Психологиня Яна Дмитрівна Кузик Чернівці лише онлайн

Доброго дня.
Перше, що важливо тут перевірити це фізичні показники здоров*я, адже досить широкий спектр захворювань може спричиняти схожу симптоматику. Важливо перевіритись в ендикринолога та невропатлога в першу чергу.

Якщо ми беремо психологічні фактори - видається, ніби досить виснажені. Чи так це?? Чи багато тривожитесь? Чи нервуєте? Як відпочиваєте?
Постійне напруження внутрішнє про яке Ви згадуєте - воно про що? Як давно? Що це за напруження? Воно 24/7 буквально чи є час коли стає більше і коли спадає?

Видається, що Ваша робота є дуже важливою для Вас. Ви багато часу їй приділяєте? Любите свою справу? Що найгірношо для Вас в падінні ефективності?

Це мінімум питань який дозволить бодай трохи зібрати картину, адже стани які Ви описали, можуть мати дуже різне походження

Доброго дня.
Дійсно, ситуація яку Ви описуєте точно про витіснення і відчувається обурення яке в наслідок цього виникає. Ваша матір може дуже любити внучку, і точно має право з нею спілкуватись, але те феноменальне порушення будь-яких рамок яке вона робить - точно не про це.
Ви дуже вірно робите, що виступає проти, вказуєте свої бажання і позицію, сперечаєтесь, але можливо тут саме Ви не доходите до кінця? Мова не про категоричну сварку назавжди, але про дотримання своїх слів. Ви кажете про тактовну відмову, і розумію, що з мамою не хочеться бути грубою, але як Ви бачите тактовна відпома не працює, і не працює саме тому, що тільки на рівні тактивних слів Ваші переконання залишаються.

Ви також праві в тому, що сварки з бабусею при дитині точно впливають на її емоційний стан, відчуття напруги та безпеки, бо маленькі діти можуть не считувати контект але добре вловлюють емоції, і злість, образа, гнів чи інше що направлене на бабусю може сприйматись дитиною, що точно не покращить її стан.
Тут важко говорити про однозначну якусь міру, яка допоможе, але придивіться до своїх дії - що змушує Вас відступати перед нею? Впускати в будинок, коли вона прийшла без запрошення? Що змушує Вас відступати коли вона ображається? Чи допускали Ви, що ці образи і сльози є певною маніпулятивною штукою для якраз таки Вашого відступу??

Ви враховуєте інтереси бабусі, це зрозуміло, але не менш важливо, ніж Ваші інтереси. Подумайте які чіткі рамки Ви можете встановити і відстояти. Можливо не все одразу, але бодай щось одне, де можна втриматись до кінця.

Адже по досвіду роботи, таке втручання не припиниться і надалі, і чим довше і більше бабуся включатиметься у виховання тим складніше потім ці адекватні рамки вибудувати.

Чи можете Ви також заручитись підтримкою чоловіка тут? Він якось у Вашій розповіді не звучав зовсім??

І стосовно закону - якщо не помиляюсь такий є, але тут Вам точно немає причин перейматись, адже скоріше це погроза заради тиску, ніж потенційно реальний намір. А навіть якщо так, з Вашого опису, підстав для будь-якого дорікання Вам навіть юридично немає.

Доброго дня.
Мабудь, дуже не просто було витримувати ту паузу та поведінку чоловіка у такий важливий період вагітності та новонародженого малюка, і добре, що Ви тут не тиснули на себе і не поспішали з рішеннями чи висновками.
Стосовно теперішнього, і рекомендації яку б Ви хотіли отримати - це залежить від того, а чого Ви власне хочете?? Якого вирішення хотіли б? Як собі уявляєте подальше життя сімейне? До яких змін готові і чи готові взагалі?
Також важливо, а чи говорили ви потім ще чоловіку про свої підозри? Якщо так, як він реагує? Так само погрозами, чи якось інакше?
Які у Вас з ним взагалі стосунки були раніше і які зараз? Чи є близькість, попри рідкий секс?

Доброго дня.
Ви питаєте про нелюбов до дня народження, а чи може бути так, що Ви любите чи хотіли б любити свій день народження, але засмучуєтесь, пригнічуєтесь очікуванням того, що свято все одно не пройде так, як Ви б цього бажали?? Якби все було як в цих уявленнях, як в інстаграмі, чим так само хотілось б уникнути його?

Попри все, дуже прикро, що у свій день народження, Ви стикаєтесь більше з втомою, потугою і зовсім не тим відчуттям цінності, принаймні з Ваших слів. Але це не означає, що так має продовжуватись і має бути.

