Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора!
Дуже шкода, що з Вами таке сталося.
Але, як Ви правильно зрозуміли, це не безвихідь і не остаточний приговор.
Людський організм, насправді, унікальна самовідновлююча система. І інколи, те, що ми вважаємо для себе великою проблемою, може виявитися захисною реакцією організму і несподівано стати серйозним поштовхом до наших глибинних змін в майбутньому.
Ну, от наприклад, Ви пишете, що "Цей стан виник у мене під час перегляду фільму в моєму навчальному закладі, але до того як це сталось я дуже сильно хвилювалась, і саме через це хвилювання у мене з'явився сильний стрес а потім самі симптоми дереалізації та деперсоналізації".
Тобто, сам цей стан виник не випадково, а був як реакція організму на Ваші сильні хвилювання, тобто, перенавантаження нервової системи. І по факту, цей стан він ніби "виключив" Вас з реальності. У такий спосіб відсторонюючи від проблеми і допомагаючи менше хвилюватися....
Як на мене, Ви рухаєтеся в правильному напрямку, намагаючись налагодити режим дня та здорове харчування.
Окрім того, я б ще порадила спробувати розібратися з тим стресом, який Ви переживали на момент появи цього стану. Тобто, піти від зворотнього. Якщо організм у такий спосіб заблокував Ваші переживання, тоді трансформуючи саму стресову ситуацію заднім числом, можна спробувати "відключити" сам стан як вже непотрібний.
Плюс обов'язковий рух та фізичні вправи на свіжому повітрі для зміцнення всього організму, в тому числі, нервової системи і духовні практики.

Доброго ранку Алекс!
Насправді, всі події в нашому житті мають глибинний сенс, навіть такі важкі як зараз. В певні періоди ми всі здаємо екзамени на істинність тих внутрішніх опор, якими жили до цих пір.
І якщо наше життя обмежувалося лише зовнішніми факторами, як правило, відбувається їх серйозна руйнація. Для чого? Щоб ми нарешті почали шукати опору в собі. Тобто те, що не зламається, не зруйнується і не зникне, навіть, якщо розпадеться сім'я, друзі роз'їдуться, зруйнується або зміниться житло, наше тіло зістариться...
От Ви пишете "Духовных целей НЕТ, не время". Якщо зараз "не врем'я", а вчора в мирному житті що? Не було бажання, бо і так все було добре? То коли тоді "время"?
Насправді, ми навіть не замислюємося, що в цьому світі все закономірно. І чим ми сильніше зрікаємося своєї справжньої природи, чим менше замислюємося над основним сенсом життя, тим більші руйнації можуть почати "будити" нас. Адже, і війни розпочинаються саме задля того, щоб ми нарешті пробудилися і зрозуміли "Хто ми? Звідки прийшли? І куди підемо далі?"

Доброго дня Володимире!
Згодна з колегою щодо можливої наявності якихось особистісних причин.
Але окрім цього, є ще і загальні причини, які стосуються законів стосунків. У ВСІХ чоловіків спершу включається до жінки лише сексуальний потяг. Який вони плутають з коханням. Бо щоб з'явилося кохання, необхідно докладати зусилля по поглибленню, насамперед, душевних стосунків, дружби, турботи один про одного... І якщо інтимні стосунки стаються занадто рано, сексуальна потреба задовольняється і все...інтерес повністю зникає... До речі, це відбувається так само, як і у тварин. Але у тварин секс потрібен лише для розмноження. Тому зустрілися, і розбіглися...
Як на мене, у Вашому випадку є необхідність дуже серйозно дослідити можливі особистісні проблеми, наприклад, попередній травматичний досвід, або приклад таких само поведінкових моделей...
І плюс, більш глибоко почати вивчати питання стосунків чоловіка та жінки...
А для цього я б Вам радила індивідуальні консультації, а не переписування на сайті... Якщо, певне, хочете створити повноцінну щасливу сім'ю.

