Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Ну от і ще один доказ того, про що я вже писала "Недавно муж подруги отметил, что я похудела. Говорит: я знаю как эта болезнь называется...". Чим глибше внутрішня несвідома проблема, тим більш шокуючим може бути якесь зауваження чи слова оточуючих. Це як сигнальний маячок, що прийшов час зазирнути глибоко в себе.
Не буде Вашого начальника, все одно знайдеться людина, яка "зачепить за живе". Бо до тих пір поки існує якась непрожита, "застрягла" внутрішня травма, оточуючий світ буде на цю травму реагувати словами або діями оточуючих людей. А та сама травма, як на мене, пов'язана безпосередньо з Вашими батьками. Вірніше, з Вашим ставленням та сприйняттям їх та їх стосунків. Бо ніщо так сильно не "застрягає" в нас, як те, що "зачепило" нас в дитинстві...
"Тут меня бесит две вещи: безвольность мамы и издательство папы, зная как ей тяжело, как она любит все то, от чего ей бы по-хорошему отказаться..."
І Ваш високий тиск - це, швидше за все, несвідомий осуд батьків. Навіть, якщо зараз, здається, Ви вже давно про все забули або приймаєте своїх батьків такими, якими вони є... Почуття , які ми довгий час переживали з сильним емоційним забарвленням, буквально в'їдаються в нас і застрягають в минулому...
А підсвідомість все пам'ятає і реагує в теперішньому часі....ситуаціями, подіями або психо-соматикою...
Ваше питання - це не питання якоїсь просто поради, воно потребує серйозної індивідуальної роботи, щоб "перезавантажити" от ті самі "застрягли установки.

Ви пишете "Меня беспокоит, то, что я несколько недель в плохом настроении и не могу ни о чем думать кроме как об этом". Якраз про це я писала у своїй відповіді. Ви можете знати тисячу способів маніпуляції, можете вивчити напам'ять і озвучити якусь фразу, що може "зачепити" керівника "за живе", але... Це аж ніяк не допоможе Вам перестати реагувати або реагувати по іншому. Та і до тих пір, поки Ви не почне по іншому реагувати, Вас все одно хтось буде періодично "тригерити", не обов'язково начальник...
Бо те, що "зачепило за живе" - це не рівень свідомості. Це щось таке, що могло "застрягнути" дуже давно, можливо, з дитинства. І проявилося саме зараз завдяки, як це не дивно, Вашому начальнику. Тобто, Ваша підсвідомість "подає сигнали" що старі установки потрібно "перезавантажувати". Адже, все що "болить" на рівні реакцій та емоцій може почати боліти вже на рівні того ж самого тіла, як психо-соматика.
Але питання в тому, що рівень рефлексів одним бажанням себе поміняти, не міняється, потрібна робота на рівні підсвідомості, до якої самостійно дістатися практично неможливо.

Я дуже рада отримати таку відповідь, щодо особистого життя.
А от питання щодо "страх конфликта есть, тк это забирает много сил" залишається нагальним. Бо, як на мене, немає глибокого розуміння, що таке конфлікт. Адже, конфлікти бувають як конструктивні, так і деструктивні. Окрім того, велетенську роль відіграє от те саме, правильне, сприйняття конфлікту.
Як Ви думаєте, чому у Вас конфлікти забирають так багато сил? Тоді як конструктивний конфлікт, навпаки, додасть певного внутрішнього ресурсу. Адже, виведе людину з проблеми, а отже, звільнить ті сили, які були заблоковані внутрішнім негативом, що накопичувався всередині: роздратування, образа, гнів, страх тощо.
Вміння правильно конфліктувати закладається, як правило, з дитинства. А у Вас, на мою думку, навіть натяку на якийсь там конфлікт не було, бо все було розписане до дрібниць і "поставлене до виконання".
Тобто, сформовані певні дитячі установки, які можуть дуже ускладнювати життя. До речі, і в особистому житті так само. А отже, ці установки самі нікуди не дінуться, бо це рівень підсвідомості. І їх потрібно "перезавантажувати".

