У Психолога
Авторизація
Запам'ятати на місяць
Реєстрація Забули пароль?


Батько нарцис? Як з ним взаємодіяти?

У Психолога » Поради психолога онлайн (безкоштовно) » Батько нарцис? Як з ним взаємодіяти?
Вітаю!
Я переїхала від батьків в 17 років і з тих пір з ними не живу. Навідую раз на 2-3 місяці. Тим не менш, досі всі важливі рішення я приймаю з “оглядкою” на батька.

Влітку я звільнилась з роботи, на якій працювала 4 роки. Батьку казати не хотіла, тому що розуміла, що він буде на мене тиснути, а для мене це і без того було складне рішення. Йому озвучила вже коли знайшла нову роботу. Він запитав як давно я звільнилась, я відповіла, що місяць тому. На що він мене запитав “а чого перед тим як звільнятись нову не знайшла?”.

Попрацювала я на новій роботі 3 місяці і знову звільнилась. Цього разу я не приховувала це, і сказала йому як тільки він запитав про роботу (в принципі це майже єдине, про що він стабільно питає). Він поцікавився чому я так зробила. Я пояснила з надіючись, що він мене зрозуміє:
дорога довга, в колективі нема ні з ким конекту, постійно ніби сама по собі, і робота мені не сильно цікава, сиджу рахую години до кінця дня. І знову ж це питання від нього “а може треба було спочатку іншу роботу знайти, а потім звільнятися?”. Я пояснила, що я була надто виснажена, мені не подобалась та робота і для мене було тяжко кожен день змушувати себе туди йти, а шукати нову роботу також потребує сил та енергії. І я не мала часу, адже я додому приходила близько 19:30 щодня і мені не хотілося нічого. Здалось що він зрозумів і запросив приїхати до них з мамою в гості.

Там на мене посипались питання чи шукаю я роботу, а може треба ще якусь освіту отримати, а може когось там запитати по роботі і тд… Спочатку я більш спокійно сказала, що “я нікуди вступати НЕ хочу і НЕ буду і не хочу говорити на ці теми”. На що він глузливо посміхнувся. Але цей тиск знову з’являвся і потім я криком до нього щоб він не ліз у мої справи і що я сама розберуся. І завершальний діалог:
він: з чим ти розберешся сама?
я: з роботою.
він: я бачу як ти розбираєшся.

Я була зла на нього як ніколи.
Я зла, що він досі “годує” своїми порадами і правилами життя. Мені набридло постійно думати про його реакцію на мої вибори, набридли його питання про те, скільки я заробляю, скільки відкладаю і тд… і завжди ж все не так.

Я відчула себе більш дорослою, коли дозволила собі не мовчати і нарешті стати проти нього. На якийсь момент мені стало байдуже на його думку. Я ніби вперше в житті зрозуміла наскільки ж легше жити без цього тиску, ніби заглянула одним оком за закриту шторку.
Зараз це знову зникло((

Як поводитися з батьком щоб він перестав вмішуватися? Чи можливо таким людям щось донести?
Питання від: ; Вік: 27


психолог онлайн
Яна, добрий вечір.
"Чи можливо таким людям щось донести?" - Дуже складно, май же не можливо. Тому що вони скоріше важають, що краще за вас знають, як треба. Єдиний путь - продовжувати дорослішати, набиратися досвіду. Зараз така гостра реакція на слова батька ще тому, що він можливо відзеркалює ваші думки про себе, можливо деяку вашу безпорадність та інше. З здобуттям життевого досвіду Ви будете більш впевнені в собі, у своїх діях і сприйняття слів батька змінеться. Та і він, дивлячись на ваші успіхи, можливо зменшить свій тиск. Це питання сепарації від батьків. Звісно воно не просте, портебує вміння брати на себе відповідальність за своє здорове та щасливе жіття.

👍 радити психолога:


психолог онлайн
Яна, вітаю!

