гіперопіка від батьків.

Мені 17 років, я маю чітке розуміння того, що буде якщо я не буду дотримуватися чогось, або взагалі ігнорувати щось. Я знаю наслідки будь-яких моїх дій, знаю що буде очікувати в поганому випадку. Але я так втомилася від того, що мої батьки занадто сильно через це хвилюються. Я знаю, що всім батькам спокійніше коли їх дитина здорова та не має проблем, але це якось занадто. Чому коли я банально не хочу їсти або коли мені взагалі не хочеться їсти те що подано, мене потрібно зовсім позбавити будь-якої іншої їжі? Чому саме в у "вирок" я повинна або зовсім не їсти що мені хочеться або їсти те до від чого мені гидко? Так, я занадто прискіплива у їжі, але хіба це не є нормальним? Чому саме від цього вони настільки сильну сварку влаштовують, через яку мені навіть соромно піти і поїсти хоча б щось? Чому я боюсь саме того, що після сварок вони будуть сидіти між собою і говорити про те, що я з'їла за день і в якій кількості. Мені це не подобається. Добре вже з їжею, але чому тоді постійні розмови з ними перетворюються на зрівняння мне з кимось іншим, або до прискіпливих розмов про мій зовнішній вигляд, про моє здоров'я, про те, що мені потрібно спеціально забути про всі свої страхи та знайти якихось друзів. Чому вони не намагаються врахувати мою думку? Іноді мені так хочеться щоб їх розмови зі мною не були занадто сильно зациклюватись на тому, що я занадто не така як їм хочеться. Мені хочеться чути такі питання: " "А чому ти не хочеш мати друзів?", "А який в тебе настрій і чому не хочеш поїсти?" "А як ти себе відчуваєш?". Я не хочу постійно відчувати сором перед ними за себе, мені не хочеться відчувати себе гіршою у всьому коли вони говорять про мене, мені не хочеться відчувати занадто сильну їх опіку за моє здоров'я. Я так втомилася від цього всього. Чи можливо знайти якийсь вихід з цієї ситуації, навіть коли вони не хочуть йти на контакт? Мені хочеться спокійне життя з батьками, які знають що я сама розумію всі ризики і не треба мені повторювати це все кожен день.