Психологиня Яна Дмитрівна Кузик Чернівці лише онлайн

Доброго вечора.

Прикро, що такий наразі стан в стосунках, але це дуже важливо, що Ви відмічаєте що могло цьому посприяти і піти не так. Насправді, якщо почуття дружини повністю зникли, складно вже щось заподіяти. Проте, буває так, що такі відчуття наслідок тривалих труднощів, зокрема тих, що Ви і описали - мало уваги від партнера, можливо виснаженість, відчуття самотності.

Ви можете разом з дружиною звернутись до психолога, щоб якщо не точно зберегти шлюб, та краще і легше пройти ці етапи, адже маючи спільну дитину Вам точно ще доведеться пересікатись. Крім того, можливо ще можна відновити відношення, якщо зрозуміти, чи готова дружина приймати від Вас кроки на зустріч. Якщо раніше були закриті Ви, а зараз закрилась вона, то відновлення романтики, спільного часу разом, інтересу та уваги одне до одного може відновити погасші почуття.
Звісно, поступово, мова не йде одразу про супер-тактильність чи перехід на ту квіткову фазу стосунків. Точно треба запастить терпінням.
Можно прямо сказати дружині, що Ви готові вкладатися, чи є щось що вона б хотіла? Що крім описаних вище кроків Ви разом могли б зробити? Чого їй не вистачає?

Але знову ж таки, важливо розуміти, чи є ще що відновлювати. Це праця обох, і гарантій в тому, що спрацює немає.
Все залежить від стану дружини наразі та спільних зусиль, можливо більше поки з Вашого боку, на які Ви готові. Більше конкретно можна думати і прогнозувати вже після обговорення та кращого розуміння ситуації, що можливе на сесії з психологом. (До речі, можливий варіант і окремої терапії для кожного, бо як мінімум, закритість і Ваша і Ваша дружини має свої причини, та може проявитись знову, навіть якщо зараз, все налагодиться)

Доброго дня.

Ви дуже ясно і чітко визначаєте, що для Вас є проблематичним, так добре рефлексуєте свої почуття та емоціїї які вбачаєте в матері, і це дуже гарні навички. Уявляю, наскільки не просто бути під таким зовнішнім і внутрішнім тиском постійно, наскільки це виснажує.

Враховуючи, Вашу ясність стосовно свого питання, наважусь так само чітко допустити, що Ваше питання вирішується через роботу із емоціною, психологічною сепарацією від материнської фігури. Той вплив який залишається від неї, від Вашого дитячого досвіду і досі, і причиняє такий тиск і несвободу у власних діях.

Проте, хочу зазначити, Ви намагались і раніше і зараз, цьому тиску протестувати. Засидження до пізна, переглядами серіалів чи певний бунтом в навчанні, і це не погано, але в діях в супереч теж мало свободи, і як Ви описали, це накладає провину.

Звісно, корисно буде пропрацювати це з психологом, але Ви можете спробувати самостійно звернути увагу більше на свій стан.
Наприклад, розмежувати для себе те, чому дотримання тих чи інших правил важливо для Вашої мами? І одразу чому воно необхідно/важливо для Вас? Розписати, продумати для себе максимально конкретно. Поставитись із цікавістю до того, а чому те чи інше треба робити, і чи дійсно треба, чи є в чому цінність для ВАс? Чи є справжня шкода для Вас?
Тобто сформувати власну позицію і переконання стосовно цих правил.
Далі, кроків багато і вони різні, але тут треба виходити вже з Вашого стану та готовності. Наприклад, у відмежуванні там де це зараз можливо. Не фізично, а саме про право робити інакше. Це може бути через оголошення того, що наприклад Ви собі дозволяєте дивитись те чи інше. Дозволяєте собі лягати тоді коли хочете, і не будете повертатись до маминого правила, бо Вам так зручніше. І т.д.

Але рухатись важливо поступово, не тисніть на себе, адже тиску і так досить багато.

Здравствуйте.

