Психологиня Марія Радченко Дніпро лише онлайн

И как давно такие реакции у Вас начались?

С одной стороны, все люди - это куски живого мяса, которые делают свои бытовые дела. С другой, у людей есть больше, чем просто физические потребности. Есть ли что-то, что приносит Вам удовольствие от жизни? (Или приносило до того, как Вы стали плохо себя чувствовать.)

Проблемы могут быть в любом возрасте, а родители, скорее всего, защищаются отрицанием Ваших проблем. Принять, что у их ребёнка серьёзные проблемы, может быть не просто, особенно если они приучены отрицать свои.
А какие мысли и эмоции у Вас возникают, когда Вам хочется себя расцарапать? Обычно через физическую боль человек пытается выразить эмоциональную, чтобы получить временное облегчение. Но важно понять, откуда подавленные эмоции берутся, чтобы потом научиться управлять ими.

Здравствуйте.

Сколько времени уже длится такое состояние, и после каких событий в жизни оно началось? Есть ли у Вас близкие люди, которые могли бы Вас сейчас поддержать?
Очень рекомендую обратиться за помощью к психиатру, потому что Ваше состояние может быть связано с депрессией или другим ментальным расстройством. Также, рекомендована психотерапия, которая до Вашего совершеннолетия возможна с согласия родителей (или Вы можете самостоятельно обратиться к психологу в школе). К психиатру можно будет обратиться самостоятельно, но лечение обычно платное, так что в любом случае имеет смысл сказать родителям о том, как себя чувствуете и что нуждаетесь в помощи.

Здравствуйте!

«ы сначала убери свои растяжки и живот,и полюби себя,а не завидуй ей»;
Ваш муж в таком стиле общался и до той ссоры? Действительно, призывы измениться внешне и не завидовать не поможет Вам не сравнивать себя с бывшей мужа или полюбить себя, тут нужна будет терапия.

Для начала, важно помнить, что Вы подарили жизнь новому человеку, а это очень большой труд. После родов тело закономерно меняется, и если Вы не можете воспринимать себя позитивно и любить безусловно, можно попробовать воспринимать себя хотя бы нейтрально. Ведь Ваше тело несёт не только эстетическую функцию, оно нужно для того, чтобы ходить, дышать, видеть, слышать, осязать этот мир, общаться, работать, творить, заботиться о себе и близких. И как раз с заботы о себе начать и нужно. Как у Вас с этим?

Если и до брака были проблемы с принятием своей внешности, то причины нелюбви к себе могут оказаться глубокими, и в формате форума их выяснить не удастся. Так как на образ себя влияет очень много факторов, от отношений с родителями до культуры, в которой мы растём. И даже если Вы захотите что-то в себе поменять, то нелюбовь к себе будет плохим мотиватором, гораздо лучше постепенно принимать себя уже в процессе того, как меняетесь, и отмечать прогресс (это касается не только внешности, но и психологических проблем тоже).

Касаемо отношений с мужем, тут нужна прежде всего индивидуальная терапия для Вас, чтобы быть в контакте со своими эмоциями и научиться принимать свою уникальность вместо того, чтобы сравнивать себя с другими. Муж в праве выбирать, с кем ему общаться, а Вы в праве выбирать, как реагировать на его отношение к Вам.

Тут можна поміркувати, який сенс Ви вкладаєте у вчинок "хтось запізнився або відмінив зустріч", як реагуєте, які емоції відчуваєте. Роздратування у відповідь на чиєсь запізнення можна трактувати як "ця людина проявляє неповагу", тоді дратувати буде саме почуття, що "мене не поважають". Або ж так: бажання все контролювати і робити вчасно не дає Вам права на помилку, тож іншим людям Ви теж не будете дозволяти помилятися.
Я Вам рекомендую не почати толерувати запізнення чи запізнюватись самій, а просто подумати, яка може бути причина, і яке Ваше суб'єктивне сприйняття ситуації. А також, чи приносить Вам користь таке сприйняття, і якщо ні, то які виходи з ситуації бачите?

Добрый вечер!