Інстаграмні картинки зазвичай далекі від життя, і якщо абстрагуватись від цього - А як б Ви хотіли відмітити таку важливу дату? З ким? В якому місці? Якщо якийсь з бажаних ресторанів зараз не доступний, то може є страви, які хотілось б? Якусь особливу атмосферу? Чи, можливо, передати організацію чоловіку а для себе мати сюрприз(контрольований, щоб він точно знав що ви хотіли б)??
Загалом, подумайте про те, що б хотілось Вам? Ваш спосіб відпочити і відчути свято?

Іншим варіантом бажанням уникати день народження може бути тиск і страх віку, незадоволення своїм нинішнім становищем, місцем і якістю життя, а дні народження, як і новий рік, часто акцентують це. І тоді це вже не про сам день народження, а спосіб життя. Чи знайоме Вам це переживання?

Спасибо, что уточнили некоторые моменты. Собственно, здесь, кажется, вырисовываются две отдельные темы:

Ваши чувства «не интересности», которые подавляют и перегружают, придают отсутствию общения смыслы, которых там вообще не может быть(то что вы не говорите не равно тому что Вы ему не интересна, например). И это сильно давит на ваше состояние. Это — тема для исследования в психологической консультации именно для вас.

Второй момент — это качество самого общения. Действительно, если просто обмениваться сводкой о делах, то такое общение может не наполнять, не ощущаться достаточным — и это нормально. Здесь можно держать фокус на вопросах: о чём хочется говорить? Чем делиться? Что интересно узнавать? Возможно, учитывая, что у парня есть трудности с новостями, инициативу можете взять на себя вы — рассказывая больше о своих днях. Или говорить и узнавать об интересах.
Важно, чтобы это было искренне. И разговор о грусти из-за отсутствия тем — тоже уместен. Это то, что вы вместе можете исправить и улучшить. Но, опять же, не все разговоры обязаны быть суперинтересными — и это тоже нормально.
И так же момент который возможно требует принятия, если Вы оба не очень болтливы и многословны, то часть близости на расстоянии будет теряться, ведь Вы с партнером проявляете ее по другому.
И тут подумайте, а если не разговорами, то как еще Вы могли бы ощущать себя ценной и интересной, важной для парня, в этих условиях?? Если не общение, то что еще?

Здравствуйте. Это большой шаг признать необходимость помощи, и посмотреть на свое переживание собственной жизни. Это бывает очень не просто
Если мы говорим о депрессии - то справиться самостоятельно практически невозможно. Но, есть вероятность, что помимо тяжести Ваших переживаний, пока что у Вас нет депрессии и тогда можно действовать по другому.

Непросто обратиться к психологу, особенно когда мало внутренних сил и желания общаться в принципе, но Вы уже написали тут, и это хорошее начало. Есть психологи, которые могут в начале общаться через чат, если личное общение слишком трудно дается, потом можно онлайн и самое важное, что найдя правильного специалиста Вы будете двигаться в своем темпе, без лишнего напряжения и давления.

И если у Вас есть силы, могли бы больше объяснить про это ощущение пустоты внутри. Как давно оно? О чем оно? Как с этой пустотой Вы справляетесь?

Здравствуйте.
Конечно, внимание это важная и неотъемлемая часть любый отношений, и очень важно понимать что и сколько нам нужно от партнера. Вы в этом довольно ясны. Другой момент, может ли Ваш партнер это давать сейчас? Кроме соотношения с реалиями войны, и физической невозможностью, важно учитывать есть ли у него так же другие ресурсы для этого.
Говорили ли Вы ему что Вам нужно этого внимания больше? Или что хотя бы 5 минут каждый день? Знает ли он об этом?
Так же, важно понять, а если партнер не будет способен это сделать, готовы ли Вы принять это?? Как Вы себя чувствуете когда этого внимания нет?? На что это для Вас влияет? Почему указывает на отсутствие интереса больше, чем другие его действия, которые подтверждают обратное??

Ваша ситуация достаточно ясна, но не очень ясен Ваш вопрос. В чем именно Вы хотели бы разобраться??

Доброго дня.
Відповідь на те чому для Вас так важливо щось доводити іншим, може бути як загальною, де ми можемо допустити що це має коріння із Вашого минулого досвіду, що тільки так, коли інший бачить Ваші досягнення Ви можете собі їх присвоювати, що доведення це про заслуги і про заслугу любові і цінності, як таким чином Ви намагаєтесь здобути..або безліч різних інших аспектів. Адже єдино правлильною відповіддю буде тільки Ваша персональна, і нажаль, знайти її можна тільки шляхом пошуків, рефлексії і психологічної роботи.
Хоча, насправді, Ви вже робите певну частку, аже відмічаєте це, досить чесно визнаєте, що лише доводячи щось іншому можете отримати саме те задоволення від справи. Ви уважні до свого стану, наскільки це можливо, і відмічаєте як мало сил і енергії для життя у Вас буває. І якщо продовжувати рухатись тут самостійно, без психолога, то продовжуйте в тому ж дусі.
Звертайте увагу на свої почуття, аналізуйте дії, проявіть цікавість до свого способу життя. Що буде, якщо, наприклад, зізнатись у тому що особисте життя якось просто не задалося? Не підтримуючи цю невдачу іншими успіхами. Що з Вами було б тоді?
Чи якщо визнати, що успіхи в професії, насправді, не те щоб дуже пріорітет зараз для Вас? З чим Ви стикнетесь?