Ситуация правда не простая, и Вы должно быть испытали огромный стресс обнаружив те истории поиска, и после так же. И тяжелее она становится как раз таки от неоднозначности, с которой Вы остались, ведь сомнения, подозрения очень изматывают и не позволяют поддерживать или восстанавливать отношения так, как того хотелось бы.

Но, важно подметить, что дальнейшее развитие Ваших отношений зависит от Вашего решения. Потому что доверять или не доверять - тоже решение. Которое, конечно, дается не просто.

«но спустя несколько недель все же понимаю, что не могу простить и поверить в это.»; - важно конкретизировать Ваши ощущения и переживания. Не можете простить что именно? Вы не верите в его слова, утверждая для себя что была измена и не можете простить это? Или допускаете, что ее не было и не можете простить сам интерес которому поддавался муж?
Это нормально, если Вы не верите, как и если приняли бы и поверили. Просто важно определить для себя из чего Вы исходите, потому что действия далее очень разнятся.

«Возможно ли, что отношения наладятся? »; - да, их можно наладить. Важно обратить внимания на течение отношений, можно пройти этот период с помощью терапевта в парной работе. Важно открыто говорить о том, что у Вас есть переживания и сомнения, но Вы хотите сохранить брак и обсуждать, как именно для Вас это можно сделать. Тут так же не обойтись без понимания, какие у Вас вообще отношения? Насколько Вы открыты и близки? Можете ли доверять мужу в его чувствах к Вам? На что в нем, даже сейчас, Вы можете опереться?

«Возможно ли, что он говорит правду?»; - возможно да, как и возможно нет. Вы не узнаете наверняка, пока не случится что-то подтверждающее. Но сомнения утяжеляют жизнь, поскольку заставляют всегда быть в тревоге.
В таких ситуациях нужно время, не торопите себя с принятием какого-то решения. Нужно обращать внимание на свои переживания, обсуждать их, найти опоры в отношениях, в которых Вы уверены. Или, если уже на данный момент понимаете что ничего такого не осталось - подмечать это для себя, и то, что Вам в итоге хотелось бы. Готовы ли Вы с тем или иным двигаться дальше.

Здравствуйте.

Действительно, расставания с очень близкими партнерами может даваться сложно, именно с перспективы дальнейшей жизни, и очень хорошо, что Вы смогли провести эту черту между собственными чувствами и пониманием того, будут ли эти отношения хорошими для Вас.
Но, читая написанное, есть как минимум два варианта того, почему это прошлое Вас не отпускает, при чем один не исключает другого. Проще всего, это факт того что эмоционально расставание и точки в отношениях с этим человеком у Вас все еще нет, и добавляется второй вариант, что возможно, такая сила привязанности и не возможность или не желание заметить что-то подобное в других партнерах которых Вы выбираете связана с личным опытом ранних отношений, родительских отношений, или того, что нет готовности обходиться, на сама деле, с другими людьми.

Важно понимать сколько вообще длиться ваша общая история с этим бывшим парнем, даже если Вы не общались, и почему Вы пытаетесь эту историю удержать, почему выбираете партнеров которые в сравнении с ним "проигрывают" и т.д. Тут нужно рассматривать этот Ваш опыт, и поверхностно давать рекомендации не выйдет.
Те критерии которые Вы описываете, про "не достаточную гибкость", "навязанность мыслей социумом" интересно, что способствуем именно такому выводу? Отличие от Ваших мыслей как таково, несогласие с их убеждениями или только то, что они отличаются от слов бывшего? Ощущается в Ваших словах некоторая предубежденность взгляда на новых партнеров, что может быть следствием незаконченных и не пройденных чувств. Тут лучше прорабатывать это с специалистом.

Доброго дня.

Відчувається, що у цій мінливості для Вас багато складнощів, і це хвилює Вас. Проте, хочеться відмітити, що цілком нормально кидати щось, коли стає нудно, а потім повертатись, часто змінювати хоббі і змінювати круг знайомств.
Але тут важливо відмітити, чому і як це у Вас відбувається. Особливо в стосунках, романтичних і дружніх, це не просто відчувати такі постійні зміни у ставленні. Можливо, саме тут це наслідок якогось Вашого досвіду чи внутрішніх переживать, яким Ви не дуже даєте звіт.
Тут треба прояснювати багато моментів, і можливо це зробити тільки в терапії. Адже тим, що відсторонює Вас від друзів і дівчат, може бути внутршній супротив, страх, інший досвід, і поки це не усвідомиться та не видозміниться - може повторюватись, вже незалежно від цінності стосунків.

