Як зрозуміти чого насправді хочеш від життя?Як знайти себе?

Мені 24, закінчила університет, за спеціальністю вчитель англійської мови. Одразу після навчання вийшла заміж і народила дитину - так вже склалось. Забезпечує мене чоловік, і я відчуваю себе через це содєржанкою. Тому питання самореалізації- це питання номер один. Особливо гостро відчула після року дитини. І до сьогодні (дитині скоро два роки) це питання мене мучить і вдень і вночі. Не хочу бути як моя мама, яка все життя не працювала, а жила за кошти вітчима та була в повній залежності і не мала права голосу.
За час вагітності я відкривала онлайн-магазин одягу (що провалилось), займалась репетиторством, що вимагало купу часу на підготовку в спробах довести урок до ідеалу. Згодом я знайшла купу причин чому зараз я змушена відмовитися від роботи репетитором ( +була вагітна на останніх термінах).. Коли зʼявилась дитина думки про самореалізацію відклались на рік. Я була вся в дитині. Але потім я знову взялась за пошуки, бо дитина підросла і зʼявилось більше вільного часу. Ходила до психолога пропрацьовувати травми (1- було багаторазове сексуальне насильство, 2 - відносини з мамою). І за цим прийшла ідея спробувати себе в психології, хотіла вступати на навчання, але коли почала готуватись до екз, зрозуміла що мене цікавлять лише теми, що стосуються мене самої, тому залишила це як хоббі. В цей момент в чоловіка зменшується дохід - і я вимушена відкласти роботу з психологом. Встигли пропрацювати насильство, але інше - ні. І в цей період я повернулась до своєї спеціальності думками. Я почала вчити далі англ і надолужувати, бо була перерва. І готувалась до екз. Я подумала: «Досить займатись маячнею, треба продовжувати йти по шляху, який почав». Я вступила на бюджетне місце до університету на свою спеціальность на магістратуру. І ЯКИЙ МІЙ ПОДИВ ЗАРАЗ, БО ЗАМІСТЬ РАДОСТІ Я ВІДЧУЛА ВІДЧАЙ. Радісним був лише сам факт, що я змогла, але сумно, бо розумію що я не маю на це бажання. Відчуття, що вся ця освіта, вся ця інтелектуальна робота мене виснажує і обтяжує. Що це не моє бажання, Мама щаслива, що доня вступила!І ідея ж була МОЯ!
Я не розумію себе! Навіщо? Щоб що? Заслужити мамину любов знову? Але чи готова я ще 1,5 року прожити в стресах вивчаючи те що не подобається? А потім ще й піти по спеціальності! Мм, не життя а мрія!
Мучає відчуття провини, що я займаю чуже місце, що я нездара, яка в 24 не знає, що вона хоче. Навіщо було здавати екзамени, подавати документи, якщо не хочеш навчатися ! Ситуація - жах..
А ще зараз прийшла думка в голову про «спробувати робити манікюр» . Чому? Бо я творча людина, я гарно малюю, я собі роблю манікюр і це мені подобається. Це робота, яка не тяжка інтелектуально. Але чесно я боюсь щоб ця спроба також закінчилась провалом. Чоловік про всі ці «пошуки» знає, підтримує, але чесно вже навіть перед ним соромно за це. Відчуваю себе дитиною малою, яка не знає що хоче, в той час як однолітки вже наповну заробляють гроші!