А що було на початок стосунків?
Це почуття самотності з'явилося після тих стосунків? Чи почуття самотності з дитинства? Ви довго переживали завершення попередніх стосунків?

Мені прикро, але змушена внести деякі корективи в слова колеги. До сімейного психолога ходять по різному: і в парі, і індивідуально. Вважати, що ходять тільки парами - це певні шаблони та штампи, які не мають ніякого відношення до практики.
Адже, далеко не завжди двоє одразу налаштовані на роботу із спеціалістом. Бо, як правило, "прокидається" першим хтось один.
А от коли починаються глибинні зміни в одному з пари, ці зміни обов'язково торкаються і іншого. Бо сім'я - це єдине ціле. Де чоловік та жінка найчастіше "віддзеркалюють" одне в одному свої глибинні проблеми.

Насправді в житті кожної сім'ї є певні кризові моменти. І це ще не означає, що сім'я остаточно розпалася. Сімейні зв'язки набагато міцніші, аніж нам інколи здається. Це перше.
Друге. Ви пишете "я погодилась, що можливо коли ми будемо жити окремо то я не буду розраховувати на його підтримку та допомогу і мені буде легше, але вирішили дати ще час". Тобто, Ви вважаєте, що Вам не потрібна буде допомога чоловіка? А чому? Чи не тому, що всі роки спільного життя тягнули все на собі? Але ж у Вас є дитина, який в любому випадку потрібен батько...
Знаєте, в таких випадках, дійсно, не варто чоловіка тримати силою біля себе, але... Якщо жінка так легко відпускає, це викликає багато питань...
Вам здається, що роз'їзд все вирішить? Не думаю.
Тим паче, що чоловік може піти від жінки лише тоді, коли жінка його сама виштовхує із сім'ї своїми думками, своїм внутрішнім станом, своєю внутрішньою ненаповненістю та прив'язливістю...
Вас не дивує, чому вже пройшло два тижні, а чоловік нікуди не йде?
А мене не дивує... Це якраз докази моїх слів про ті зв'язки між чоловіком та жінкою, про які ми навіть не здогадуємося.
Я вважаю, що вашу родину можна не лише врятувати, а і перевести на зовсім інший рівень стосунків, більш гармонічний та щасливий і, як це не дивно, але багато в чому це залежить саме від Вас.
Вам, як мінімум, потрібно припинити плакати і почати розбиратися в собі.
Чому Вам так боляче? Чи не тому, що все Ваше життя
було зосереджене на чоловікові? І зараз всі Ваші ілюзії зруйновані? Але ж чоловік не Бог...
Чоловіки себе поводять лише так, як їм дозволяють жінки. А те, що Ви зав'язли повністю лише на побуті і його весь час тягнули на собі - це факт. А така поведінка робить чоловіка невдячним та розбещує.
Ви повинні стати наповненою та щасливою, припинити бути "жертвою". І він не те, що нікуди не дінеться, він ще і кардинально зміниться по відношенню до Вас.

Відредаговано автором 11-12-2024 20:15:53

Знаєте, дуже сподобалися Ваші слова
"Не склались, бо не відчувалось розвитку..." Насправді, любі, самій найкращі відносини, зречені на затухання, якщо в них не має розвитку. Певне, і в плані серйозних намірів. Але це далеко не все.
Насправді, ми притягуємо в своє життя людей, які внутрішньою віддзеркалюють наш стан... Ви і в тих стосунках відчували себе на їх початок самотньою як і в цих?

Як на мене, це чудово для даної ситуації з чоловіком.
Якщо можна, задам Вам питання, яке, можливо, допоможе і Вам в майбутньому мати щасливу сім'ю. Ви пишете, що чоловік рятує Вас від самотності... А у Вас були вже стосунки до цього чоловіка? І якщо були, чому не склалися?