Ви відгородились фізично від батька, але емоційно він сильно значущий для вас. І саме неочікуване, що це вже ваша внутрішня фігура, яка вас утискає всередині і душить. Вона домінує у вашій свідомості, притискаючи вашу свободу. З цим треба працювати з психологом. Не знаю чи ваш батько нарцис, але домінанта є, таке можливе і у здорових людей.

Більшість має нарцисичну травму, яка доречі заважає рухатись в питаннях реалізації. Там постійне спустошення: від ідеалізації до знецінення і так по кругу…
Батько може не перестати це робити, вам потрібно навчитись реагувати на це інакше, а це неможливо якщо ви в сильних почуттях. Вам хочеться йому щось довести, доказати, щоб він щось зрозумів про вас. Це все сигнали залежності і бажання визнання. Ви можете ніколи не дотягнутись до його планок, і нащо взагалі жити по чужим стандартам? Розумієте, тут є ця сама пустота і печаль, від якої ви втікли, але в якій ви знову опиняєтесь. Це запит на психотрепію! Нарциси атакують дитячі стани і дуже цінують успішність, реалізацію, ви вже самі з собою так робите всередині. В цій історії немає емпатії та співчуття, тато шукає рішення, він звик так і це якась його форма турботи про вас, яка насправді відштовхує. Прикро, що вашій внутрішній дитині немає співчуття та підтримки(( Проте ви можете вчитись сама собі це давати та ставитись до всіх своїх невдалих спроб з повагою та з підтримкою! Ви маєте право на свій шлях, на свій темп, на свої досвіди і на всі свої реакції!

👍 радити психолога:


психолог онлайн
Доброго дня.

Складно сказати, нарцис Ваш батько чи ні, але що більш однозначно так це складність і проблема із Вашою сепарацією від батьківської фігури. Жити окремо це добре, але емоціна прив*язаність іноді буває куди міцнішими путами.
І попри все, Ви знаходите в собі сили його тиску протистояти, хоч і іноді, але дуже важливо і важливо цінувати це в собі.

А те, як зробити це постійним - пропрацювати момент сепарації, віділення повністю від батьків, із психологом. Віднайти Вашу автономність емоційну, те на що можете поиратись в собі і не "оглядатись" на думку батька.
Його ж змінити чи достукатись - справа складна і невдячна. Бо коли людина не готова чути чи мінятись - як на неї вплинути? Можна тільки починати із себе і статит незалежною та стійкою до його тиску та "колючок".


👍 радити психолога:


психолог онлайн
Доброго ранку Яно!
"Як поводитися з батьком щоб він перестав вмішуватися?"
Насправді, батьки вмішуються до тих пір, поки ми дуже залежні від них та їх думки. Тобто, несвідомо перебуваємо в ролі тої маленької дівчинки, яка все ще очікує від батьків, батька, того, що він ніяк не дає, бо дати просто не може...
Які у Вас з батьком були стосунки в дитинстві? Чи отримували Ви від нього підтримку та тепло? Чи було порозуміння та любов між Вами?
Насправді, як тільки відбудеться повна психо-емоційна сепарація від батьків, Вас просто перестане хвилювати реакція батька на Ваше життя. Адже те що Ви у 17 років поїхали з дому і почали окремо жити, аж ніяк не означає, що знайшли себе і стали самодостатньою людиною (не плутати з самостійною)
"Чи можливо таким людям щось донести?" Нікому нічого донести не можливо. Людина повинна дозріти сама до розуміння, якщо здатна дозрівати вцілому - це перше. І друге.
А для чого Вам щось потрібно до батька доносити? Чи Ви вважаєте, що можете силоміць його повністю змінити? Тоді, чи не те ж саме робить і Ваш батько, нав'язуючи свою модель сприйняття життя, в якій основним є фінансова захищеність, а все інше - другорядне?
"Там на мене посипались питання чи шукаю я роботу, а може треба ще якусь освіту отримати, а може когось там запитати по роботі і тд..", "Мені набридло постійно думати про його реакцію на мої вибори, набридли його питання про те, скільки я заробляю, скільки відкладаю і тд". Судячи з поведінки батька, у нього є величезний страх залишитися без грошей, який він несвідомо транслює на Вас...
Тобто, якщо хочете поміняти стосунки, потрібно пройти повну сепарацію від батьків, щоб позбавитися величезної психо-емоційної залежності від рідної людини...

