«Дружба» з колишніми. Чи варто спілкуватися з колишнім партнером?

Стосунки мають різні етапи. Вони народжуються, закріплюються, живуть і завершуються. Кожен у них щось вкладає і щось бере. «Хотіти» можна по-різному. Стосунки залишилися незавершеними, збереглися або образа, або симпатія. Хочеться або договорити недосказане, віддати негативне. Або отримати щось приємне. Протилежне «улюбленому» — це нейтральне. Згоден зустрічатися, спокійно бачуся і спілкуюся. Але не «хочу», не шукаю, не тягне.

Тому що в них є приховані мотиви, які в чоловіків і жінок відрізняються кардинально. Завжди є спокуса замаскувати невдачу успіхом — спробувати побудувати дружбу на руїнах кохання; але, як правило, краще залишити все як є — на знак поваги до проведеного разом часу.

Пам’ять вибіркова. Усе погане, усе, що призвело до розриву, відсувається на задній план, перестає бути болісним. А ті періоди, які радували, приносили задоволення, залишаються в пам’яті, особливо, якщо в нових стосунках виникають проблеми. Питання неврозних стосунків. Починаються порівняння, жалість про те, що було.

Я думаю, причин може бути багато. Виділю кілька головних. Варіант 1: незавершені стосунки, невпевненість у собі, нездатність поставити крапку. Варіант 2: співзалежна модель поведінки. Якщо немає нових стосунків, завжди буде тягнути до колишнього, адже особистість не самодостатня. Варіант 3: стосунки будуються не на душевній близькості, і цінність вірності знижена (я не маю на увазі, що зради, навіть платонічні, дозволені, але в списку ця цінність, принаймні, не на першому місці). Увійшовши в нові стосунки, виникає багато надмірної свободи та незадоволених потреб, які й задовольняються таким чином. Є й інші причини. Звичайно, стосунки потрібно завершувати мирно і залишатися друзями, а не ворогами, але все ж варто задуматися, якщо виникає запит, чому мене тягне до колишнього.

У коханого чоловіка чи жінки могло бути інвестовано багато лібідо (енергії), після розставання потрібен час, щоб цей ресурс відновити. Але якщо людині не вдається припинити спілкування, вона буде повертатися знову і знову, аби повернути все те, що було віддано цій людині, сподіваючись відчути те задоволення, яке відчувала раніше, у ілюзії, що вдасться торкнутися того приємного моменту, який колись був у вас.

Плюс, якщо розставання відбулося за ініціативою іншої людини, повернення може бути спробою зарубцювати нарцисичну рану, яку було завдано розставанням. Людина хоче таким чином зрозуміти, що її люблять, що вона хороша, причина не в ній.

Насправді — з різних причин. Часто люди хочуть повернутися до того стану, коли їм було добре. Один із шляхів до цього — повернення минулих стосунків, тобто людина прагне повернути не самі стосунки, а те відчуття, яке вона мала тоді — безпеку, впевненість, пристрасть тощо.
Іноді це про контроль. «А якщо я повернуся, він/вона все ще буде мене приймати?», і якщо так, то цей контроль утримується.
Іноді це про незавершеність стосунків. Коли розставання відбулося різко і без пояснень.
Іноді це про кодзалежність. І відхід-повернення — це нормальний цикл.

- Тому що ще не розірваний емоційний зв'язок.

Тому що в них є незавершені гештальти (незавершені та невирішені ситуації, що прагнуть до свого логічного завершення), тенденції, які можуть брати свої корені з дитинства від батьків, незавершені ситуації з друзями та близькими людьми... І ось вони їх відіграють один з одним.

Причины могут быть разными, но так или иначе они связаны с невозможностью принять потерю этих отношений и изменение позиции с человеком. То есть, когда партнёр становится настолько привычным и значимым в жизни, что потеря полного контакта кажется настолько тяжёлой, что ресурсов человека недостаточно, чтобы с этим справиться. Поэтому дружба — это способ дистанцирования, который тем не менее не требует полного проживания потери отношений.

Особенно, когда дружба является как бы паузой между отношениями. Это опасно, как минимум тем, что не отпущенные и не проработанные отношения обречены на один и тот же печальный конец.

Це відбувається тому, що стосунки не були завершені.

У питанні є відповідь. Залишилася прив’язаність. Просто раніше ще був і секс, а тепер просто без сексу. Або секс був зайвим, просто по дружбі. Або плутанина з колишніми і теперішніми. Партнерство якось складається за спрощеною схемою.