Прочитала Вашу відповідь
"...меня как бы выдрессировали постоянно отчитываться обо всем: имена всех друзей и подруг, где была, чтоб ни минуты опоздания и тд.."
І стало якось дуже сумно...
Зовні - дисципліна, чіткість, конкретика,правильність і раціональність.... А внутрішньо - вималювався образ маленької дівчинки, яка не має права ані на своє життя, ані на свої реальні почуття...
А тепер по порядку.
"я не считаю ведение здорового образа жизни и избегание злоупотребления сладкого - «зацикленностью» на своем весе :)" насправді так воно і було б, якщо... Якщо б печиво на столі не було для Вас спокусою і тим тригером, який викликає негативні почуття до свого керівника. А якщо просто - все, що нас дратує в тій чи іншій мірі - є ознакою певної "зацикленості" на тому, що нас дратує. І це - аксіома.
Друге. "на счет выставления границ, соглашусь отчасти. Не всегда уместно выставлять их прямо, на мой взгляд. Нужна некая гибкость и дипломатия".
На скільки я зрозуміла, весь цей час Ви проявляли от ту саму "гнучкість та дипломатію", про яку пишете... А який результат? В результаті, є роздратування, гнів, образа, які Ви намагаєтеся приховати, придавити в собі, щоб не було відкритого конфлікту, а всю агресію повертаєте всередину себе... А це, як я вже говорила, може вилитися у психо-соматичні проблеми або хвороби... " страх конфликта есть, тк это забирает много сил. Я нацелена работать, получать опыт и тд, а не выяснять отношения на бытовые темы. Если бы это был рабочий момент - другое дело". Тобто, все, що стосується Вашого психо-емоційного здоров'я та Вашої особистісної цілісності - не важливо? А важливий лише "рабочий момент"? А як щодо простого людського щастя та комфортного стану?
І ще... "потому, что конфликт уже и так есть, просто пока я спокойно и открыто говорю что мне не нравится, отодвигаю стол, но не выношу купленное лично им печенье на общую кухню"...
Насправді, конфлікт є поки що тільки в Вашій голові, а зовні ніхто ніякого конфлікту не помічає. Бо чоловіки реагують тільки на конкретні дії, а слова жінки для більшості з них - це просто "радіо", тобто, фон, на який ніхто не звертає уваги... Поговорили і забули...
І як висновок.
Після Ваших доповнень, я тільки ще більше впевнилася в своїх припущеннях, що печиво, то лише "верхівка айсбергу". А насправді, ця ситуація лише висвітила ті внутрішні проблеми, з якими потрібно розбиратися. На мою думку, Вами керує величезна кількість установок та умовностей, які були нав'язані з дитинства і які не дають Вам можливості одразу чітко виставити кордони, щоб стати самодостатньою. До речі, самодостатня людина не влаштовує конфлікти, але і не боїться себе відстоювати.
Ця ситуація не просто ситуація. Вона створена, на моє переконання, життям суто для Вас. А в таких випадках, необхідні дуже серйозні переосмислення себе і всього, що відбувається, для того, щоб ситуація змінилася кардинально на краще.
До речі, а як у Вас з особистим життям?

Доброго дня Валентино!
Як на мене, Ваша ситуація лише зовні про печиво. Тоді як насправді, стосується Вашого невміння чітко виставляти власні кордони, а ще - надмірної "зачепленості" за свою вагу.
Адже, нам тільки здається, що всі події випадкові. Насправді, оточуючий світ "дзеркалить" лише наш внутрішній стан і проявляє те, що нам побачити буває дуже складно в собі. І до тих пір, поки ми внутрішньо, на рівні установок та поведінкових моделей кардинально не змінимося, зовні також не відбудуться ніякі зміни.
От, як, наприклад, ситуація з головним керівником. Який сказав про печиво, але... Так нічого і не змінилося.
На мою думку, Ваша розповідь - це про Вашу сильну залежність від думки оточуючих. Бо от той самий страх конфлікту - це ніщо інше, як страх виявитися "поганою дівчинкою", яку ніхто не любить....
А ще, про певну невпевненість в собі та неприйняття себе цілісною. Бо коли ми так ревностно слідкуємо за своєю вагою? І коли нам так складно просто взяти коробки з печивом і переставити, наприклад, на підвіконня, або на стіл тому ж керівнику? Коли сильно переживаємо можливо, навіть несвідомо, , що із зайвими кілограмами нас не стануть любити... Почнуть ставитися до нас гірше, або... Виженуть з роботи...
Як до Вас ставилися батьки в дитинстві? Чи були між Вами довірливі та теплі стосунки?