👍 радити психолога:


психолог онлайн
Доброго дня, Яно!
цитата:

Я відчула себе більш дорослою, коли дозволила собі не мовчати і нарешті стати проти нього.

Дуже добре розумію Вас і Ваші почуття. Проте... хочу донести до Вас кілька міркувань.

Перше. На мій погляд, не варто розглядати ситуацію під таким кутом, ніби потрібно стати ПРОТИ нього. Це зазвичай підліткове бажання супротиву і навіть бунту проти батьківської моделі життя(!)
Спробуйте змінити вектор - СТАТИ за СЕБЕ(!)
Цікаво, що відчули, коли уявили становище, в якому Ви за себе?

Виходячи з цієї парадигми, постає питання, а що насправді значить - "Я за СЕБЕ?" А значить, в першу чергу, те, що Вам НЕМАЄ потреби радитись з батьками, шукати їх схвалення або дозвіл приймати дорослі рішення. І, взагалі, жити своє ОКРЕМЕ життя(!)

Тож, в реальності виходить, що не стільки батько втручається у Ваше особисте, а скільки Ви приносите свої сумніви і хвилювання в батьківську родину. Це друге міркування.

До речі, з якого дива вважаєте батька нарцисом? Я б радив уникати оцих ярликів, попри те, що вони популярні, але часто й густо не відповідають науковому визначенню.

Батько, вважаю, таким способом проявляє турботу про Вас, як вміє, як його навчили. Так, не дуже розумно і виважено, дещо недолуго. Можливо, через власну тривогу щодо Вашого благополуччя, через брак усвідомлення наслідків і тому подібне. Але він Вам точно не ворог(!)
цитата:

Як поводитися з батьком щоб він перестав вмішуватися?

Коротка відповідь "по-дорослому". З любов'ю і вдячністю. Разом з тим ввічливо і конструктивно. Тобто м'яко по формі, але твердо по суті. Наприклад, "Тато, я тебе люблю і поважаю, проте коли мені знадобиться з тобою порадитись, я звернусь до тебе з запитанням. А поки що такої потреби не виникло, спілкуємось на будь-які інші теми. Вдячна тобі за розуміння".
Як вважаєте - зможете?

В разі, якщо впененості в собі бракує, то варто попрацювати деякий час з психологом заради підвищення самооцінки і завершення сепарації від батьків.

Відредаговано автором 16-04-2024 11:03:31


👍 радити психолога:

16-04-2024 11:54:47Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 364397 для Алла Григорівна

Доброго ранку, Алла!
Дякую за відповідь.

Стосунки з батьком в дитинстві були холодними.
Ні, я майже ніколи не отримувала підтримки.
Слова які асоціюються з батьком це: крик, нерви, псіхи - переважно таке у мене враження від нього.
Зазвичай, коли щось неприємне ставалося зі мною, то замість підримки я отримувала "на горіхи" ще більше.

За що на мене могли накричати, або висловити невдоволення: погана оцінка, або навіть непогана, але в когось іншого була краща, хвороба, коли губила якісь речі типу гаманця, коли він сам щось губив вдома, то теж всі мали підриватися і кружляти шукати під його крики і нерви.
Загалом, коли мені і так було погано, бо щось неприємне зі мною сталося, то мене звинувачували в цьому ще дужче і кричали.

Рaніше я це npocтo "koвтaлa", moвчaлa. Зapaз вже no гopлo "нakoвтaлacь".

Також я завжди фільтрувала те, що йому розповідала, бо то все з досить часто потім використовувалося проти мене.

Так, я дійсно фізично сепарувалась від нього, а емоційно зовсім ні. Це як раз те питання яке зараз стало для мене актуальним - хочу сепарації.

Я навіть не стільки хочу щось йому доводити, скільки хочу змінити свою внутрішню реакцію на нього, його слова і тд. Так як Ви і написали, хочу щоб мене nеpеcтaла xвилювaти pеaкція бaтькa нa моє життя.