Згодна з Вами повністю!
Як на мене, нехай знаходить роботу та переїжджає поки на зйомне своє житло. Так ви будете мати можливість частіше зустрічатися, щоб пізнати одне одного.
Власне, не поспішайте, якщо Ви не впевнені в ньому.
Ну і в такий спосіб перевірите, чи дійсно його наміри серйозні і чи не хоче він скористатися Вами як "перевалочною базою", щоб якось зачепитися на новому місці...
Такі думки були у Вас?

Відредаговано автором 11-12-2024 11:14:39

Мова і не йде про те щоб продовжувати ті ж самі стосунки, починати з того, на чому розійшлися. Власне, я тому і написала в одному з перших коментарів, що потрібно вміти ставити умови, виховувати чоловіків.
А щодо "з'їм його і себе недовірою", то якраз з області невпевненості в собі та відсутності самодостатності. А Ви впевнені, що наступні стосунки зможете почати з "0"? Недовіра так легко не зникає насправді. І якщо залишилися недовирішені особистісні питання з попередніх стосунків, вони, як правило, тягнуться і в наступні.

Доброго дня Sonya!
Мені шкода, але якщо Вам на стільки складно підібрати слова, щоб пояснити мамі елементарні речі, проблема набагато глибша, аніж лише ситуація з котиками.
Окрім того, знаходячись в стані сильного напружена, Ви не усвідомлюючи цього, лише своїм станом можете викликати у мами та її чоловіка роздратування. Бо як це не дивно, але ми реагуємо не стільки на слова, скільки на емоції іншої людини.
Можливо, Вам варто підшукати знайомих, друзів, або просто чужих людей в тому ж ФБ, які за ті ж самі гроші візьмуть котиків на перетримку і згодяться турбуватися належно про Ваших тваринок допоки Ви їх не заберете до себе? Таке буває нерідко, що чужі люди можуть краще зрозуміти почуття, аніж ті, кому ми рідні по крові.
У всякому випадку, ця ситуація може, як на мене, змусити замислитися, а чи дійсно у Вас з мамою близькі стосунки? І чи, можливо, Ви маму дещо ідеалізуєте, а вона насправді, не має тих рис, які Вам так хочеться в ній бачити? Але це питання вже для індивідуальної роботи з психологом.

Відредаговано автором 10-12-2024 13:46:46

Доброго ранку!
Як Ви самі розумієте, Ваше питання більш глобального характеру і дуже давнішнє. Хоча і проявилося, на превеликий жаль, лише зараз. І найперше, стосується питання саме Вашої цілісності та самоцінності як жінки і особистості. Гармонічні стосунки лише в тих сім'ях, де, насамперед, гармонічна сама жінка.
Складається враження, що всі ці роки Ви прекрасно почували себе в ролі латентної, прихованої "жертви".
Аж поки така ситуація не набридла самому аб'юзеру,
як це не дивно. Можливо, саме життя вже підштовхує Вас до того, що потрібно щось починати глобально змінювати в собі та ваших стосунках?. Окрім того, десять років - це, насправді, багато. Це той внутрішній зв'язок, який одним лише бажанням роз'їхатися, не розв'язується. Тим паче, що у вас є дитина, а як відомо, діти самі по собі не народжуються. Отже, за її народження несе відповідальність і Ваш чоловік. Але чомусь до психологів звертаєтеся лише Ви...
Ви пишете "думали пожити окремо..".
Це рішення ви приймали разом? Хто був ініціатором "пожити окремо"? Це перше питання.
І друге. Поки не зрозумієте, для чого і як саме потрібно "пожити окремо" не поспішайте травмувати дитину. Бо найбільша помилка дорослих - це думати, що сім'я створена лише для них двох. Тоді, як сім'я - необхідна умова для дорослішання насамперед дитини. Певне, якщо і самі батьки навчилися жити щасливо.
Окрім того, хто саме на Вашу думку повинен говорити з дитиною? Якщо Ви знову хочете взяти все на себе, це не тільки не допоможе покращити стосунки, а навпаки, лише пришвидчить їх руйнацію, і вся провина знову ляже на Вас. Чому? Бо винний той, хто все на собі тягне і постійно почуває при цьому винним і недостатньо гарним.
В ідеалі, якщо "пожити окремо", то за цей час Ви повинні не просто почати працювати над своїм почуттям провини, маловартісності, знецінення, але ще й знати як правильно поводитися, щоб не просто зберегти сім'ю, але й перейти на більш глибокий, а отже, щасливий рівень стосунків. А це запит на роботу з сімейним психологом по супроводу сім'ї та її збереженні.

