Вітаю вас!

Ваша ситуація лежить в площині складно переносимих почуттів, ви переповнені ревністю та заздрощами, які припорошені конкуренцією. Це все виливається у відчуття несправедливості, чому йому так, а мені не так?! Можна сказати, що для вас це дуже боляче і нестерпно, але є сором, бо якась доросла частинка розуміє, що ви вже не дитина, а можливо так хочеться нею побути і набутись тієї турботи, яка є і доступна іншому…

З цим рекомендую працювати з психологом! Вам треба пережити свої болісні дитячі комплекси, травми і вільно йти в дорослішання. Як на мене, ваша історія з площину соціуму, більш здорова ніж у вашого брата, але ви сповнені почуттями, які не дозволяють вам змиритись з цим.

Ніка, вітаю!

Співчуваю, що виросли в таких дефіцитах і без бажаної потрібної підтримки.

Мене радує, що ви усвідомлюєте свої страхи і на даний момент свої можливості (це дуже сильно для вашого віку), проте мене пригнічує, що ви вимагаєте від себе бути кимось одразу і відчуваю певне презирство до батьків, яке теж заважає вам рухатись. Це скоріш за все свідчить про відсутність чутливості, емпатії та самоцінності до себе, до інших. Не можливо себе змушувати, коли нема сил і бажань. Зараз вам треба плекати не примус, а пошук натхнення, підтримки. Я думаю, що ваша ваша мама теж хотіла собі і вам кращої долі, але в неі вийшло так як вийшло… Там є певні травми, сімейні комплекси, що не дозволили їй жити так як би вам хотілось.

Спробуйте, подивитись на свою історію і на свою маму з співчуттям, як стрічку в кіно і спробуйте придумати сюжет як може змінитись доля дочки цієї матері з часом! Я пропоную спочатку оплакати дану реальність, вивільнити свої почуття і вже далі рухатись в бік надії.
Ви шукаєте відповіді, ви хочете, ви розумієте і це свідчить про вашу сильну мотивацію, але страхи треба проживати, як і презирство, як і відчай, як і біль…

Чи є в школі у вас психолог, з якими ви можете розділити свої переживання? Також рекомендую виписувати свої переживання в щоденник, звільнятись від них на папері!

Бажаю вам віри та любові що себе, з ними ви зможете будувати свою щасливу долю! Шукайте можливості як ви і робите вже! 🙏❤

Kira, вітаю!

Співчуваю вашій історії!
Ви як і ваш чоловік скоріш за все реагуєте звичними патернами поведінки, які закріпились у вас протягом життя. Багато людей не уміють поводитись з агресією і використовувати її для покращення взаємодії. Ви наче готові проясняти, проте ображаєтесь, і впадаєте у істерику - і як наслідок хочете розійтись (це вже дуже заряджена злість, бо хочете розірвати зв’язок). Ви самі не справляєтесь з сильними своми переживаннями і хочете щоб чоловік відреагував, а він захищається від такого… Вам потрібно навчитись витримувати цю болісну фрустрацію від нього і підтримувати себе, а вже коли ви заспокоїтись ви зможете не з емоцій говорити про свої потреби та бажання.

Спробуйте самі для початку розібратись зі своїми реакціями, а вже потім чекати розуміння від коханого.
На скільки років ви себе почуваєте, коли ображені?
Що було у вас в цей період?
Як вирішували конфлікти ваші батьки?
На кого з них ви схожі?
Ці питання мають наштовхнути вас на усвідомлення того як ви попадаєте у ці історії з чоловіком.

Найкращим рішенням буде терапія, у вашому випадку навіть індивідуальна, бо вона допоможе вам віднайти надію на конструктивні взаємодії з чоловіком, прожити свої болісні травматичні реакції у підтримці та в емпатії психолога, що закріпиться як новий позитивний досвід.

Бажаю Вам сил впоратись з цими задачами!🙏

Вітаю!

Ви маєте психологічні труднощі, які не можете розділити в контакті з людьми, а це схоже більше на нарцисичну травму, яку треба зцілювати чутливим емпатійним відношенням в кабінеті психотерапевта.
Ваше питання як? Тобто розум хоче знання, відповіді, але це цілий процес, бо вам потрібно ВІДНОШЕННЯ, яке формуєте протягом довготривалої роботи. Приведу метафору недовірливого підібраного котика з вулиці, якого треба так обігріти і витримати щоб він розслабився і почав довіряти… Він буде спочатку і кусатись і шкодити і ховатись і лише при чуйному турботливому супроводі він зможе одомашнитись і видубувати здорову прив’язаність.

Ви не неправильна і не погана, ви просто переповнені травмами, які проявляються кожен раз при спілкуванні, а їх треба пережити, вирости з них і наростити в собі, до себе і до людей нове сприйняття та відношення!
Не зволікайте з вибором психолога, бо це не лікується рекомендаціями та переписками.

Вітаю Вас!