психолог онлайн
Дякую за Вашу щирість і рішучість все змінити кардинально!
Власне, Ви тільки підтвердили мої припущення стосовно батька. Адже, коли дитина не отримує те, чого їй найбільше потрібно, вона вважає, що це саме вона винна в такій поведінці дорослого і такому ставленні до себе. Тому навіть коли дорослішає, підсвідомо тягнеться до батька, щоб отримати те, чого недоотримала, але отримує лише біль від своїх нереалізованих очікувань
Чим швидше пройдете трансформацію сепарації, тим швидше відчуєте себе внутрішньо вільною та щасливою не зважаючи на поведінку тих самих батьків

👍 радити психолога:

16-04-2024 12:44:21Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 364402 для Володимир Анатолійович

Доброго дня, Володимир!
Дякую за відповідь.

Так, я розумію, що моя реакція доволі підліткова, але я ціную те, що вона принаймні з'явилася. Бо зазвичай все життя я просто мовчала і "угукала" йому у відповідь.
Адже коли я дійсно була підлітком, то я була доволі стриманою і слухняною, в мені не було якогось підліткового бунтарства. Є така думка, що можливо лише зараз, у 27 років я дозволила собі те, що мала б дозволити будучи ще підлітком.

Ви написали, що "Вam НЕМАЄ noтpеби paдитиcь з бaтьkamи, шуkaти їx cxвaлення aбo дoзвіл npийmaти дopocлі pішення. І, взaгaлі, жити cвoє ОКРЕМЕ життя(!) Тoж, в pеaльнocті виxoдить, щo не cтільkи бaтьko втpучaєтьcя у Вaше ocoбиcте, a ckільkи Ви npинocите cвoї cуmніви і xвилювaння в бaтьkівcьkу poдину" - повірте, я майже нічого їм не розповідаю, аби не приносити їм хвилювань і щоб потім вони не хвилювали мене своїми хвилюваннями.
Я їх відвідую доволі рідко і можливо раз на місяць зідзвонююсь. Я не ділилась з ними ні коли в мене стосунки з'являлися, ні коли я кудись переїжджаю, ні коли планую змінити роботу і тд. Звісно рано чи пізно вони дізнаються про це, але не тому що я телефоню спеціально щоб їм про це розповісти. Або вони самі прямо запитують, то я вже відповідаю так як воно є. Я не прошу їх порад, основна проблема в тому, що в своїй голові я все ще думаю про їх реакцію, точніше реакцію саме батька.
Тому я б сформулювала швидше так: не стільки батько втручається в моє особисте, скільки я сама на себе тисну його образом в своїй голові.

Чи зможу я спілкуватися з ним з "любов'ю та вдячністю" ?
Ну от прямо зі словами любові та вдячності точно не зможу, адже він зі мною так ніколи не спілкувався. Щось десь не так - зразу крики.
У нас немає нейтральних тем для спілкування, а розповідати про особисте, мене вже навчило життя з ним, що не варто. Він ніби потім ходить крутить в голові отриману інформацію і знаходить і в ній щось що йому не подобається і потім то "виливає" на мене чи навіть маму. Ніколи не чула слів вибачень і любові. От взагалі жодного разу не пригадую.
Але я розумію, що так і має бути і я хочу щоб так було - "м'яко по формі і твердо по суті". Хоча м'якість далеко не про наші з ним стосунки. Але зараз так складно, адже будь яке його питання в мене викликає бурю всередині і мені хочеться агресивно відповісти. Вважаю, що це вже краще ніж було раніше коли я просто замовчувала.

Зазвичай він питає про те як справи на роботі, скільки платять, скільки я відкладаю, скільки плачу за зйомну квартиру - словом, все зводиться до якихось успіхів і грошей. Все, більш він не питає нічого)

Якщо я ці теми поставлю під заборону, то йому не буде про що і говорити зі мною.
А я і не хочу говорити ні на ці теми ні на будь які інші.
Якось так вже завчила, що все йому завжди не так і потім сказане використовується проти мене)

І чому я вважаю що він нарцис?
Я не впевнена на всі 100%, але на скільки я розумію, хто це такі, то він підпадає під їх опис.
Вашій колезі вище, я навела деякі приклади зі свого дитинства.
Але звісно, я можу помилятися.



