Психологиня Наталія Василівна Глинянюк Івано-Франківськ Центр

Добрий день, прочитала ваше повідомлення і відчула ваш біль. Програвати постійно, порівнюючи себе з іншими - боляче. З напругою думати що мав на увазі інший, підозрюючи, що це проти мене, - теж. Ваша начальниця своєю поведінкою говорить про себе і до вас це відношення не має. Це ви обираєте приймати її слова за істину чи ні… Чиясь оцінка вас чи ваших дій - це не вирок, а чиясь думка і ви обираєте чи вірити їй. Звісно, нізвідки звичка так себе відчувати не взялася. Знаю з досвіду, що людина може відчувати себе інакше і бути щасливішою . Ви не повинні страждати.
І ще одне про поведінку начальниці - навряд чи людина зріла і по-справжньому лідер буде проявляти відверто скриту агресію. Там теж, ймовірно, біль. Але це не про вас.

Добрий вечір, потреба бути прийнятим, почутим - одна з базових потреб людини. Особливо важливо це у стосунках з найближчими. І якщо людина цього не відчуває у сім'ї, то образа відчувається дуже гостро. У сім'ї Ви хочете бути прийнятими без всяких умов - щоб любили за те, що Ви є, а не за те, що ви хороший/ша... Це так природньо! Може бути, що і інші члени сім'ї також хотять того ж, але є бар'єри у розумінні один одного. Ви кажете, що закипаєте, бо занурюєтеся у свої емоції і вони Вас накривають. Попробуйте дати місце в своїй душі іншому - його потребам, зрозуміти у черговій розмові що стоїть за його претензіями, критикою тощо. І також поставте собі запитання: "А коли я кажу чи роблю ось так, що чує інший насправді?" Як правило, в таких випадках, родичі чують не те, що їм кажуть. Чують через призму своїх страхів, потреб... До прикладу, людина хоче відчувати себе коханою жінкою (чоловіком), відчувати, що її/його поважають. Натомість говорить про те, що супруг/супруга зробила щось не так, критикує тощо. Інший критику читає як зневагу - і іде в захист. Ви захист сприймаєте як образу - і цикл повторюється. Попробуйте говорити про справжні свої потреби в певних ситуаціях, не зашифровуючи. Правда, для цього треба самому задавати собі питання "А чому мене так це зачіпає, що я насправді потребую, чи йдеться саме про розкидані шкарпетки, до прикладу, чи про щось моє глибше?"

Здравствуйте. Сейчас вам трудно, рана свежая и эмоции говорят Вам своим языком: борись, беги или замри. И Вы действуете в этих трех направлениях: уходите, потом пробуете бороться за женщину, потом "может не стоит?". Крайне нужно остыть и начать слушать и слышать друг друга без претензий к другому, самобичевания "я виноват" и т.д., чтобы понять что есть именно сейчас, какой у вас потенциал как пары: что чувствуете, как видите свое будущее, счастливы ли когда вместе или по отдельности (и это не только про секс). Конечно, лучше со специалистом. У пары есть потенциал быть ей дальше, если двое этого хотят. Но, судя по всему, ваша жена пока не знает что хочет, видит ли она вас парой или это привычка плюс страх признать расставание перед людьми плюс страх остаться ни с чем..? Думаю, ей нужно разобраться в своих чувствах. Не думаю, что нужно тут "завоевывать" жену, ставить перед выбором, давать время для принятия решения, манипулировать и т. д. У человека должно быть чувство, что это его решение остаться с вами, ее ответственность, ее чувства, а не результат давления общества или конкретного человека. Тогда у отношений есть будущее. Иначе первая новая проблема после завоеваний вернет вас обоих на землю и начнется все сначала. А сейчас, когда война, важно делать то, что считаете правильным делать в этой ситуации. Это о человечности, поддержке... И не должно зависеть от того, будете ли Вы вместе.

Те, що зараз з Вами відбувається - цілком нормальна реакція на війну і всі жахи. Ви людина, котра має серце, Ви виховувались в час, коли людське життя було найвищою цінністю. А зараз все це наче починає піддаватися сумніву. Гострий стрес часто підсилює й інші страхи людини, котрі в неї були до цього. В даний час це відбувається з багатьма людьми в нашій країні. І відчувається це зараз дуже гостро, але ж яка сильна наша психіка - Ви це дуже швидко зрозумієте! Вона шукає порятунку по-різному і обов'язково знаходить. Ось Ви шукаєте в книжках. Іноді справді одна прочитана фраза може змінити бачення людини, але необов'язково. З психологом це легше, оскільки разом ви працюватимете з вашою душею, вашою свідомістю, і якщо треба, підсвідомістю, а не абстрактними чиїмись страхами, досвідом, описаними в книгах. Якщо ж Ви не наважитесь на психолога, подбайте про те, щоб поруч були інші люди, необов'язково постійно, з ким можна поговорити про те, про що хочете. Хочете говорити - говоріть, хочете плакати - плачте, хочете вишивати чи читати - вишивайте і читайте, але тільки тому, що ви цього хочете, а не тому, що треба. А ще дуже важливо зайнятися чимось не тим, що тільки відволікає, а чимось, що має для вас смисл, чимось "правильним" і таким, що приносить добро іншим. Ці люди Вам дякуватимуть, а Ви у відповідь чесно можете казати, що це Ви їм дякуєте, що мали можливість їм допомогти, бо це для Вас важливо. Після війни завжди настає мир і в наших душах також.