Вы пишете, что не разрешили сыну гулять из-за войны. Война - это действительно страшно, и Ваши опасения понятны. Но с другой стороны, подростку тоже нужна какая-то социализация, общение с ровесниками вне дома. Можно разрешить ему выходить на улицу хотя бы иногда, потому что не разрешать выходить совсем - это несколько абсурдно (война по всей стране, ракетные атаки тоже не привязаны к конкретному месту, поэтому нельзя сказать, что только дома безопасно, а в других местах - нет). Можно предложить сыну записаться в какой-нибудь кружок или секцию, чтобы он туда мог ходить и общаться с людьми.
А психиатр если не подошёл, можно поискать в соседних городах или в областном центре, не ограничиваться только психиатром в своём городе.

Здравствуйте.

Вы уже не первый раз пишете на форум (с разных аккаунтов, я так понимаю). Вам в прошлые разы помогли психологи? Вы для себя вынесли что-то полезное из разговора с ними?

Помню, Вы писали, что не знаете, покупать машину или нет. Решили, всё-таки, купить. Но, судя по всему, покупка Вас не радует, потому что стоила всех Ваших сбережений. Это огорчает, но в таких ситуациях нужно сосредотачивать внимание не на том, чего у Вас уже (или ещё) нет, а на том, что у Вас есть. И использовать по максимуму те ресурсы, которые есть, даже если их немного.

Можно искать вакансии, для которых нужно иметь водительские права. Также есть много вакансий, где в требованиях к кандидату иметь своё авто. Если Вы уже сдали на права и уверенно водите, можно подумать в эту сторону.
Прислушиваться или не прислушиваться к советам родителей - только Ваш выбор, и Вы, как взрослый человек, можете уже принимать решения сами. Психологи за Вас не решат, что делать со своей жизнью или как заработать больше денег, но Вы можете постепенно делать маленькие шаги к своим целям.

Доброго дня, Анастасіє.

Ваша ситуація непроста, і дійсно, без дитячого психолога очно та індивідуальної терапії для Вас, а також, за потреби, без психіатра для Вас і доньки (бо у доньки підозра на РДУГ,а у Вас - діагностований ОКР) - не впоратися.

Почну з того, що так, може минулим поколінням було простіше йти "по протоптаній доріжці", виховуючи дітей "в радянському стилі", бо вони робили це не усвідомлено, не вміючи по-іншому. Але є одне велике але, бо виховуючи дітей так само, як минулі покоління виховували їх, батьки "старого зразка" передавали їм ті самі травми, що і в себе.
Тобто, основна Ваша складність не в тому, що Ви - "жертва власної дитини" чи "жертва сучасної система виховання", а в тому, що Ви самі пережили травму поколінь, і життя з травмою та одночасне виховання дитини в гуманістичному ключі - це виклик для психіки, особливо якщо Ви тривожна людина. Тут мені хочеться Вас підтримати, і відмітити, що Ви вже достатньо хороша мама, бо піклуєтесь про доньку та про її майбутнє, і шукаєте шляхи самовдосконалення. Наголошую, що достатньо хороша - не значить ідеальна, всі роблять помилки, і Вашій донці потрібна жива справжня мама, щоб вчитися бути живою справжньою людиною, а не місіс досконалість.

Щодо РДУГ в дочки. Сама по собі нейровідмінність дитини не є чимось однозначно хорошим або поганим. Мені подобається те, як Ви відмітили одночасно і "суперсилу" доньки бути багатозадачною, активною та відкритою новому досвіду, і складність навчати її керуванню цією суперсилою. Гіперактивна дитина - це не тягар для батьків, але своєрідний челендж, особливо якщо Ваша нервова система навпаки, тяжіє до порядку і передбачуваності.
Було б доцільно створити для виховання доньки певні правила (що їй можна і не можна робити), але без зайвого фанатизму (краще не 500 правил, які буде складно запам'ятати і виконувати шестирічній дитині, а два-три правила, але таких, яких ви з дочкою навчитесь дотримуватися), і бути сталою у дотриманні кордонів. Тобто, якщо доньці не можна робити чогось, що зашкодить їй або іншим, то це правило стале і ні Ви, ні батько дитини не заохочуєте її за його порушення. Важливо ще, щоб ви з батьком дитини дотримувались однакової стратегії її виховання, щоб у доньки в голові не було плутанини і не було спокусу порушити встановлені кимось із вас кордони. Ну, і враховувати вік дитини, бо всі інструкції, що Ви їй даєте, повинні бути простими та зрозумілими. У неповні шість років здатність до мимовільної уваги ще не повністю сформована, а при РДУГ важко утримувати увагу довго, тому краще менше слів та більше конкретики й однозначності.
При цьому, сучасні психологи зазначають, що лише встановлення рамок у виховання чи одного співчуття дитині недостатньо, важливо розуміти, чому саме дитина так себе поводить. Про це є у книзі "Вибухонебезпечна дитина", яку можна почитати як допоміжний засіб (хоча це і не заміна роботі з дитячим психологом).