психолог онлайн
цитата:

Є така думка, що можливо лише зараз, у 27 років я дозволила собі те, що мала б дозволити будучи ще підлітком.

Гадаю, що не лише думка, а ще й відчуття. Навіть в термінах ПОТРЕБИ.
Хочу Вас із цим привітати)
цитата:

повірте, я майже нічого їм не розповідаю, аби не приносити їм хвилювань і щоб потім вони не хвилювали мене своїми хвилюваннями.

Я Вам вірю. Це правда. Як правда і те, що є пересторога бути щирою і відкритою. Тому, звісно, це суттєво ускладнює стосунки. Вони перебувають в стані напруженості як струна, а хотілося щоб були вільними, невимушеними, прихильними.
цитата:

Тому я б сформулювала швидше так: не стільки батько втручається в моє особисте, скільки я сама на себе тисну його образом в своїй голові.

Згоден з Вами - дуже точне формулювання. І цінність його не стільки у визначенні і підборі слів, скільки в тому напрямку, що в собі містить. Образ ТАКОГО батька всередині. Це такий інтроект, який постійно підживлюється висловами і поведінкою реального батька під час зустрічей.
Тому в діалог з образом батька потрібно ввести ДОРОСЛУ частину себе, яка нічого не боїться, яка невразлива. Що означає сильна і цілісна. Реалізувати цей задум дозволяє співпраця з психологом, в арсеналі якого є відповідні стратегії та засоби допомоги.
цитата:

Якщо я ці теми поставлю під заборону, то йому не буде про що і говорити зі мною.

Припускаю, як згодом у Вас виникне бажання поспілкуватись з батьком у СВОЄМУ форматі. Можливо, поділитись емоціями дитинтства, власним сприйняттям його тоді і зараз. Не виключаю, що захочете визначити і довести йому в словах його роль у Вашому житті. Погодьтесь, це теж ТЕМА для розмови між рідними людьми. Але на все свій час.
цитата:

А я і не хочу говорити ні на ці теми ні на будь які інші.

Якщо так, то поставлю сакраментальне питання - а навіщо взагалі мати з ним справу? Не поспішайте з відповіддю. Поспіх тут шкодить.
цитата:

Але звісно, я можу помилятися.

Навпевно, Ви все ж таки близькі до істини.

👍 радити психолога:

16-04-2024 17:25:39Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 364419 для Володимир Анатолійович

Так, мій батько завжди в стані напруги і всі навколо нього також (маю на увазі сім'ю).
Про вільність та невимушеність поруч з ним і мови не може бути.
Мені інколи здається, що йому навіть подобається коли всі навколо нього як по струні ходять.
Директор сім'ї.

Тому можливо я колись і поділюся з ним емоціями дитинства, але я поки що такого діалогу навіть не уявляю. Ну хіба що це виглядає можливим лише під час сварки, коли я не стримаюсь і викажу йому. Але в спокійному стані, як розмова двох дорослих поки що не уявляю.
Згодна, що на все свій час.

Щиро вдячна за Ваші відповіді, поради та підтримку


психолог онлайн
Доброй ночи!

Сочувствую вам... с такими родителями очень тяжело жить... и быть в балансе...