Доброго дня.

Власне, дати однозначну відповідь по описаному Вами фрагменту доволі складно. Перше, зокрема, треба розуміти як давно з'явився такий симптом? Коли помітили його вперше?

Другий момент, ця нудота відчувається коли Ви сильно зосереджуєтесь, але не завжди, з Ваших слів. Яка різниця між тими випадками коли є це відчуття і коли його немає? Більш важливі справи, чи більш складні, чи щось інше? І добре, що Ви знайшли для себе спосіб вгамувати це відчуття, і що воно працює. Та, чи приводило колись це відчуття саме до блювання, чи тільки на нудоті завершується?

Третє, певне, як у Вас із виснаженням взагалі? Фізичним та психологічним. Наскільки добре відпочиваєте? Буваєте на свіжому повітрі? Чи є якісь проблеми зі сном?
Тому що, можливо, нудота прив*язана не тільки до зосередження, а є наслідком перевантаження на різних рівнях, чи наслідком сильного морального хвилювання. Як перед дуже важливим виступом чи іспитом.

Доброго дня.

«Як позбутися надії що я можу щось змінити в цих стосунках? Відчуття що більше вже не можу.»; - для початку зрозуміти, а навіщо Вам була ця надія? ЧОму важливе це сподівання?
З Ваших слів, звучить так, наче якщо чоловік бодай визнає, все те що він робить не так, то навіть змінювати це вже не треба і Вам достатньо тільки визнання самого факту(ну і можливо вибачення). І тут питання, одне з центральних, а навіщо Вам щоб він це визнавав?? Що це дасть Вам? Сподівання, що його визнання і розуміння приведе до змін?
І, видається важливим додати, що наче Ви багато витримуєте в цих стосунках, визнаєте свої помилки, хочете чи намагаєтесь їх змінити до кращого. Але чи не берете на себе завеликий вантаж і неправомірну роль? Як одна людина, може змінити стосунки двох людей? І, видається, що і самого чоловіка, Ви хочете змінити на краще. Чи підвладно це взагалі комусь, без бажання самої людини змінюватись?

Доброго дня.
А власне, чого б Ви хотіли? Яку допомогу отримати тут? Стосовно прийняття рішення щодо стосунків?

У ваших словах так промайнуло самоприниження за ці стосунки, але так буває, адже наші емоції і потяги, чи до речей чи до людей, нам не підвласні, і те що в якійсь мірі Вам було потрібно, Ви отримували через ці стосунки з керівником. Моральна сторона цього питання, насправді, менш важлива, адже не завжди стикується з реальним життям.
Проте, іноді наші почуття можуть завести нас в течію, в якій справді, мало доброго для нас. І тут Вам важливо прояснити для себе, самостійно чи з психологом, чи добрі для Вас ці стосунки і почуття? Чи достатньо цінного Ви отримує з них, на фоні тих негативних переживать з якими стикаєтесь? Зрозуміти, а для чого ці стосунки Вам взагалі?
і тоді, можливо, прийняти якесь рішення буде простіше, або принаймні, ясніше.

Здравствуйте) Должно быть это не просто, сталкиваться с таким отрицающим и давящим в этой теме отношением близких.
Но в чем именно состоит Ваш вопрос? Что делать с ситуацией непонимания родителей? Или с тем, что Вы ощущаете себя не в своем теле, и если уточнить, что именно Вы хотите с этим сделать? Вопрос в том, как перестать об этом думать или как принять это в свою реальность? Чего Вы хотите в результате?

Есть ли кто-то, кто еще знает об этом кроме родителей? Получаете ли эмоциональную поддержку где-то?

Искренне рекомендую и с эмоциональным состоянием и Вашими вопросами обратиться к психологу, ведь тема очень большая и учитывая что актуальна для Вас с 12 лет - фундаментальна, может быть сложно опираться на что-то в одиночку.

Доброго дня.