Доброго дня.
Дуже прикро, що у Вас був такий досвід, і згіршив таку важливу частину життя як дитинство. Ви пишете про ненависть до алкоголю, але чи саме і просто до алкоголю вона? Більше того, Ви маєте повне право непримати ні людей які п*ють, у своєму оточенні, ні сам алкоголь. Це абсолютно зрозуміло і закономірно. Але Ви і самі в кінці вказуєте, що справа не така загальна, а більше центрується на батьках, і їх Вам важко пробачити. І це не дивно.
Добре, що Ви на них злились і протестували, що у Вас знайшлося місце для агресії, тому ще це допомогало Вам тоді ці ситуації переживати, бо злість дуже мобілізуюче почуття.

Але як Вам бути зараз? Наскільки і чому Вам важливо пробачити батьків? Чого б Ви, по відношенню до них і свого теперішнього життя хотіли б?? Звісно, достукатись до них може бути складно і може не вийти взагалі, але поки благополуччя Вашого самопочуття і життя буде пов*язане і залежатиме від того, зрозуміють вони свої помилки і Вас, чи ні - складно жити щасливе і гармонічне життя.

З цим дуже не просто, і дуже не просто самотужки. Тому правда рекомендую звернутись до психолога, Ви не мусите справлятись і тут самотужки. І так як Вам поки, нажаль, немає 18, щоб зробити це самостійно, треба отримати дозвіл одного з батьків - і тут Ви не мусите пояснювати їм для чого Вам терапія. Можливо, батьків вийде переконати заручившись підтримкою когось із родичів, кого Ви могли б долучити?

Здравствуйте.

Очень сочувствую, что Вам пришлось пережить такой тяжелый опыт. У Вас точно богатый внутренний ресурс и эмоциональная стойкость уже, что позволил Вам даже через трудности построить для себя хорошую жизнь, и слезы, это никак не отменяют. Вы говорите что на качество жизни слезливость никак не влияет, и в ситуации общения с другими людьми Вы можете себя сдерживать. А чем они мешают Вам в других моментах? Как Вы видите усиление своей эмоциональной стойкости сейчас?

Совершенно нормально плакать при просмотре грустных фильмов, или трогательных моментов. Но, если это происходит буквально всегда по самому малому поводу, то это возможно, способ переживания того остаточного напряжения и страдания, которые в Вашем опыте остались не прожитыми. Так же это может быть фактором типа нервной системы, просто есть люди более чувствительны.
То как увеличить самоконтроль в таких моментах зависит от исследования самих этих слез, Вашего отношения к ним. Потому что плакать тоже можно по разному, и эмоции возникающие за слезами, так же разные.

Конечно, можно и продуктивно проработать этот момент на терапии, в актуальной ситуации и в Вашем разном опыте. Кроме того, важно а как Вы с другими эмоциями обходитесь? Спокойно можете разозлиться на кого-то и выразить это? как справляетесь с обидами? С грустью своей? Ярко ли ощущаете радости в своей жизни?
Можете ли хорошо морально отдыхать? Ведь часто, чрезмерные слезы это тот единственный для психики способ выразить напряжение и другие чувства, когда они самим человеком не переживаются в нормальной мере. Для начала, можете последить за собой в этом плане.

Я думаю, що мені це допомагає бути спокійнішою, але він навпаки діє ще гірше. Дистанція для мене свого роду коло безпеки якоїсь. - це добре, що Ви знаходите і знаєте як дати собі безпечне місце, це важливо.
Але так розумію, бачите, що на загальний стан справ це не впливає, і навіть більше, змушує Вас стикатись з ще гіршою реакцією партнера.
І тут не те, що Вам не треба бути на цій дистанції, але можливо, якраз таки її треба збільшити? Чи думали Ви про те, що коли Ви окремо від чоловіка Вам в чомусь краще?