Відредаговано автором 10-12-2024 11:29:35

Доброго дня!
В житті буває всяке, у тому числі, ми робимо певні вчинки, які потім спричиняють нам біль. Але це не означає, що з цим болем ми так і повинні далі жити, руйнуючи своє життя Адже, кожний такий вчинок - це, насамперед, певний урок, з якого ми повинні зробити дуже глибокі висновки. І кардинально змінитися на краще.
Ви пишете "Я дуже хочу зараз дітей, але боюсь, чи зможу я дати любов і все що потрібно дітям". Насправді, немає жодного почуття, яке б не несло нам надзвичайно важливу інформацію. І те, що Ви набралися сміливості озвучити ці почуття, вже певний крок до зцілення. Бо допомагає зрозуміти, в якій бік Вам потрібно рухатися, щоб незважаючи на деструктивний вчинок, мати і сім'ю, і дітей. Адже, народження дітей, дійсно, насамперед, вимагає великої кількості любові в душі, яку не зруйнують жодні непередбачувані найважчі та найскладніші обставини. А це вже питання більш глибокого характеру, пов'язане, як мінімум,
з правильністю сформованого світогляду. А максимум, на здатність проходити травмуючі ситуації зберігаючи любов у своїй душі. Адже, перший іспит, на превеликий жаль, не був зданий.
До чого це я?
Я знаю точно - неможливого в житті не буває, бо кожна людина може схибити, чи помилитися. Інша справа, на скільки людина готова серйозно працювати над собою, щоб збільшувати любов в своїй душі і ні за яких обставин не допустити знову того, що вже трапилося. Адже, Всесвіту недостатньо лише нашого каяття та бажання зробити все по іншому. Всесвіту потрібні наші глибинні, на рівні рефлексу, зміни. Чи не тому Ви і пишете, що "А я відчувала якись бісь в середині. Я дуже хочу зараз дітей, але боюсь, чи зможу я дати любов і все що потрібно дітям", що дійсно тої самої Любові тепер і замало, а звідки її, любов, брати, Ви не знаєте.
Я б Вам порадила почати працювати індивідуально. На мою думку, це не той випадок, який можливо вирішити розмовами на сайті чи найкращими порадами, бо стосується, найперше, сфери Вашої душі.

Відредаговано автором 10-12-2024 11:03:46

Доброго ранку!
Я завжди відштовхуюсь від того, що жодної випадкової зустрічі в цьому житті не буває. Бо кожна зустріч нам для чогось потрібна, щось допомагає нам зрозуміти про самих себе та самі стосунки з цією людиною.
От Ви пишете про неї "наче самостверджується за мій рахунок".
Але ж, насправді, неможливо самостверджуватися за рахунок того, хто почуває себе самодостатньою та реалізованою в усіх сферах людиною.
І додаєте: "Мій чоловік не дарує мееі такі подарунки,до всього практично відноситься і витратить гроші на прикраси,щоб мене порадувати,в мене не така гарна робота в данний час. Я навіть починаю якось комплексувати і наче порівнювати себе з нею".
Як на мене, ця Ваша подруга спеціально нічого не робить. Вона просто несвідомо служить певним "дзеркалом" того, що було глибоко приховане всередині Вас самої. Тобто, як мінімум, витіснених давно на рівень підсвідомості, нереалізованих якихось Ваших мрій та потреб, а максимум - такого собі почуття меншовартісності загалом. Яке шаклаломя ще з дитинства.
Зважаючи на те, що "Я приїхала в іншу країну сама,без контактів і проходила свій тернистий шлях, в кар'єрі не досягла нічого, але багато себе в чому спробувала,закінчила нещодавно доволі важкий річний курс університету...",
можна припустити, що і в дитинстві, навряд чи було багато щастя та достатку. Яким було Ваше дитинство?
Бо от ці слова: "Я не скажу, що я 0..."
можуть свідчити про достатньо низьку самооцінку, яку Ви намагаєтеся приховати навіть від самої себе. Але ж все, що ми так чи інакше намагаємося витіснити зі свого життя, має властивість повертатися до нас певними ситуаціями та подіями. Щоб ми нарешті звернули на це увагу і змінилися на краще кардинально.