Враховуючи описану Вами поведінку, це дійсно не просто постійно її підтримувати, більше того, практично неможливо, без серйозної шкоди для себе. І чим далі тягнути з себе такі прояви, тим важче це буде для Вас і мало кому принесе радість.
Насправді впоратись і змінити це, змінити відношення в стосунках на більш здорове, досить складний процес, і точно не через одну-дві рекомендації тут. Для цього потрібна терапія, і детальне обговорення Ваших почуттів, мотивів і поведінки.
Але для початку, спробуйте бодай для себе визначити і чітко зрозуміти, чого Вам хочеться, що хочеться отримувати, що давати, як Ви б хотіли взаємодіяти з чоловіком та дітьми, що конкретно від них - ранить Вас і не влаштовує. Чи тільки в спілкуванні Ви відмовляєте собі справжній і догождаєте їм, чи і в інших сферах життя відсуваєте себе та свої бажання на інший план?
Важливо завжди починати із спостереження, рефлексії до свого життя, і принаймні визначення чіткого проблених сфер

Доброго вечора.

Прикро, що такий наразі стан в стосунках, але це дуже важливо, що Ви відмічаєте що могло цьому посприяти і піти не так. Насправді, якщо почуття дружини повністю зникли, складно вже щось заподіяти. Проте, буває так, що такі відчуття наслідок тривалих труднощів, зокрема тих, що Ви і описали - мало уваги від партнера, можливо виснаженість, відчуття самотності.

Ви можете разом з дружиною звернутись до психолога, щоб якщо не точно зберегти шлюб, та краще і легше пройти ці етапи, адже маючи спільну дитину Вам точно ще доведеться пересікатись. Крім того, можливо ще можна відновити відношення, якщо зрозуміти, чи готова дружина приймати від Вас кроки на зустріч. Якщо раніше були закриті Ви, а зараз закрилась вона, то відновлення романтики, спільного часу разом, інтересу та уваги одне до одного може відновити погасші почуття.
Звісно, поступово, мова не йде одразу про супер-тактильність чи перехід на ту квіткову фазу стосунків. Точно треба запастить терпінням.
Можно прямо сказати дружині, що Ви готові вкладатися, чи є щось що вона б хотіла? Що крім описаних вище кроків Ви разом могли б зробити? Чого їй не вистачає?

Але знову ж таки, важливо розуміти, чи є ще що відновлювати. Це праця обох, і гарантій в тому, що спрацює немає.
Все залежить від стану дружини наразі та спільних зусиль, можливо більше поки з Вашого боку, на які Ви готові. Більше конкретно можна думати і прогнозувати вже після обговорення та кращого розуміння ситуації, що можливе на сесії з психологом. (До речі, можливий варіант і окремої терапії для кожного, бо як мінімум, закритість і Ваша і Ваша дружини має свої причини, та може проявитись знову, навіть якщо зараз, все налагодиться)

Доброго дня.

Ви дуже ясно і чітко визначаєте, що для Вас є проблематичним, так добре рефлексуєте свої почуття та емоціїї які вбачаєте в матері, і це дуже гарні навички. Уявляю, наскільки не просто бути під таким зовнішнім і внутрішнім тиском постійно, наскільки це виснажує.

Враховуючи, Вашу ясність стосовно свого питання, наважусь так само чітко допустити, що Ваше питання вирішується через роботу із емоціною, психологічною сепарацією від материнської фігури. Той вплив який залишається від неї, від Вашого дитячого досвіду і досі, і причиняє такий тиск і несвободу у власних діях.

Проте, хочу зазначити, Ви намагались і раніше і зараз, цьому тиску протестувати. Засидження до пізна, переглядами серіалів чи певний бунтом в навчанні, і це не погано, але в діях в супереч теж мало свободи, і як Ви описали, це накладає провину.

Звісно, корисно буде пропрацювати це з психологом, але Ви можете спробувати самостійно звернути увагу більше на свій стан.
Наприклад, розмежувати для себе те, чому дотримання тих чи інших правил важливо для Вашої мами? І одразу чому воно необхідно/важливо для Вас? Розписати, продумати для себе максимально конкретно. Поставитись із цікавістю до того, а чому те чи інше треба робити, і чи дійсно треба, чи є в чому цінність для ВАс? Чи є справжня шкода для Вас?
Тобто сформувати власну позицію і переконання стосовно цих правил.
Далі, кроків багато і вони різні, але тут треба виходити вже з Вашого стану та готовності. Наприклад, у відмежуванні там де це зараз можливо. Не фізично, а саме про право робити інакше. Це може бути через оголошення того, що наприклад Ви собі дозволяєте дивитись те чи інше. Дозволяєте собі лягати тоді коли хочете, і не будете повертатись до маминого правила, бо Вам так зручніше. І т.д.

Але рухатись важливо поступово, не тисніть на себе, адже тиску і так досить багато.