Відредаговано автором 17-04-2025 18:06:26

Дякую Вам за щирість.
Ви пишете, що зазвичай такого не буває... Я правильно Вас зрозуміла, до цього інциденту стосунки чоловіка та його мами були гарними?
І ще. Як на мене,ситуація не випадкова.
І ця ситуація висвітила певні аспекти Вашого внутрішнього сприйняття та глибинного стану.
От Ви пишете "Більше того, моя мама померла з інсультом. Ми не встигли її врятувати, бо вона нікому не дзвонила, що їй зле...". Тобто, ця ситуація зі свекрухою, насправді, "тригернула" трагічні події, пов'язані з Вашою мамою. І, як на мене, висвітлила непрожите, застрягле почуття провини. Яке Ви дуже сумлінно приховуєте від себе, навіть не здогадуючись про це.
Тому Ваше втручання, чи не було певним актом спокути за певне почуття невдоволення собою та провини перед мамою?
І якщо це так, тоді існує небезпека "закопати" свої непрожиті почуття от до таких неприємних проявів як зі свекрухою і, на превеликий жаль, навіть, до рівня психо-соматичних хвороб. Адже, все, що з нами відбувається в житті, нерідко є дзеркальним проявом лише нашого несвідомого, яке потребує серйозного ставлення до себе.

Відредаговано автором 17-04-2025 17:50:49

Я не просто так поставила своє запитання. Адже є свідомість, яка керується дуже обмеженим досвідом і складає, приблизно 5-7% всіх наших дій та рішень. А є підсвідомість, яка вміщує в себе не лише наш власний генетичний досвід, тобто, досвід нашого роду, але і несе в собі інформацію про весь досвід людства і складає 95 - 97 % наших.дій та реакцій. Саме тому, бажання чоловіка одружитися та разом прожити життя з певною жінкою, нерідко,
напряму пов'язане з несвідомим бажанням мати від неї дітей. Чому? Тому, що на підсвідомому рівні небажання жінки мати дітей від чоловіка може "зчитуватися" ним, як небажання створювати саме з ним родину.
Тому слова "И с парнем это обсуждала тоже. Приняла решение в первую очередь я. А он просто поддержал, ибо он такого же мнения (по поводу того что ещё рано)". Як на мене, можуть бути ключовими, бо "Прийняла решение в первую очередь я...".
Чому ключовими? Справа в тому, що жінка у шість разів психо-емоційно сильніша за чоловіка і т якщо вона сама і остаточно приймає рішення, чоловіку залишається або з нею погодитися (бо йому чомусь саме така відповідь зручна), або ж з нею розійтися.
Отже, чому хлопець може не поспішати робити пропозицію одружитися?А для чого йому це робити, якщо він і так має те, що хоче з Вами, і без усіляких обов'язків? Це перше. А друге. Якщо він не поспішає одружуватися, - власне, можна і припустити, чому йому байдуже, чи народите Ви від нього дитину, чи
ні... І як така операція по позбавленню дитину може в майбутньому вплинути на дітородну функцію жінки, у тому числі...
Певне, це лише мої припущення, але які грунтуються на аксіомах стосунків чоловіка та жінки і, загалом, створення сім'ї. Це закони природи.
Саме тому я і написала в самому першому коментарі, що вважаю Ваше питання набагато складнішим та серйознішим аніж намагання лише позбавитися фобії.
Насправді, питання може іти цілком про все Ваше подальше життя і як воно складеться для Вас: чи буде по справжньому щасливим.
І, як на мене, Ви десь глибоко в душі здогадуєтеся про це. Інакше не написали б слова, що можливо колись Вам захочеться мати дитину....
Тому цілком обгрунтовано вважаю, що Ваше питання - це питання індивідуальної роботи, а не переписувань на сайті з психологами.

Відредаговано автором 17-04-2025 13:49:25

Доброго ранку Юліє.
Насправді, Все звернення - це не стільки про стосунки чоловіка та його матері, скільки про Вас та Ваші внутрішні установки і поведінкові моделі. Адже, як Ви правильно пишете, "Навіщо я туди лізу??? В їхні стосунки...матері й сина..."?
Але з іншого боку, якщо саме Ви опинилися в такій ситуації, отже, для чогось Вам ця ситуація, для чогось потрібна....
Певне, дружина - це серце та совість сім'ї, а отже, і чоловіка. Тому цілком зрозуміло, що Ви діяли "по совісті", але при цьому, швидше за все, не врахували безліч моментів, які і викликали саму таку ситуацію. Адже, є якась дуже суттєва причина, що Ваш чоловік навіть ліки купувати своїй мамі не хоче.
Я можу припустити, що мама не вперше намагається вплинути на свого сина, маніпулюючи своїм станом здоров'я. Це як у притчі про хлопчика та вовків. Який весь час кричав про них, коли їх не було... А як, загалом, складаються їх стосунки? Бо, навряд чи це перша ситуація, коли чоловік так себе права по відношенню до мами...
І ще. Ви завжди "перехоплюєте" ініціативу, коли чоловік "пробуксовує"?