Щодо Вашої тривожності та нав'язливих думок. Це теж своєрідний челендж, і цілком зрозуміле Ваше бажання бути хорошою мамою та страх нашкодити дитині. Те, що Ви боїтесь нашкодити, для мене каже про Вашу усвідомленість, і насправді низьку ймовірність того, що Ви дійсно зробите щось, чого боїтеся. Навряд чи донька запам'ятає Вас як могану маму і не захоче з Вами спілкуватися. ЇЇ психіка зараз активно формується, в її мозок поступає дуже багато різної інформації про світ і про Вас, а світ не чорно-білий, і Ви теж. Навряд чи донька буде пригадувати те, що Ви забороняли їй в дитинстві щось робити, як форму аб'юзу (бо це на аб'юз, а іноді необхідність). Але дитині потрібен якісний час з мамою, і щоб цей час був якісним, Вам треба добре піклуватися про себе, в першу чергу.

Добрый вечер!

При социальной тревожности и чувства одиночества помогает психотерапия, так что Вы можете сказать родителям о своём состоянии, и они запишут Вас к психотерапевту (пока Вы несовершеннолетни, работа с психологом возможна с согласия родителей). Если такой возможности сейчас нет, то можно самостоятельно обратиться к психологу в школе.

Страх оценки другими людьми - это признак социальной тревожности, который говорит о том, что Вы сами себя негативно оцениваете и проецируете это на других людей, ожидая от них критики. Частично может помочь то, что большинство людей заняты мыслями, преимущественно, о себе и своих проблемах, а не о Вас. Но это не так просто - перестать критиковать и оценивать себя, когда это вошло в привычку, поэтому работа с психологом должна помочь.

Чувство одиночества, на определённых этапах жизни, присуще всем людям. Тут можно ответить себе на несколько вопросов. Вы чувствуете себя одиноким наедине с собой или среди других людей? Есть ли для Вас разница между одиночеством и уединением, и если да, то в чём она? А ещё, общение с какими людьми (или, возможно, домашними любимцами) и какие занятия позволяют Вам чувствовать себя менее одиноким, а жизнь - более наполненной смыслом?

Доброго вечора.

Родичу потрібна допомога психіатра, бо його стан дуже нагадує симптоми ПТСР (посттравматичний стресовий розлад, що часто буває у військових). А також довготривала психотерапія (не просто з психологом, а саме психотерапевтом, що працює у підході травмафокусована терапія або EMDR). Але примусово психотерапевти нікому не допомагають, і якщо родич сам не усвідомить,що йому потрібна допомога, терапія йому на користь не піде.
Можна сформулювати так: "Я дуже вдячна тобі, що ти захищав нашу країну, і не можу уявити, через що тобі довелося пройти на фронті. Також, я переживаю за тебе, бачу, що ти змінився, що тобі важко адаптуватись до мирного життя. Коли я казала, що тобі потрібен психолог, то не мала на увазі, що з тобою щось не так. Це значить, що війна травмувала твою психіку, так само, як люди травмуються фізично. Пораненим людям потрібен лікар, так само травмованим людям потрібен психотерапевт, і це нормально - просити по допомогу." (Або іншими доступними для родича словами, зберігаючи зміст.)
При цьому, родич сам повинен хотіти отримати допомогу, бо це його зона відповідальності.

Добрый вечер, Яна!

Действительно, тяжело сталкиваться спредательством со стороны партнёра, и доверие не так просто восстанавливается, для этого нужно прикладывать усилия обоим в паре. Но хочет ли Ваш муж менять своё поведение и принимать психологическую помощь - это вопрос. Ведь Вы его изменить не можете, нужно его желание и готовность работать над той частью конфликта, за которую он отвечает.

