Question by:
yana
Age:
27
Батько нарцис? Як з ним взаємодіяти?
Вітаю!
Я переїхала від батьків в 17 років і з тих пір з ними не живу. Навідую раз на 2-3 місяці. Тим не менш, досі всі важливі рішення я приймаю з “оглядкою” на батька.
Влітку я звільнилась з роботи, на якій працювала 4 роки. Батьку казати не хотіла, тому що розуміла, що він буде на мене тиснути, а для мене це і без того було складне рішення. Йому озвучила вже коли знайшла нову роботу. Він запитав як давно я звільнилась, я відповіла, що місяць тому. На що він мене запитав “а чого перед тим як звільнятись нову не знайшла?”.
Попрацювала я на новій роботі 3 місяці і знову звільнилась. Цього разу я не приховувала це, і сказала йому як тільки він запитав про роботу (в принципі це майже єдине, про що він стабільно питає). Він поцікавився чому я так зробила. Я пояснила з надіючись, що він мене зрозуміє:
дорога довга, в колективі нема ні з ким конекту, постійно ніби сама по собі, і робота мені не сильно цікава, сиджу рахую години до кінця дня. І знову ж це питання від нього “а може треба було спочатку іншу роботу знайти, а потім звільнятися?”. Я пояснила, що я була надто виснажена, мені не подобалась та робота і для мене було тяжко кожен день змушувати себе туди йти, а шукати нову роботу також потребує сил та енергії. І я не мала часу, адже я додому приходила близько 19:30 щодня і мені не хотілося нічого. Здалось що він зрозумів і запросив приїхати до них з мамою в гості.
Там на мене посипались питання чи шукаю я роботу, а може треба ще якусь освіту отримати, а може когось там запитати по роботі і тд… Спочатку я більш спокійно сказала, що “я нікуди вступати НЕ хочу і НЕ буду і не хочу говорити на ці теми”. На що він глузливо посміхнувся. Але цей тиск знову з’являвся і потім я криком до нього щоб він не ліз у мої справи і що я сама розберуся. І завершальний діалог:
він: з чим ти розберешся сама?
я: з роботою.
він: я бачу як ти розбираєшся.
Я була зла на нього як ніколи.
Я зла, що він досі “годує” своїми порадами і правилами життя. Мені набридло постійно думати про його реакцію на мої вибори, набридли його питання про те, скільки я заробляю, скільки відкладаю і тд… і завжди ж все не так.
Я відчула себе більш дорослою, коли дозволила собі не мовчати і нарешті стати проти нього. На якийсь момент мені стало байдуже на його думку. Я ніби вперше в житті зрозуміла наскільки ж легше жити без цього тиску, ніби заглянула одним оком за закриту шторку.
Зараз це знову зникло((
Як поводитися з батьком щоб він перестав вмішуватися? Чи можливо таким людям щось донести?
Я переїхала від батьків в 17 років і з тих пір з ними не живу. Навідую раз на 2-3 місяці. Тим не менш, досі всі важливі рішення я приймаю з “оглядкою” на батька.
Влітку я звільнилась з роботи, на якій працювала 4 роки. Батьку казати не хотіла, тому що розуміла, що він буде на мене тиснути, а для мене це і без того було складне рішення. Йому озвучила вже коли знайшла нову роботу. Він запитав як давно я звільнилась, я відповіла, що місяць тому. На що він мене запитав “а чого перед тим як звільнятись нову не знайшла?”.
Попрацювала я на новій роботі 3 місяці і знову звільнилась. Цього разу я не приховувала це, і сказала йому як тільки він запитав про роботу (в принципі це майже єдине, про що він стабільно питає). Він поцікавився чому я так зробила. Я пояснила з надіючись, що він мене зрозуміє:
дорога довга, в колективі нема ні з ким конекту, постійно ніби сама по собі, і робота мені не сильно цікава, сиджу рахую години до кінця дня. І знову ж це питання від нього “а може треба було спочатку іншу роботу знайти, а потім звільнятися?”. Я пояснила, що я була надто виснажена, мені не подобалась та робота і для мене було тяжко кожен день змушувати себе туди йти, а шукати нову роботу також потребує сил та енергії. І я не мала часу, адже я додому приходила близько 19:30 щодня і мені не хотілося нічого. Здалось що він зрозумів і запросив приїхати до них з мамою в гості.
Там на мене посипались питання чи шукаю я роботу, а може треба ще якусь освіту отримати, а може когось там запитати по роботі і тд… Спочатку я більш спокійно сказала, що “я нікуди вступати НЕ хочу і НЕ буду і не хочу говорити на ці теми”. На що він глузливо посміхнувся. Але цей тиск знову з’являвся і потім я криком до нього щоб він не ліз у мої справи і що я сама розберуся. І завершальний діалог:
він: з чим ти розберешся сама?
я: з роботою.
він: я бачу як ти розбираєшся.
Я була зла на нього як ніколи.
Я зла, що він досі “годує” своїми порадами і правилами життя. Мені набридло постійно думати про його реакцію на мої вибори, набридли його питання про те, скільки я заробляю, скільки відкладаю і тд… і завжди ж все не так.
Я відчула себе більш дорослою, коли дозволила собі не мовчати і нарешті стати проти нього. На якийсь момент мені стало байдуже на його думку. Я ніби вперше в житті зрозуміла наскільки ж легше жити без цього тиску, ніби заглянула одним оком за закриту шторку.
Зараз це знову зникло((
Як поводитися з батьком щоб він перестав вмішуватися? Чи можливо таким людям щось донести?
What are these ratings?
Question Ratings
Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.
You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.
If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.
For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.