одного боку...але з іншого....хто, як не я, чоловіка направить у правильне русло...заспокоїть...допоможе....він навіть не хотів їхати до неї везти ліки без мене...

Доброго ранку.
Депресія - це стан зупинки, нерозуміння куди рухатися далі, як жити, чим жити, для чого жити... Тобто, такий стан, коли людина опинилася в глухому куті, з якого сама вибратися не в змозі...
бо обмаль знань, як влаштоване, насправді, це життя, і якими діями можна себе з цього стану зупинки вивести.
Депресія може бути викликана як важкими, травматичними подіями, які повністю руйнують звичний уклад життя, так і певними прив'язаностями, ідеалізаціями, у тому числі, і неправильно сформованим світоглядом. Який може обмежуватися лише побутовими справами, що не дає відчуття перспективи і щастя від розуміння, куди рухатися.
Як давно Ви перебуваєте в такому стані?
Які події чи ситуації могли цей стан спровокувати?

Доброго вечора!
Ви пишете, що такий стан речей триває вже більше двох років. "Це триває майже два роки, як почав робити..."
Тобто, якщо я правильно Вас зрозуміла, два роки тому було все по іншому?
А як було два роки тому? Що тоді відбувалося? Які події чи ситуації були, що могли б так вплинути на сина?
Далі, Ви пишете: "Дуже я тяжко це переживала, і наполягаю зараз на вищий освіті, він каже що вступить, але бачу по ньому, що бажання вчитися нема".
Тобто, якщо я правильно зрозуміла, у Вас є певна установка, що син обов'язково повинен мати Вищу освіту? Власне, а для чого? Що це дасть саме Вам? Адже, це Ви, а не син дуже тяжко переживаєте відсутність ВО. Тоді, як син цілком може реалізувати себе та себе забезпечити всім необхідним без ВО "Що маємо: вчитися не хоче, але працює! Гроші всі витрачає на шкідливу їжу, комп'ютерні ігри. Живе з батьками, але у власному світі...".
Що таке комп'ютерні ігри? Це певна залежність, несвідома втеча від реального життя... Що таке шкідлива їжа і небажання займатися своїм здоров'ям? Це механізм самознищення... А як Ви думаєте, людина почне "тікати" від реального життя і руйнувати своє здоров'я, якщо почуватиметься спокійно, захищено та щасливо?
Певне, зрозуміле Ваше хвилювання і бажання лише добра своїй дитині, але...
Дайте відповідь собі: Ваша критика, примус і постійні нарікання дають якийсь позитивний результат? І що, насправді, відбувається з Вами та Вашим сином? Ваш син не хоче мати ВО, але цього хочете Ви. То чиї мрії та бажання Ви намагаєтеся втілити через свого сина? Звідки така потужна установка про обов'язкове ВО? У Вас є вища освіта? Як Ваші батьки ставилися до ВО?
Як Ви думаєте, як почуває себе син під постійним тиском та наріканнями з боку батьків? Вам не спадало на думку, що ігри та руйнація власного здоров'я - ніщо інше, як певний пасивний протест, опір Вашому постійному психо-емоційному тиску на нього? Адже, по іншому син опиратися Вашій нав'язливій поведінці просто не в щмозі. І чи не тому він живе поруч з Вами, але у власному світі, що замість розуміння, тепла, підтримки, отримує лише постійну критику, невдоволення та претензії приправлені примусом?

Відредаговано автором 16-04-2025 20:12:33

Доброго вечора Анастасіє.
А чому для відпочинку Ви обрали Україну, якщо живете закордоном і не хочете бачитися з батьком?

Насправді, цілком зрозуміло, що Вас засмучує таке ставлення до шлюбу Вашого хлопця. Адже, знову ж таки, шлюб - це не якась ретро умовність. Це цілком серйозний крок, який дає можливість жінці зрозуміти, що чоловік свідомо бере відповідальність саме за цю жінку та сім'ю з нею. Тому слова Вашого хлопця викликають, м'яко кажучи, деякі сумніви: "Он утверждает что для него это ничего не значит, а является условностью. Говорит что для него ничего не изменится..". Насправді, це для жінки практично не має різниці шлюб офіційний, чи громадянський, бо вона і так виконує всі ті обов'язки, які виконує в шлюбі... в тому числі, сексуальні... І у зв'язку з цим, у мене до Вас ще одне, як на мене, надзвичайно важливе питання. Коли Ви позбавлялися дитини, цього хотів і Ваш хлопець? Хто приймав остаточне рішення щодо операції? У Вашого хлопця таке ж як і у Вас ставлення до власних дітей?