Насчёт Вас. Вы искали "улики" того, что муж продолжает прибегать к услугам вебкам моделей. То есть, доверия к нему у Вас не было (пусть на то были свои причины, но такие попытки в контроль - обычно от недоверия). У меня вопрос, когда именно доверие в отношениях пропало? Были ли поводы для недоверия до того, как заметили мужа за просмотром контента с другими девушками? Как он относился к Вам до Вашей беременности, всё ли Вас устраивало? И если что-то не устраивало, Вы это с ним обсуждали? Какой он в других сферах жизни (финансы, быт, уход и воспитание за ребёнком)? Что Вас держит в этих отношениях?

Тут могу рекомендовать обратиться к психологу индивидуально, чтобы разобраться в своих эмоциях. Оставаться в браке или нет - только Ваше решение, с которым не нужно торопиться, а дать себе столько времени, сколько понадобится.
Если в отношениях сейчас кризис и проблемы, возможно он назревал до того, как Вы заметили. Вы могли игнорировать какие-то "красные флаги", или идти на уступки с собой там, где не нужно было. Поэтому нужно будет научиться слышать свои потребности и ставить себя на первое место, не зависимо от того, что решите делать с этим браком.

Добрый вечер!

Тут консультируют психологи, а не психиатры, поэтому Вам не смогут поставить точный диагноз по интернету.

Но для диагноза БАР психиатр должен наблюдать у Вас как минимум один полноценный депрессивный и (гипо)маниакальный эпизод, то есть наблюдать Вас в течении долгого времени (даже первичного приёма с опросниками не будет достаточно для такого диагноза, потому что он достаточно серьёзный, и его можно спутать с другими диагнозами или психологическими проблемами). Поэтому дерзайте и обращайтесь к врачу. В 17 лет Вы уже можете сделать это сами. Удачи!

Доброго вечора, Володимире.

Спочатку спитаю не по темі Вашого запиту. Але Вам 23 роки і Ви вже працюєте психотерапевтом. Може, психологом? Бо у 23 роки людина тільки закінчує психологічний ВИШ, а потім йде післядипломна підготовка в рамках однієї з шкіл психотерапії, теж багато років. Лікарі ж психотерапевти навчаються ще довше. Тому Ви технічно не можете бути психотерапевтом зараз.

Щодо ліків. Тут працюють переважно психологи, а не психіатри. Тобто, це не форум лікарів, і в форматі форуму Вам ніхто не має права коригувати схему лікування.
Але зазначу, що корвалол - це сильнодіючий препарат, який викликає залежність (не зважаючи на те, що він продається в аптеці без рецепта, а антидепресанти - ні). Тому, психіатр правий/права стосовно необхідності лікувати залежність.
Але якщо у Вас нема довіри до Вашого лікаря, то зверніться до іншого, з яким контакт буде кращим і довіра буде присутня. Також, кажіть про побічні ефекти лікарю на найближчому прийомі, це важлива для лікування інформації. Але не кидайте лікування, а то може бути синдром відміни. Щасти!

Добрый день.

Может, у Вас был похожий опыт, когда Ваши границы кто-то переходил, а Вы на это не реагировали, или - когда кто-то близкий Вам в прошлом (например, родители) не реагировали должным образом на унижение в свою сторону. Из-за этого мог сформироваться образ человека "слабого" и не способного за себя постоять, который сейчас проецируется на мужа. Если такой опыт был, можете по желанию им поделиться.
И не зависимо от того, связана ли Ваша реакция напрямую с прошлым опытом, нужно рассмотреть картину отношений с мужем в целом. Всегда ли Вы недовольны его поведением? Всегда ли Вы замечали такое поведение, или только после какого-то конкретного события? Насколько Вас удовлетворяет брак в целом, и есть ли какие-то аспекты, которые Вы хотели изменить? Если да, то говорили ли об этом с мужем лично?

Розкажіть, будь ласка, детальніше, що трапилося? Що змушує думати про самогубство?

9 років - це Ваш справжній вік? І якщо Ви неповнолітні, то які у Вас стосунки з батьками, чи знають вони, що Вам погано? Якщо ні, то треба їм сказати, щоб батьки записали Вас до психолога і психіатра, бо ці фахівці займаються терапією депресії і запобігають самогубству.

Бажання померти - це захист психіки від емоційного болю, коли проблеми здаються нездоланними. Але емоційний біль тимчасовий, і його можна розділити з іншими. Тому не закривайтеся в собі, і звертайтесь по допомогу до батьків чи інших членів родини, яким довіряєте, а також до шкільного психолога.

Відредаговано автором 17-04-2025 23:17:41