Часто вказую на маніпуляції, в діалозі задаю питання уточнюючі, але відповіді чіткої ніколи не маю. Я готова і можу казати де я винна, але часто не бачу це з його боку,тобто психологів він не сприймає, і проблема тільки в мені, у мене все завжди не так з його слів. - Ви дуже гідно реагуєте, і прикро, що Вас не чують. Проте, якщо наміру на діалог у чоловіка немає - практично не можливо достукатись до нього. Ви не маєте можливості змінити його мислення, і видається, що партнеру досить зручно і вигідно звалювати всю провину на Вас.

Так завжди було у Ваших стосунках? Чи був момент, коли Ви могли б відмітити, що почало ставати складніше і з*явились ці маніпуляції та приниження?

Доброго дня.

Дійсно, навіть у Вашому тексті відчувається багато напруги в мові про ці стосунки, це справді не просто витримувати.
«Можливо потрібна дистанція?»; - а що дистанція повинна зробити з стосунками, у Вашому розумінні?? Ви вказали, що так справляєтесь і намагаєтесь відпочити від напруги в домі. Чи впливає це на ту напругу загалом?

Слова чоловіка які Ви описуєте, досить жорстокі та принижуючі, і те, що у Вас це викликає негативні переживання нормально і зрозуміло, реагувати на це позитивно було б якраз не "здорово".

«Як діяти під час маніпуляцій.»; - як мінімум, добре що Ви відмічаєте де чоловік вдається до маніпуляцій. А що Ви зазвичай робите в таких ситуаціях? Як діяли до цих пір?

Також Ви кажете про сварки та напругу, а як давно це стало частиною Ваших стосунків?? Чи готові Ви надалі стикатись з таким? І що, попри все, зараз для Вас є цінного в цих стосунках? Чи є щось добре? Яке у Вас відношення до чоловіка зараз взагалі?

«Ні, не тільки релігійні переконання, я боюсь, що це завдасть мені психологічного і морального болю. Навіть якщо це буде приємно, страх мати в собі цей вчинок, ну і плюс осуд.»; - зрозуміло, і дійсно це не просто так себе проявляти. І різні остахи ці, точно не спрощують Ваші переживання.

Але важливо підмітити і іншу сторону, а намагаючись ігнорувати чи подавляти свої бажання та потяги - наскільки це добре для Вас взагалі? Чи цінніше думка інший від Вашого комфорту? Але знову ж, не факт, що ці зміни потягів вони фундаментальні і назавжди для Вас. Можливо це тимчасовий інтерес в наслідок розвитку Вашої сексуальності. Треба досліджувати)

Як варіант зняття напруги - чи є способи трохи задовільнити Ваш інтерес не переходячи ту межу, що викликає у Вас тривогу, осуд і інші складні почуття? І інший момент, стосовно того що подобається та приносить задоволення - зверніть увагу на те, що ще Вам цікаво в житті взагальному, і спробуйте більше його додати в життя. Це може трішки, тимчасово, знизити сексуальну напругу поки Ви приймаєте рішення стосовно цього .

Доброго дня.

«Чи це правда, що в здорових стосунках ніхто нікому нічого не винен?»; - конкретно в такому формулюванні можливо. Але здорові стосунки визначаються ще здоровою взаємодією, а людська взаємодія заснована на тому щоб бути іноді одне для одного - підтримкою, допомогою, опорою.
Що саме Ви маєте на увазі в "нікому нічого не винен?"

«Чи потрібно ставити свій комфорт на перше місце?»; - безумовно це важливо, але як і будь-які крайнощі не здорово і не слугує побудові близьких стосунків. Важливо дивитись конкретно про що йде мова, і вміти дослухатись до себе, де у Вас є сили і ресурси, дати більше для комфорту іншого. Але в загальному - Ваш комфорт не менш важливий, ніж комфорт партнера. І тут не обов*язково у "виграші" має бути хтось один.