Те, що ви опусуєте схоже на любовну залежність, де самі щирі, кращі якості ви проектуєте в медійну особистість. Коли ми в когось закохані, то ми ідеалізуємо суб’єкт наших почуттів. Ви насправді самі хочете бути такою і потребуєте цього зв’язку, проте ваша манія (нав’язлива думка про іншого) поміщає вас у протилежність, де ви якась недостойна, не така…). Таке розщеплення на гідного прекрасного і простого звичайного, яке треба всередині себе об’єднати, щоб від простого дорости до прекрасного красивого лебедя! (Мотив казки «Гидке каченя»).

Часто підлітки закохуються в образ героїв з кінофільмів та книг, іноді знаходять публічних харизматичних зірок, які розкривають їхню сферу почуттів. Це нормальний закономірний процес, в якому ви знайомитись з силою своїх почуттів, прихильностей, просто перекос зараз на іншому, а вам треба повернутись до себе. Ви теж гідні такого захоплення, поваги, шани та любові, але поки що очікуєте це від того хто є наповненим та визнаним. Ви точно впораєтесь з цим, якщо будете думати за своє життя, шукати свої інтереси та амбіції. Можливо саме ця людина повпливає натхненням до бажаного успіху. Подумайте, якою ви хочете бути, чого досягнути і як до бажаних змін треба йти? Повертайтесь в реальність вашого життя, де треба працювати, вчитись, зростати… Ви дуже юнна і вас все попереду!

Жаль, що ви не отримуєте потрібної реакції. Так, тут дійсно є знецінення вашого реагування. Важливо попрощатись і сказати, що вам щось не підходить і зберегти свою власну адекватність, де ви собі не зраджуєте. Іноді потрібен пошук та час, щоб знайти свого спеціаліста. Рекомендую перед наступним вибором взяти собі 4-5 зустрічей доя преконтакту щоб відчувати чи безпечно, довірливо вам з людиною. Не завжди виходить з першого разу віднайти свого спеціаліста, але це можливо при бажанні та потребі.

Вам не треба боротися зі своїми прогалинами, бо коли ми боремось ми їх не приймаємо, а так змінитись дуже важко. Ви порівнюєте себе з іншими людьми, а це глухий кут. Порівнюйте себе теперішню і себе минулу, зростайте у своїх висновках, досвідах, реакціях.

Боятись нового - це природньо, так само як відчувати десь себе нікчемою, проте це не вся ви, а лише якась залежна маленька частинка, яка потребує прийняття та любові, а не засудження та сорому. Ви зробили правильні висновки, але в них немає емпатінйого відношення до себе, а цього я вам щиро бажаю 🙏❤

Галина, вітаю!

Не зовсім розумію питання, що вас турбує. Тому певно просто відображу те, що чую і читаю у вашому тексті.
Перша робота вас виснажила і ви хотіли щось доказати, не відчуваючи себе нікчемою. А тут в другій роботі можливо і важливо побути нею. Ви ніби боретесь проти себе і тоді робота стає важливішою ніж ви… Чому так?
Як ви самі до себе ставитесь? Як оцінюєте себе чи чекаєте оцінки та схвалення від інших? Інші можуть просто вас використовувати у своїх цілях, експлуатуючи вас, що і відбулось на жаль…

У вас є певне розщеплення між нікчемою і супер-працьовитою виконавицею, проте якщо ви обираєте одну, інша чекає свого часу щоб проявитись. Спробуйте їх обох визнавати і знаходити потрібний баланс, що допоможе спокійно нормально жити та працювати!

Алла, вітаю!

Для Вас це ненормально і вас це ранить. Шкода, що ви не можете це висловити вашому терапевту у повній мірі і шукаєте тут підтримки. На жаль ми не знаємо цієї людини і не можемо в повній мірі пояснити її поведінку, проте я щиро співчувю, що ви не відчуваєте себе почутою та побаченою.
І у мене є питання до Вас: «А якби вона вибачилась і визнала, що не так вас зрозуміла, відчула, побачила, то як вам би була така реакція?» Можливо ця ситуація відображає вашу дитячо-батьківську історію, де ви були проігноровані і авторитет старших залишався важливішим ніж ваші почуття…

Клієнти часто підіймають свій травматичний досвід і частіше за все терапевти не одразу попадають у потрібні співвідгуки, бо комплекси проживаються дуже болючими почуттями. Важливо вміти залишатись в контакті і проясняти свої почуття, потреби, не знецінюючи ні себе, ні співрозмовника.
Я бажаю вам зустрічі та розуміння!

Вітаю!

Співчуваю вашій розгубленості, безсиллю та невизначеності. Ви хочете розуміння, підтримки та співчуття, але чуєте претензії та роздратування. На жаль так буває, бо ваші рідні хочуть бачити вас дорослою, незалежною, а коли ми потрапляємо у нові обставини життя ми уподібнюємося дітям, бо нічого не знаємо, ще не вміємо…
Зараз таке нелегке випробування у вас і така сепарація від мами, ви ще на неї розраховуєте, але схоже що вже не треба. Краще знайти людей, які можуть подбати про тварин за гроші або просто сказати рідним що ще півроку ви не заберете тварин. Має десь бути визначеність, бо і ви на щось чекаєте і ваші рідні чекають коли ви заберете пухнастих. Треба передомовитимь на новий договір.