"Я відчула себе більш дорослою, коли дозволила собі не мовчати і нарешті стати проти нього. На якийсь момент мені стало байдуже на його думку. Я ніби вперше в житті зрозуміла наскільки ж легше жити без цього тиску, ніби заглянула одним оком за закриту шторку."
Вот же вы нашли выход!
Вы же сами описали - что вам помогает! Сами нашли рецепт! Это Здорово!
Не надо боятся его нажима - иначе только хуже будет...
Нарциссы любят подавлять и доминировать или опекать - так они самоутверждаются.
Считают себя незаменимыми и самыми умными, и лучшими во всем.
( но это их иллюзии)

А вам через отца - возможность научится открыто заявлять о себе!
( хотя это очень не просто выдерживать - когда на тебя давят морально, и плюс манипуляторы они хорошие)

Именно заявить! Я есть! И у меня есть свое мнение! Отличное от других мнений!
И даже от твоего мнения - папа! Я имею свое истинное мнение! А не твое!
И я не твоя копия! Я личность!
Ваша задача стать личностью!
Нарцисс же всеми силами пытается держать всех при себе и властвовать, управлять... чтоб все были его копией... потому и стирает личные границы людей!

Учится надо отстаивать свои личные границы! И свое мнение! Свои желания!
Больше фокусируйтесь на своих желаниях!

Даже не смотря на раздражение отца и его манипуляции эмоциональные - он тут как ребенок реагирует ( по другому увы не умеет)

А вы реагируйте по взрослому - вы выше его ментально и сознательно!
В вас сила большая внутренняя заложена - как противоядие - от нажима нарцисса - главное эту силу воли активировать - открыть! Вы уже начали это делать!

"На якийсь момент мені стало байдуже на його думку" - вот вам ключик как противостоять нарциссу ( любому) не обращать вообще внимание на него... и его мнение - пустое место. ( образно говоря)
Безразличие - вот ключ Свободы!

Да с отцом это будет сложнее сделать... так как есть чувства к нему и т д. Но тоже возможно при проработке.
В идеале вообще полностью игнорить его мнение. Ну говорит он там чтото свое ну и пофиг - вот как то так.
Вам надо научится слышать и слушать себя!

Вы должны как корабль идти против шторма - идти к цели.
Тогда не один нарцисс вас не зацепит ( морально или эмоционально)

Скажу вам с личного опыта - с нарциссами очень тяжело да... взаимодействовать - но если научишься на них не обращать внимание - полностью или относительно - обретаешь силу - как броню титановую.
Так что хоть и жутко тяжело... это все проходить, но потом становишься как рыцарь в титановых доспехах - не пробиваемый - к их манипуляциям.
Такие либо ломают и подавляют людей - либо делают других людей психологически и морально сильнее!
Выбор за вами!)
Удачи и сил вам!

👍 радити психолога:

17-04-2024 12:00:26Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 364439 для Ірина Миколенко

Доброго дня!
Дякую за відповідь.

Бути в балансі з моїм батьком не те що важко, це просто неможливо.
Лише коли я на відстані і якимось чином абстрагуюсь від нього, то періодично починаю налаштовуватися на якусь свою життєву хвилю, але один візит додому чи дзвінок від нього ... і все - стрілки мого компасу збиті.

Не боятися його натиску поки що виходить лише в ті моменти коли він мене вже дістане і я вже на стільки зла, що мені стає байдуже на все. Все дитинство він був авторитетним авторитетом, всі корилися йому, навіть мама, тому завжди думала що він у всьому правий. Лише зараз почала піддавати сумніву його слова та дії і починати опиратися на себе, свій досвід, свої відчуття.

От заявляти про себе - це одна з моїх проблем.

Лише зараз до мене прийшла думка, що багато ниточок моїх проблем ведуть саме до батька. І якщо вирішити проблему з ним, то багато інших вирішаться самі собою.

Думаю, що він все життя мене подавляв, але зараз настав час ставати психологічно і морально сильнішою!


17-04-2024 12:39:29Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 364370 для Ольга Мамедівна

Добрий день, Ольга!
Дякую.
Так, я згодна, що інколи він може відзеркалювати мої думки та підсилювати мої сумніви у тих речах, в яких я НЕ на 100% впевнена.

А наші з ним поняття про успіх, думаю що сильно відрізняються)
Для мене успіхом було звільнитися з роботи через 3 місяці після влаштування. Адже лише я знаю на скільки важко було зробити цей крок.

Для мене також було успіхом і побути без роботи місяць, відпочити. А на його погляд я не мала б сидіти стільки без роботи, а мала спочатку знайти іншу, а потім звільнитися.