«Чи це здорова позиція, коли йдеш від людини якщо немає відчуття легкості? »; - знову ж таки, мушу перепитати про яку саме легкість йдеться у Вашому розумінні??
Бо у стосунках бувають складнощі, складні періоди, просто відокремлено це ніяк не вказує на якість стосунків. Наскільки "не легко" це у Вас?

Здравствуйте. Могу себе только представить какой огромный стресс и напряжение Вы испытываете из-за этой проблемы, это наверняка еще и очень выматывает.

Вы упомянули антидепрессанты - то есть были у психиатра, позвольте уточнить с этой же проблемой с сердцем? Имею ввиду страх остановки сердца? По поводу самих препаратов, настоятельно рекомендую еще раз навестить психиатра и сообщить что Вы перестали их принимать и проверить Ваше физическое состояние в том числе. Антидепрессанты не обезболивающее, а очень серьезные и тяжелые для организма препараты, действие которые часто может возникать не ранее чем через 3-4 месяца после приема, а правильные подбираются иногда до полугода. Важно исключить психрофармакологические причины ухудшения Вашего состояния.

Конечно, на восприятие звука сердца может влиять тревога, но это может быть и не буквальным физическим симптомом, поэтому расскажите об этом психиатру. И после определения можно будет начать работу с психологом, для улучшения эмоционального состояния.

Понимаю, что Вам очень сложно, но это не навсегда. С этим можно справиться, важно позаботиться о себе и правильно определить последовательность действий.

Доброго дня.

Видається, що Ваші думки і почуття були для Вас раптовими і коли щось настільки нове стає в житті, це викликає тривогу, нерозуміння чи занепокоєння. І це нормально. Як і самі Ваші думки, так може бути, коли в якийсь момент життя Ваша сексуальність видозмінюється чи розширюється, проявляючи такі плати, до яких Ви можете бути не готові. Чи правильно я розумію, що ніколи раніше нічого схожого Ви не відчували чи не думали?

Тільки Ваші релігійні погляди змушують відмовлятись від бажання та інтересу який виник, чи є ще щось??
Точно не варто діяти надто швидко, і важливо подивитись та побути із своїми почуттями. Буває і так, що пошуки та зміна сексуальної орієнтації не постійна, і викликана іншими внутрішніми потребами. Дайте собі час роздивитись це, можливо через просте спілкування із представниками Вашої статі, без переходу до конкретних дій.

Ви згадуєте теж високе збудження та інтерес, чи якось обходитесь з цим?

Доброго дня. Тривога і дискомфорт дійсно часто супроводжують настирливі думки, і ще й можуть сильно виснажувати. Ви вказуєте що це останнім часом - а як довго? Чи було щось, після чого можна відмітити, що ці думки про кунілінгус з*явились??

І з Вашого опису, не до кінця зрозуміло, це думки близькі до бажання втілювати цю практику чи можливо більше про занепокоєння чи неприємність від неї? Чи Ви зараз у стосунках? Можливо постійні, чи періодичні сексуальні стосунки? Адже локалізація думок на сексуальній практиці може бути малим відображенням складнощів у відносинах чи внутрішніх переживать про них.

Приводи для занепокоєння - нав*язливі думки самі по собі не дуже продуктивна річ. Для того щоб краще обходитись з ними, важливо бодай трохи зрозуміти що викликало цю настирність та чи є тригери які викликають ці думки протягом дня. І далі обрати способи справляння саме для Вас.

Доброго дня.

А що поганого в тому щоб говорити багато? Чи багато розказувати для себе? Як Ви це відчуваєте і бачите?

Можна припустити питання із довірою, і в моменті відвертість сприймається зайвою чи небезпечною. Але Ви кажете, що довіряєте йому. Тоді інший фокус в тому - а як Вам взагалі проявляти себе так активно в розмовах?? Чи буває таке в спілкуванні з іншими людьми? Чи тільки з хлопцем?
Чи є ще справи чи дії, де у Вас виникає схоже відчуття?

Для того щоб зрозуміти, треба детальніше подивитись на те як це відбувається, як Ви себе почуваєте, які думки приходять. Чи, наприклад, було у Вас раніше стільки ж місця і простору про себе говорити? Чи звично це? Чи можливо, була звичка стримувати себе більше?