Доброго ранку!
Ви пережили сильний стрес і щастя, що фізично все завершилося лише синцями та забоями. Але що стосується психо травми, так легко такі дистреси не минають. Бо ще є рівень підсвідомості, де фіксується весь наш досвід, і не важливо, зі знаком "+", чи "-".
Саме там, на рівні підсвідомості, формуються і нові установки та поведінкові моделі, які в подальшому будуть впливати на наше життя, створюючи нові ситуації та події. Ось чому так важливо звертати одразу увагу на всі сигнали, у вигляді нових емоцій та почуттів, реакцій тіла та нашої нервової системи.
Ви пишете: " остался страх, раньше ездила спокойно в машинах, теперь не могу расслабиться совсем и постоянный страх снова попасть в дтп...Как бы я могла от него избавиться?" Насправді, чим впертіше ми намагаємося позбутися штучно страхів, тим більшими та нав'язливими вони можуть ставати. Чому? Тому, що жодне почуття просто так не з'являється, адже, несе в собі якусь дуже потрібну для нас інформацію. І до тих пір, поки ми не зрозуміємо яку саме інформацію і її серйозно не опрацюємо, це почуття моде дошкуляти аж до рівня психо-соматики. Ви володієте навиками та техніками самостійної роботи з підсвідомістю? Готові роками проживати отримані психотравми?
"...И еще почему-то после аварии перестала уважать своего жениха, раньше считала, что он отличный водитель, а теперь обида что-ли из-за него будто могла умереть". На поверхні неповага та образа до нареченого через звинувачення його в неуважності та необережності... Але ще є, знову ж таки, більш глибокий рівень підсвідомості. І там може бути все що завгодно. Як варіант, схильність до ідеалізації як цього, конкретного хлопця, так і до ідеалізації всіх чоловіків, і, загалом, близьких людей. І аварія могла стати лише певним тригером, що змусив "гойднути" Вас в інший бік - до повного розчарування. А це вже проблема більш глобальна, яка виходить за межі самої аварії, яка, насправді, могла просто "відзеркалити" Ваші внутрішні деструктивні установки. А зважаючи, що немає у цьому світі
жодної випадковості, хто зна, чи не створена була саме ця ситуація заради того, щоб Ви звернули увагу на неправильне сприйняття оточуючих людей і не почали серйозно з цим розбиратися?
Ви пишете "Как бы я могла от него избавиться?"
Можна спробувати техніки, які Вам порадила моя колега. Але, на мою думку, без професійного супроводу, є можливість витіснення проблем на більш глибокий рівень. Як це працює? Зовні ознаки зникнуть, але можуть початися головні болі, важкі сни, погіршитися стосунки з близькими через дратівливість, з'явитися хворобливі симптоми при зовнішній відсутності самої хвороби тощо
Тому я б Вам порадила, як мінімум, записатися на індивідуальну консультацію. А в ідеалі, провести повне перезавантаження посттравматичних установок. Тим паче, що це стосується і Ваших стосунків з нареченим. А це вже проблема особистісного характеру, що навряд чи зникне навіть, якщо поміняєте хлопця на іншого.

Відредаговано автором 10-12-2024 10:19:35