Здравствуйте. Конечно больно, когда чувства не взаимны и так хочется все изменить. Естественно возникает куча вариантов, в том числе "как все вернуть". Но в то же время Ваш здравый ум говорит Вам "прими". И Вам кажется, что приняли, но судя по всему пока что разумом, а сердце еще в отношениях (человек находится там, где его чувства). Не бывает принятия за несколько дней, мы по-другому устроены. Вы хорошо делаете, что ищете помощи у психологов, значит понимаете, что это Ваша боль и от нее не должна страдать девушка, которая имеет право на свое решение и свои чувства. Она не против дружить, значит общаться с Вами ей нетрудно. Тут Ваш выбор - можете ли Вы сейчас честно поддерживать такие отношения, уважая новую договоренность о дружбе. Если нет, стоит об этом сказать. В будущем действительно может быть по-разному, даже так, что и представить сейчас себе невозможно. Но если даже ваши отношения возобновлятся, это должно быть обоюдное решение - не в результате манипуляций или давления, иначе это не любовь. Сейчас Вы проживаете свою боль, придет время и будет светлее на душе. Но Вы станете лучше и богаче, ведь это важный опыт в жизни человека. Чтобы на этом промежутке времени помочь себе, важно делать не только то, что отвлекает, а что-то сложное и имеющее для Вас смысл, от чего есть ощущение "делаю хорошее и правильное для себя или других людей". Спасибо, что делитесь.

Це, звісно, дуже важливо, що дбаєш про свою маму, не хочеш, щоб їй не було гірше. В той же час тут є кілька важливих моментів. По-перше, якщо ти з нею мало говоритимеш в цій ситуації, то їй буде гірше, бо їй дуже важливо чути тебе і спілкуватися так, як ти з нею спілкувалася раніше - це додасть хоч трохи спокою вам обом. По-друге, мама - доросла людина і в неї є сили протистояти негараздам. Якщо ти можеш у свої 15 років, то і мама точно зможе. Говори з нею про свої почуття і не забувай поговорити про її почуття. Питай, як їй, що вона відчуває, що робить і що думає... Дякуй і кажи, що це тобі дуже допомогло. Так ви дбатимете один про одного. У складних ситуаціях нам дуже потрібні інші важливі для нас люди. Щодо "мені є чим зайнятися", то я не про те, щоб ти зайняла себе будь-якою роботою, а про те, щоб робила те, що тобі колись допомагало, коли було погано. Згадай, подумай, щось точно є, бо мозок собі щось обов'язково вибирає. Мені дуже тепло, коли спілкуюся з тобою, нам всім потрібна зараз підтримка!.

Добрий день, Сонечко (на превеликий жаль не знаю як тебе звати)! Тобі 15 років і сумувати за мамою, нервуватися, боятися, особливо в ситуації війни, абсолютно нормально. Це нормально і для дорослих людей. Це війна ненормальна. Коли страшно, тривожно, хочеться бути не біля кого-небудь, а біля тієї людини, яка дає найбільше відчуття захисту. Найчастіше це батьки, особливо мама. Ти дуже сильна, тому що добре усвідомлюєш, що з тобою зараз відбувається і не сидиш в розпачі чи просто дратуєшся, а шукаєш виходу - наприклад, пишеш психологам. Ти пишеш про дискомфорт поруч з іншими людьми, з якими знаходишся зараз. Якщо це дісно дискомфорт (не дуже комфортно, не так тепло...), то хочу сказати, що хто би не був зараз поруч з тобою, вони не зможуть дати тобі те, що може дати мама, тому це також цілком нормальне почуття. Подумай, що раніше, окрім перебування біля мами, тобі допомагало, коли було неприємно, страшно, сумно. Може, це музика, фільми, малювання, читання, фізичні вправи, поговорити з подружкою чи інше. Людина дуже сильна, вона може багато і в кожного з нас є ресурси, що допомагають, їх тільки треба віднайти в собі. Інакше просто бути не може. Окрім цього, обов'язково говори з мамою по телефону, якщо маєш таку можливість про те, що ти нам пишеш: що хочеш бути поряд, що тобі тривожно - говори стільки, скільки тобі треба - виводь свої почуття назовні. А ще - озирнися і подумай кому зараз поруч з тобою потрібна твоя допомога - людині чи тварині. Почни дбати - це додасть ще більше сил. З цього ми всі вийдемо з новим досвідом і станемо ще сильнішими, ось побачиш!!!