Відредаговано автором 15-04-2025 18:45:52

Тобто, тема фінансів достатньо гостра, що і підтвердили Ваші слова.
Окрім того, Ви пишете "было такое что в возрасте где то с 8 до 14 лет я осуждала её за беспомощность и прямым текстом говорила что она как тряпка и не имеет всего мнения". Те, що Ви усвідомили свою помилку і вибачалися перед самою - чудово. Але...
Знову ж таки, є поняття підсвідомості, яка ніколи і нічого не забуває. І якщо був осуд мами, особливо в підлітковому періоді, це дуже сильно може блокувати от ту саму сферу любові, яка відповідає за щасливу родину та народження дітей. І проявлятися може, як повне відторгнення навіть самої думки про це.
До речі, Ви пишете, що в стосунках вже дуже давно. Вам Ваш хлопець робив пропозицію одружитися?

Відредаговано автором 15-04-2025 14:33:14

Я дякую Вам за щирість.
Завдяки Вашому доповненню я все ж схиляюся ще сильніше до того, що причина фобії не у небажаній вагітності, яка сталася і не в післяопераційному стані. А у Вашому внутрішньому психо-емоційному стані та певних моделях поведінки. Десь в глибині Вашої підсвідомості закладена установка, що діти можуть стати на заваді Вашої реалізації як особистості та жінки, а можливо, і на заваді реалізації певного матеріального благополуччя. І як на мене, цей стан може бути пов'язаний з мамою і, загалом, з жінками Вашого роду. Бо подобається, чи не подобається, але кожна жінка - це той самий накопичувач генетичного досвіду роду, який потім передається кожній новонародженій дитині. Тому бажати щастя своїм дітям - це прекрасна якість кожної мами. (При тому, що відчути от те саме, справжнє, повне щастя, жінка може лише тоді, коли у неї буде своя щаслива родина. І це аксіома, бо це природа). Але не бажати щасливої сім'ї для своєї дитини, вже викликає певні питання...
Нам може щось подобатися чи не подобатися, наприклад, у погоді за вікном. Але погода буде такою, якою вона буде. Так саме як і жінці може подобатися чи не подобатися бути жінкою, але бездумна боротьба з самою собою, навряд чи додасть сил і зробить жінку щасливою.
Тому, як на мене, могла бути якась дуже сильна психо-емоційна травма у жінок Вашого роду із попередніх поколінь, про яку Ви не знаєтеі і яка пов'язана саме з небажаним народженням дитини або дітей або ж важким досвідом життя багатодітної родини, наприклад, в злиднях. Але наслідки якої автоматично передалися на генному рівні, рівні підсвідомості у вигляді відторгнення навіть самої думки про дитину. Це перше.
І друге.
Окрім того, для народження дитини потрібна велетенська кількість енергії, енергії Любові, яка витрачається дуже швидко, якщо її надміру спрямовувати на сексуальні задоволення. І якщо такої енергії дуже мало, на зовнішньому рівні може з'явитися небажання мати дітей.
Як сигнал на панелі машини, що бензину недостатньо і потрібна підзарядка. До речі, обмаль грошей також є сигналом того, що от та сама енергія любові заблокована. Бо гроші - це не банківські папірці і злитки золота, а енергія. І якщо Ви виросли в родині, де невеликі статки, заблокована енергія може бути не "вчора". Тому намагання просто механічно прибрати фобію, на мою думку, може призвести до серйозних ускладнень в житті. Бо любі порушення законів природи навряд чи допоможуть бути удачлиаою та щасливою. Адже, людський організм, насправді, це надзвичайно досконала саморегулююча система, недбале ставлення до якої, може призвести до серйозної "поломки" всього життя. І фобія - це лише перший сигнал того, що можуть з'явитися і інші, більш серйозні проблеми
До речі, які статки в сім'ї Ваших батьків?

Відредаговано автором 15-04-2025 14:22:55

Доброго ранку!
Певне, можна вважати, що Ваша фобія цілком пов'язана з небажаною вагітністю та операцією по її усуненню, але... На мою думку, проблема набагато глибша. Окрім того, що регулярним сексом Ви почали займатися, коли ще психологічно не були готові стати мамою. Існує, як на мене, цілий пласт несвідомих установок, які могли бути Вам передані "у спадок", або "навіяні" ще з дитинства. А це питання не стільки фізіології, скільки - психо-емоційної сфери і потребує додаткового розгляду.
Як в сім'ї Ваших батьків ставляться до народження дітей? Чи були Ви бажаною та коханою дитиною і отримували достатньо уваги, тепла та любові дорослих?