Вопрос от:
Clever girl
Возраст:
17
Я просто не можу зрозуміти сенс свого існування, що я в цьому житті роблю не так?
Я просто не можу зрозуміти сенс свого існування, що я в цьому житті роблю не так?
Мені 17 років. Що мене найбільше гнітить?... Це напевно неможливість щось змінити, я хотіла переїхати в інше місто, від батьків, піти працювати, а сьогодні мама сказала, що я не можу це зробити, бо в мене є обов'язки вдома і молодший брат, за яким я доглядаю. Я могла б звісно сказати, що мені все рівно і я нічого не буду робити, але я розумію, що їм крім мене ніхто не допоможе, і я просто відчуваю за собою відповідальність на рахунок цього і всерівно я це зроблю....Мене з'їдає цей побут, настільки воно вже заїлося, що я крім цього нічого не бачу, і не хочу (в коледж я ходити не хочу, гуляти не хочу, хотіла піти працювати, не можу в моєму місті багато переселенців, як тільки чують що мені 17 років, то відразу відхиляють мою заявку, чимось цікавитись я не маю можливості, бо в мене обов'язки вдома, і батьки просто знищать це бажання...Хочу взагалі закритись вдома, не виходити, і забути про все що відбувається навколо. Мої батьки часто п'ють алкоголь, не довіряють власній дитині, принижують, змушують відчувати себе неповноцінно, постійно в чомусь винною, при цьому я роблю всю роботу по дому, і доглядаю за молодшим братом (я якщо вдома не зроблю якусь дрібницю, наприклад ліжко не застелю, я вже відчуваю провину за це) і так постійно, але найбільше я боялась що буде знов панічна атака (хоча в душі хотіла, бо мені попередній раз сказали, що в такому випадку заберуть в лікарню, а я дуже цього хотіла в той момент), дивно звісно правда? Що мені хочеться навіть в лікарню під уколи, лиш би не вдома...Єдина людина до якої я туди повертаюсь це мій молодший брат, якому потрібна допомога і підтримка, якби не він, я напевно давно забила на все (навіть коли різала руки, я не хотіла помирати, бо я ще не поставила на ноги молодшого брата) якби я знала, що він дорослий, в нього все добре, все чудово, я б була спокійна і не думала за це, а так, зі всієї моєї сім'ї він єдиний мене там тримає, і тому я ще намагаюсь якось тримати себе в руках. Перше, це те що помічається відразу: батьки користуються своїм становищем і положенням, вони викликають відчуття вини і боргу перед ними. Але для них так зручно, зручно пожертвувати моїм майбутнім, особистим щастям, психічним здоров'ям, заради короткочасної вигоди для них. Батькам всеодно на мене і на молодшого брата, я виконую роль матері для нього, він і називає мене мамою інколи. Я не знаю що мені робити, як вийти з такої ситуації?
Мені 17 років. Що мене найбільше гнітить?... Це напевно неможливість щось змінити, я хотіла переїхати в інше місто, від батьків, піти працювати, а сьогодні мама сказала, що я не можу це зробити, бо в мене є обов'язки вдома і молодший брат, за яким я доглядаю. Я могла б звісно сказати, що мені все рівно і я нічого не буду робити, але я розумію, що їм крім мене ніхто не допоможе, і я просто відчуваю за собою відповідальність на рахунок цього і всерівно я це зроблю....Мене з'їдає цей побут, настільки воно вже заїлося, що я крім цього нічого не бачу, і не хочу (в коледж я ходити не хочу, гуляти не хочу, хотіла піти працювати, не можу в моєму місті багато переселенців, як тільки чують що мені 17 років, то відразу відхиляють мою заявку, чимось цікавитись я не маю можливості, бо в мене обов'язки вдома, і батьки просто знищать це бажання...Хочу взагалі закритись вдома, не виходити, і забути про все що відбувається навколо. Мої батьки часто п'ють алкоголь, не довіряють власній дитині, принижують, змушують відчувати себе неповноцінно, постійно в чомусь винною, при цьому я роблю всю роботу по дому, і доглядаю за молодшим братом (я якщо вдома не зроблю якусь дрібницю, наприклад ліжко не застелю, я вже відчуваю провину за це) і так постійно, але найбільше я боялась що буде знов панічна атака (хоча в душі хотіла, бо мені попередній раз сказали, що в такому випадку заберуть в лікарню, а я дуже цього хотіла в той момент), дивно звісно правда? Що мені хочеться навіть в лікарню під уколи, лиш би не вдома...Єдина людина до якої я туди повертаюсь це мій молодший брат, якому потрібна допомога і підтримка, якби не він, я напевно давно забила на все (навіть коли різала руки, я не хотіла помирати, бо я ще не поставила на ноги молодшого брата) якби я знала, що він дорослий, в нього все добре, все чудово, я б була спокійна і не думала за це, а так, зі всієї моєї сім'ї він єдиний мене там тримає, і тому я ще намагаюсь якось тримати себе в руках. Перше, це те що помічається відразу: батьки користуються своїм становищем і положенням, вони викликають відчуття вини і боргу перед ними. Але для них так зручно, зручно пожертвувати моїм майбутнім, особистим щастям, психічним здоров'ям, заради короткочасної вигоди для них. Батькам всеодно на мене і на молодшого брата, я виконую роль матері для нього, він і називає мене мамою інколи. Я не знаю що мені робити, як вийти з такої ситуації?
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
