам всеодно на мене і на молодшого брата, я виконую роль матері для нього, він і називає мене мамою інколи. Я не знаю що мені робити, як вийти з такої ситуації?
Мені 17 років. Що мене найбільше гнітить?... Це напевно неможливість щось змінити, я хотіла переїхати в інше місто, від батьків, піти працювати, а сьогодні мама сказала, що я не можу це зробити, бо в мене є обов'язки вдома і молодший брат, за яким я доглядаю. Я могла б звісно сказати, що мені все рівно і я нічого не буду робити, але я розумію, що їм крім мене ніхто не допоможе, і я просто відчуваю за собою відповідальність на рахунок цього і всерівно я це зроблю....Мене з'їдає цей побут, настільки воно вже заїлося, що я крім цього нічого не бачу, і не хочу (в коледж я ходити не хочу, гуляти не хочу, хотіла піти працювати, не можу в моєму місті багато переселенців, як тільки чують що мені 17 років, то відразу відхиляють мою заявку, чимось цікавитись я не маю можливості, бо в мене обов'язки вдома, і батьки просто знищать це бажання...Хочу взагалі закритись вдома, не виходити, і забути про все що відбувається навколо. Мої батьки часто п'ють алкоголь, не довіряють власній дитині, принижують, змушують відчувати себе неповноцінно, постійно в чомусь винною, при цьому я роблю всю роботу по дому, і доглядаю за молодшим братом (я якщо вдома не зроблю якусь дрібницю, наприклад ліжко не застелю, я вже відчуваю провину за це) і так постійно, але найбільше я боялась що буде знов панічна атака (хоча в душі хотіла, бо мені попередній раз сказали, що в такому випадку заберуть в лікарню, а я дуже цього хотіла в той момент), дивно звісно правда? Що мені хочеться навіть в лікарню під уколи, лиш би не вдома...Єдина людина до якої я туди повертаюсь це мій молодший брат, якому потрібна допомога і підтримка, якби не він, я напевно давно забила на все (навіть коли різала руки, я не хотіла помирати, бо я ще не поставила на ноги молодшого брата) якби я знала, що він дорослий, в нього все добре, все чудово, я б була спокійна і не думала за це, а так, зі всієї моєї сім'ї він єдиний мене там тримає, і тому я ще намагаюсь якось тримати себе в руках. Перше, це те що помічається відразу: батьки користуються своїм становищем і положенням, вони викликають відчуття вини і боргу перед ними. Але для них так зручно, зручно пожертвувати моїм майбутнім, особистим щастям, психічним здоров'ям, заради короткочасної вигоди для них. Батькам всеодно на мене і на молодшого брата, я виконую роль матері для нього, він і називає мене мамою інколи. Я не знаю що мені робити, як вийти з такої ситуації?
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