Розірвати стосунки, навіть якщо вони зберегли теплі почуття одне до одного, — це нормально і безпечно. Фахівці стверджують, що найбільшої обережності слід дотримуватися саме щодо тих, хто наполягає на збереженні дружніх зв’язків. У деяких людей через продовження спілкування починає проростати надія на можливість усе почати спочатку. І нинішній партнер (партнерка) на тому ж підсвідомому рівні відчуває небезпеку, тому й ревнує. Таку нездорову атмосферу потрібно ліквідувати.

Так, якщо це були здорові стосунки.

Нормально ревнувати до колишнього. Не нормально не ревнувати, якщо партнер сидить у ресторані з колишнім і просто балакає. Відбувається змішання понять. Я ніколи не задовольнятиму запит клієнта: «Я не хочу ревнувати до колишнього чоловіка/дружини, з яким майже щодня спілкується партнер на різні теми». Це не брат і сестра, це чоловік і жінка, і ніколи вони не стануть ними. Це завуальована брехня собі чи іншим. Звичайно, можуть залишитися легкі теплі почуття, пов’язані з приємними моментами, проведеними разом, якщо розійшлися мирно та спокійно. Але якщо ввести колишнього в коло дуже близьких друзів (я не маю на увазі спільні вечірки, де вони просто перетинаються), таких, з якими обговорюють особисте, то це не просто небезпечно для нових стосунків — це нереально для щасливих близьких душевних нових стосунків.

У своїй практиці подібних випадків я не зустрічала, почуття брата і сестри та колишніх партнерів відрізняються кардинально з самого початку.

Або варіант, коли пара з самого початку не відчувала одне до одного пристрасті чи романтичних емоцій, а була разом з якихось інших причин (фіктивний шлюб, шлюб за розрахунком, наприклад).

Стосунки колишніх партнерів дійсно можуть бути зовсім не небезпечними, але порівнювати їх із сиблінговими не можна, адже була сексуальна близькість.
Можливо, залишилася прив’язаність.
А от нові партнери мають самі обирати — нормально їм чи ні, коли їхній партнер спілкується з колишнім/єю.

Якщо були стосунки, був секс, то це вже не брат і сестра. Такі стосунки небезпечні для нових союзів.

Колишні — це колишні, корінь слова говорить сам за себе!

Вообще сам пример «как брат и сестра» в контексте сексуальных и романтических отношений — это странно. И поэтому, соответственно, это не так. Опасность для новых союзов условна, но часто люди, которые находятся в дружбе после отношений, формируют ещё более прочную и неконструктивную привязанность к партнёру, и это мешает не только им дальше строить отношения, но может и сильно обременять партнёра. Также в таких «дружеских» отношениях может вновь возникать иллюзия романтики и попытки повторить отношения.

Кроме того, когда отношения заканчиваются тем, что чувства в них угасли — то, когда человек полностью честен перед собой, он признаёт: гаснут все чувства. Лёгкая привязанность может быть, но её недостаточно для дружбы, там и желания не будет. Попытка втянуть бывшего в дружбу, особенно имея нового партнёра, — это попытка нового витка драматического переживания бывших отношений. Там присутствуют часто романтические чувства, и это не только болезненно, но и нечестно по отношению к новому партнёру.

Колишні партнери мають завершити стосунки.
Тому вони не можуть бути друзями чи братами/сестрами.

Про що завгодно. Кому розповідає, про що розповідає? Якщо при зустрічі чоловіка і жінки постійно говориться про колишніх, то учасників зустрічі в цей час, щонайменше, троє. Пара не залишається вдвох. Колишніх не відпустили, їх приводять із собою на побачення.

Про біль розлуки. Стосунки колишніх закоханих пов’язані з певним періодом життя — з минулим, в інших періодах їм місця немає. Зрозуміти це — перший крок до одужання від нещасливого кохання.

Про нездатність жити сьогодні, про порушені межі та про те, що партнер продовжує це слухати.

Про незавершеність, про зацикленість (а це когнітивна терапія), про незадоволеність, іноді невпевненість і низьку самооцінку, про несамодостатність — звичайно, не все разом, а щось одне чи кілька. Можливі й інші варіанти, їх багато, включно з особистісними розладами. Потрібна конкретна ситуація.

Ці стосунки не завершені в психологічному розумінні. Не на всі запитання знайдено відповіді, занадто багато емоцій залишилося в колишніх стосунках.

Про незавершену історію, про прагнення повернути те своє відчуття (якщо було добре).
Можливо, через партнера та стосунки людина самостверджується.
А може, розмови — просто спосіб прожити розставання.

Це свідчить лише про те, що він вам розповідає, ділиться з вами і ще не вирішив для себе деякі питання минулого. Якщо вам це неприємно слухати, попросіть не розповідати.