Я думаю про символізм цих тваринок, ви довірили саме дороге серцю мамі і чекаєте опіки над ними. Але ви самі потребуєте такої ж опіки, розуміння, підтримки і любові. Чи огортає ви себе цими потрібними відчуттями? Ви у себе є, навіть серед всього цього переліку складнощів.

Які слова підтримки ви б хотіли почути? Спробуйте самі собі іх сказати, впустити в своє серце! Ви з часом вибудуєте опору, впевненість в собі, зараз життя якраз сприяє цьому досвіду…

Вітаю!

Ви переповнені страхами, які фруструють ваш розвиток. Ваші страхи малюють самі страшні сценарії, де в кінцевій точці ви не справляєтесь… Ви чомусь вірите саме в це і це дуже прикро. Дійсно у вас багато чого ще не вийшло, друзів, роботи, але це ж не значить що це не вийде ніколи. Це ваша задача розвитку, а не приречення на самотнє життя.

Я би звернула вашу увагу на проживання своїх помилок, негараздів, труднощів, бо ви їх боїтесь і уникаєте, а це є частиною життя, яку треба проходити всім. Всіх зраджували і всі відчували багато відмов і це дійсно боляче, соромно, неприємно, але проходячи ці віхи життя ми маємо ставити зрілими, мужніми і більш дорослими. Це як віруси, які активують наш імунітет. Труднощі вашого життя ламали вам крила, ви повірили, що ні на що не здатні, але якщо ви будете далі заганяти себе у цю безвихідь, то нічого доброго не вийде. Спробуйте допустити і проживати відмову, де комусь ви не сподобаєтесь з відсутністю досвіду роботи… Проживіть цю образу, печаль, біль. Спробуйте оплакати свої дефіцити, відгорювати що щось не вийшло і не тягнути це шлейфом у майбутнє на всі можливі сценарії розвитку…

Я дуже хочу підтримати вашу дорослу зрілу частинку, при цьому я співчуваю і вашій вразливій наляканій дитячій частині. Дайте і тій, і іншій підтримку та крила!

Вітаю!

Ваша подруга відноситься скоріш за все до нарцисичного типу особистості, який демонструє свою значущість та успіх. Вона не робить це спеціально проти вас, це її особливість та стиль життя. Її поведінка та успіхи оголює вашу нарцисичну травму, де ви не відчуваєте себе успішною і впадаєте в знецінення, порівнюючи своє і її життя…

Що має статись всередині вас щоб ви почали цінувати себе без умов, порівнянь, критеріїв соціального успіху? Ви маєте родину, освіту та життя і лише від вас залежить як ви ставитесь до себе. Я припускаю, що ваша подруга не цікавиться і не дає визнання вам особисто, бо вона зосереджена на собі і демонструє свої надбання, які ви визнаєте як важливі і вам недоступні… Від кого з рідних ви не отримали потрібного визнання, схвалення та відзеркалення? Ви дуже потребуєте цього і вже пора самій собі його давати…

Вітаю!

Ваш хлопець відповів вам на це питання. Він не готовий. Не готовий повністю брати відповідальність і заглиблюватись у стосунки та переходити на наступний рівень взаємовідносин. На жаль, як ви і написали, ви не співпадаєте в бажаннях і очікуваннях. Багато молодих чоловіків довго дозрівають до подружжя і це абсолютно може не бути пов’язано з їхніми партнерами. Це про їх зрілість, готовність та наміри…
Співчуваю вашим відчуттям, проте єдине що ви можете і здатні - це вибудовувати внутрішню опору в собі і тоді ви будете менше розраховувати на нього і можливо зовсім під іншим кутом будете сприймати цю історію. Для цього рекомендую вам психотерапію!

Вітаю!

Співчуваю вашому розчаруванню, проте це дає змогу усвідомити що ви хочете і що вас не влаштовує. Всім людям подобається, коли їм допомагають. Ви це робили і були дуже зручні, надійні, разом з тим, у вашій дружбі не відбувалось обміну і ви просто його очікували…
Треба зрозуміти як саме ви будуєте стосунки? З описаного склалась картинка, що ви віддаєте більше ніж отримуєте. А як ви просите про допомогу? Як заявляєте про свої потреби? Чи висловлюєте ви свої почуття подругам? У вас присутня образа, самотність, відчай, розчарування і з такими почуттями важко взагалі взаємодіяти з людьми, я вже не кажу про дружбу…

Ваша задача не відгородитись від людей, а обробити свої очікування та почуття. І саме головне питання: «А ви сама собі друг?».
Дружба - це великий дар як і сім’я і діти. Я би не відмовлялась від нього, а осмисляла ваші патерни, установки та бажання. В цій темі теж можна зростати.

Тут питання не що вам дасть ця відстань, а що ви в ній будете робити. Ви цього не почули…