Добрый день, Алекс. Сейчас Вам трудно, у Вас есть чувства к молодому человеку, Вы пробуете дотянутся, а он не отвечает так, как бы Вы хотели, в крайнем случае, сейчас. Это опыт взрослой жизни - мы не всегда имеем то, что хотим, или тогда, когда хотим. Хочу сказать, что по всей видимости, Вы хороший человек, так как в близких друзьях у Вас честный человек, который говорит то, что сейчас чувствует: взаимностью не может ответить, но ему приятно, что Вы к нему чувствуете; ему некомфортно, что не может ответить Вам тем же, поэтому готов для Вас многое сделать... Да, возможно сам не разобрался, возможно боится чувств, может еще что-то, но говорит, похоже, что есть, и делает это как может осторожно. Мы не знаем что в душе другого человека, а только слышим что Вы о нем думаете. Никто не знает, что будет дальше. Но точно одно - отношения - это всегда опыт. И он всегда позитивный, если делаем выводы, формируем некоторые качества в себе... Сейчас важно быть собой, ведь в друзья он выбрал Вас за Ваши качества. А на вопрос "почему влюбилась?", думаю, Вы не ждете на него ответа. Это, скорее, крик души, которая говорит: "Было бы хорошо испытывать чувства к человеку, который тут же ответит тем же!"

Здравствуйте, Ольга, извините, что не сразу отреагировала на Ваше обращение ко мне. Прочитала Ваши ответы и понимаю, что переписка, которую мы тут ведем, для Вас - разговор о Ваших интересах, о чувствах, о..., но сами эти чувства здесь не присутствуют. Вам не нравятся некоторые Ваши действия, мысли или чувства, но они же Ваши - и так хочется их защитить! И это естественно для человека. А еще добавляете новые факты биографии, но не совсем ясно как Вы к ним относитесь. После каждого Вашего предложения хочется углубится, пойти туда, где есть больше Вас (переживания, осмысление личного опыта...), а не только Ваше знание о чем-то. Для Вас важно поработать со специалистом, с которым сможете именно пережить, прожить некоторые моменты, выйти на итоги и почувствовать в себе силы. Спасибо, что делитесь.

Здравствуйте, Ольга. Конечно, так важно и так хочется чувствовать себя состоявшимся, нужным, счастливым. Но как выглядит эта самореализация, счастье: сколько денег надо зарабатывать, в сколько лет..? Нам так много об этом говорят, задавая повсюду некие планки: возраст, когда надо сделать или достичь чего-то, количество денег, которые должны после курсов зарабатывать... Вы очень много делали и делаете, чтобы к ним дотянуться. Похоже Вы сейчас остановились и начали задавать Себе вопросы (адресованы Себе). Это важный период в жизни, которого часто боятся, но на самом деле в нем много новых возможностей, кроме недовольства и ощущения нахождения на распутье, - кризис. Очень важно сейчас хорошо все переосмыслить, обязательно ставя Себе вопросы: "А что Мне нравится делать?", "От чего Я наполняюсь энергией?"... И если даже это, казалось бы, не может приносить хороший доход, то из рук человека, который сделал это с любовью, оригинально, берут с удовольствием. Мы живем в прекрасное время, когда можна по-разному представить то, что делаешь хорошо. Может, прозвучит пафосно, но на самом деле счастье - это тихая радость, когда есть ощущение, что я делаю что-то, что приносит удовольствие мне и пользу другим, что хорошо получается - это дает силу и ощущение самореализованости.

Здравствуйте. Понимаю, Вам сейчас очень трудно. Вы говорите "я держалась как могла", когда говорите о утрате близких год назад? Это может означать многое: старались не думать о людях, которые ушли или думали много и что-то себе говорили, разговаривали с кем-то, прибегали к успокоительным лекарствам... Это сложный опыт. Важно, чтобы Ваши эмоции были проработаны. Не бойтесь их, не убегайте. Даже горе зачем-то нам дана возможность переживать. За ним, как правило, стоят настоящие ценности. И путь к ним - действительно нелегкий. Пройти его можете только Вы, а специалист может помочь в этом.