Це говорить про те, що він застряг і йому краще всього поговорити з психологом, а може навіть і з психотерапевтом.

Вновь утверждать однозначно сложно, это могут быть просто чувства, которые не прошли, особенно у тех, кто не был инициатором разрыва. Но возможно и то, что в тех отношениях что-то не реализовалось, и эта незавершённость преследует. Часто это может быть в формате сравнения — что там человек получал что-то важное, а здесь этого нет, что и возвращает к бывшим отношениям. Также пройденные этапы жизни в воспоминаниях часто идеализируются, и даже самые плохие отношения могут казаться со временем неплохими.

Также это зависит от партнёров и от того, как они выбирались. Если партнёр в отношениях играл больше ролей, чем просто любимого человека, а ещё и роль отца/матери, опекуна, лучшего и единственного друга, единственного авторитетного лица, палочки-выручалочки и т.д., то забыть и отделить все эти роли в одном человеке — сложно.

Реже речь может идти о созависимости.

Це свідчить про те, що стосунки з цими колишніми не були завершені.

Дети связываю мужчину и женщину собой. Ребенок - это факт соединения двоих людей, как родителей. Партнеры новые, встретились и расстались. А в детях остались единым целым. Насколько четко у человека внутренне оформлены роли "Родитель", "Муж", "Жена". "Женщина", "Мужчина", "Партнер" и др., настолько проще сложить отношения, видеть границы различных функций. Если личность незрелая, то роли путаются. Это почва для конфликтов. Тогда там, где сошлись "Родители" примешивается флирт от "Мужчина-Женщина", требования от "Муж-Жена" и еще многое другое.

Брак распался, но общение стоит продолжать. Поэтому нужно приложить максимум усилий, чтобы между ребенком и ушедшим родителем сохранилась связь. А такая связь, хочешь - не хочешь, вынуждает к общению между бывшими супругами. Стоит постараться наладить спокойные партнерские отношения между родителями. Это и есть грань нормального общения.

Понимание своих ролей мамы и отца, забота о детях . Каждый человек может чувствовать эту грань задавая себе вопрос "Это я делаю, как мама или отец?" Переступая её мы не отпускаем бывшего мужа или супругу и лишаем себя шанса на новые здоровые отношение. Супружество - это выбор, а дети - это данность.

Все довольно просто. Супруги общаются только то делу, без заигрывания, шуток неоднозначных, длительных разговоров ни о чем. Это сразу видно, когда эта черта переступается, и когда к примеру отец просто заинтересован в участии в жизни ребенка и сугубо эти вопросы решает. Здесь нет размытости и двойных стандартов. Поэтому не нужно обманывать себя, если Вы видите, что партнер переходит черту и оправдывается своей любовью к ребенку, здесь один вопрос: что с вашими отношениями, что партнер удоблетворяет к примеру потребности в общении на стороне, в данном случае с бывшей женой/ бывшим мужем.

Общение бывших супругов ограничивается коммуникацией о детях или вокруг детей.
Они не ходят к друг другу в гости, не встречаются отдельно от детей на обеды, ужины и тд. У них своя личная жизнь, в которой нет необходимости для поддерживания более близких отношений с бывшими супругами.

У каждой семьи - свои границы и договорённости.
Иногда оба партнера заводят новые отношения и дружат семьями. Иногда не заводят и просто дружат, а иногда и живут вместе без сексуальной составляющей.

Приемлемо общение касательно ребенка и его воспитания, поздравления с праздниками. На личные вопросы лучше не переходить.

Эти грани каждый устанавливает сам, но лучше всего ограничиться юридическими и этико-моральными нормами делового общения, с этим человеком вам уже детей, как говорится - не крестить. Прошлое - ушло, будущее - ещё не пришло, а жизнь происходит только в НАСТОЯЩЕМ.

Межа там, де їм комфортно. Основним фактором має бути те, що дитина не обмежена в спілкуванні з іншим з батьків, і знає що кожен з батьків буде з нею і любить її.

Між колишнім подружжям рамки вони визначають самі, але що в здоровому варіанті НЕ має бути присутнє: втручання в особисте життя та нові стосунки, постійні навідування додому, спільне проживання, періодичний секс, залежність фінансова яка не обуовлена законом. Все це змиває кордони і для дорослих і особливо для дитини, яка може не розуміти, чому тоді батьки не разом постійно.
Але тут таки, важливо підтримувати стосунки адекватно а для цього варто пропрацювати свій стан після розлучення.

Если бывшие супруги общаются только по вопросам общих детей, то это и есть необходимое и нормальное общение.