Для нього успіх це високооплачувана державна робота, проте це в мої плани не входить)

Але питання сепарації від нього це дійсно те, що потрібно вирішувати.



психолог онлайн
"Лише коли я на відстані і якимось чином абстрагуюсь від нього, то періодично починаю налаштовуватися на якусь свою життєву хвилю, але один візит додому чи дзвінок від нього ... і все - стрілки мого компасу збиті."

Потому что он своим нестабильным эмоциональным состоянием - выводит и вас с равновесия.
Вашему отцу возможно, скорее всего нужно к психиатру.
То что вы описали про него - это не нормально. Не должен так себя нормальный человек вести с людьми. Темболее близкими людьми - морально их насиловать и истязать ( темболее годами)
Там явно уже есть психические искажения у него...

Ваша же задача нарабатывать к нему стойкость.
Ну тут либо поможет его перестать воспринимать как отца - а начать воспринимать как чужого человека.
( если готовы к такому)
Или же воспринимать как больного, и неуравновешенного психическими человека - и это правда ( хоть и не приятная правда)
Тогда такое понимание ситуации - вам поможет психологически не поддаваться его давлению и манипуляциям.
А еще конечно надо работать с чувством вины - которое он вам навязал.
С чувством не недостойности... что вы постоянно, какаято слабая в его глазах - обесценивание... ( он это специально делает - доминирует так)
Важно понимать эти механизмы - тут поможет психотерапия с психологом.
Что и когда он делает - как именно он на вас влияет - и как вы осознанно, или неосознанно отвечаете ему - поддаетесь ли, на его все эти уловки.
Он как будто поглотил всю вашу семью... ( эмоционально и по воли)

"Лише зараз почала піддавати сумніву його слова та дії і починати опиратися на себе, свій досвід, свої відчуття."

Вот это ваша защита! Опирайтесь на себя! Больше слушайте себя и свою интуицию.
Свои желания слушайте - вы уже выросли - вы уже не маленькая девочка, которая должна всегда слушаться отца!
Вы уже взрослая девушка - к зрелости вам надо своей прийти.
30 лет - начинается зрелость. Вот там начнете все больше и больше себя обретать настоящую.
Приходить к себе!

У вас должно быть правило - слушать только себя!
И окружайте себя людьми - которые вами не манипулируют - которые слышат вас и ваши желания!
Которые вам нечего не навязывают - в противовес отцу.
Вам тогда легче будет - через таких людей услышать и себя.
А еще поможет поставить себе цели - глобальные на будущее и их достигать.
(Это поможет - так сильно не якориться на травмах с детства - которые нанес отец).
( хотя их с психологом тоже надо проработать более детально)

Смотрите в будущее - это поможет фокусироваться больше на себе.

Ну а отец - он всего лишь человек - обычный человек - вот когда так его будите воспринимать - вам станет легче.
И не будете его так сильно боятся. А значит сможете давать отпор.
И лучше всего общаться как можно меньше с ним - он токсичен для вас ( увы)
Вам себя надо сохранить и исцелить!

"Думаю, що він все життя мене подавляв, але зараз настав час ставати психологічно і морально сильнішою!"

Вы сильнее чем думаете! Я чувствую что вы сильная! Это чувствуется!
Да и с нарциссом - долго слабый человек не выдержит - он его сломает...
Выстоит только сильный характером.
Так что - просто разрешите себе быть сильной на максмалках!
Это ваша защита! И это нормально!



👍 радити психолога:

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Ви можете запропонувати автору цього питання поспілкуватися

Надіслати запит на спілкування можуть зареєстровані користувачі

Щоб відправити автору цього питання пропозицію поспілкуватися, Вам потрібно бути авторизованим.



Поради відвідувачів

Ще немає коментарів. Ви можете бути першим, хто запропонує автору якусь пораду.

Щоб прокоментувати, авторизируйтеся або зареєструйтеся!

Наші психологи

Схожі онлайн консультації

Психологічний аналіз творів
qr