Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня Валентино!
Як на мене, Ваша ситуація лише зовні про печиво. Тоді як насправді, стосується Вашого невміння чітко виставляти власні кордони, а ще - надмірної "зачепленості" за свою вагу.
Адже, нам тільки здається, що всі події випадкові. Насправді, оточуючий світ "дзеркалить" лише наш внутрішній стан і проявляє те, що нам побачити буває дуже складно в собі. І до тих пір, поки ми внутрішньо, на рівні установок та поведінкових моделей кардинально не змінимося, зовні також не відбудуться ніякі зміни.
От, як, наприклад, ситуація з головним керівником. Який сказав про печиво, але... Так нічого і не змінилося.
На мою думку, Ваша розповідь - це про Вашу сильну залежність від думки оточуючих. Бо от той самий страх конфлікту - це ніщо інше, як страх виявитися "поганою дівчинкою", яку ніхто не любить....
А ще, про певну невпевненість в собі та неприйняття себе цілісною. Бо коли ми так ревностно слідкуємо за своєю вагою? І коли нам так складно просто взяти коробки з печивом і переставити, наприклад, на підвіконня, або на стіл тому ж керівнику? Коли сильно переживаємо можливо, навіть несвідомо, , що із зайвими кілограмами нас не стануть любити... Почнуть ставитися до нас гірше, або... Виженуть з роботи...
Як до Вас ставилися батьки в дитинстві? Чи були між Вами довірливі та теплі стосунки?

Відредаговано автором 17-04-2025 18:06:26

Дякую Вам за щирість.
Ви пишете, що зазвичай такого не буває... Я правильно Вас зрозуміла, до цього інциденту стосунки чоловіка та його мами були гарними?
І ще. Як на мене,ситуація не випадкова.
І ця ситуація висвітила певні аспекти Вашого внутрішнього сприйняття та глибинного стану.
От Ви пишете "Більше того, моя мама померла з інсультом. Ми не встигли її врятувати, бо вона нікому не дзвонила, що їй зле...". Тобто, ця ситуація зі свекрухою, насправді, "тригернула" трагічні події, пов'язані з Вашою мамою. І, як на мене, висвітлила непрожите, застрягле почуття провини. Яке Ви дуже сумлінно приховуєте від себе, навіть не здогадуючись про це.
Тому Ваше втручання, чи не було певним актом спокути за певне почуття невдоволення собою та провини перед мамою?
І якщо це так, тоді існує небезпека "закопати" свої непрожиті почуття от до таких неприємних проявів як зі свекрухою і, на превеликий жаль, навіть, до рівня психо-соматичних хвороб. Адже, все, що з нами відбувається в житті, нерідко є дзеркальним проявом лише нашого несвідомого, яке потребує серйозного ставлення до себе.

Відредаговано автором 17-04-2025 17:50:49

Я не просто так поставила своє запитання. Адже є свідомість, яка керується дуже обмеженим досвідом і складає, приблизно 5-7% всіх наших дій та рішень. А є підсвідомість, яка вміщує в себе не лише наш власний генетичний досвід, тобто, досвід нашого роду, але і несе в собі інформацію про весь досвід людства і складає 95 - 97 % наших.дій та реакцій. Саме тому, бажання чоловіка одружитися та разом прожити життя з певною жінкою, нерідко,
напряму пов'язане з несвідомим бажанням мати від неї дітей. Чому? Тому, що на підсвідомому рівні небажання жінки мати дітей від чоловіка може "зчитуватися" ним, як небажання створювати саме з ним родину.
Тому слова "И с парнем это обсуждала тоже. Приняла решение в первую очередь я. А он просто поддержал, ибо он такого же мнения (по поводу того что ещё рано)". Як на мене, можуть бути ключовими, бо "Прийняла решение в первую очередь я...".
Чому ключовими? Справа в тому, що жінка у шість разів психо-емоційно сильніша за чоловіка і т якщо вона сама і остаточно приймає рішення, чоловіку залишається або з нею погодитися (бо йому чомусь саме така відповідь зручна), або ж з нею розійтися.
Отже, чому хлопець може не поспішати робити пропозицію одружитися?А для чого йому це робити, якщо він і так має те, що хоче з Вами, і без усіляких обов'язків? Це перше. А друге. Якщо він не поспішає одружуватися, - власне, можна і припустити, чому йому байдуже, чи народите Ви від нього дитину, чи
ні... І як така операція по позбавленню дитину може в майбутньому вплинути на дітородну функцію жінки, у тому числі...
Певне, це лише мої припущення, але які грунтуються на аксіомах стосунків чоловіка та жінки і, загалом, створення сім'ї. Це закони природи.
Саме тому я і написала в самому першому коментарі, що вважаю Ваше питання набагато складнішим та серйознішим аніж намагання лише позбавитися фобії.
Насправді, питання може іти цілком про все Ваше подальше життя і як воно складеться для Вас: чи буде по справжньому щасливим.
І, як на мене, Ви десь глибоко в душі здогадуєтеся про це. Інакше не написали б слова, що можливо колись Вам захочеться мати дитину....
Тому цілком обгрунтовано вважаю, що Ваше питання - це питання індивідуальної роботи, а не переписувань на сайті з психологами.

Відредаговано автором 17-04-2025 13:49:25

Доброго ранку Юліє.
Насправді, Все звернення - це не стільки про стосунки чоловіка та його матері, скільки про Вас та Ваші внутрішні установки і поведінкові моделі. Адже, як Ви правильно пишете, "Навіщо я туди лізу??? В їхні стосунки...матері й сина..."?
Але з іншого боку, якщо саме Ви опинилися в такій ситуації, отже, для чогось Вам ця ситуація, для чогось потрібна....
Певне, дружина - це серце та совість сім'ї, а отже, і чоловіка. Тому цілком зрозуміло, що Ви діяли "по совісті", але при цьому, швидше за все, не врахували безліч моментів, які і викликали саму таку ситуацію. Адже, є якась дуже суттєва причина, що Ваш чоловік навіть ліки купувати своїй мамі не хоче.
Я можу припустити, що мама не вперше намагається вплинути на свого сина, маніпулюючи своїм станом здоров'я. Це як у притчі про хлопчика та вовків. Який весь час кричав про них, коли їх не було... А як, загалом, складаються їх стосунки? Бо, навряд чи це перша ситуація, коли чоловік так себе права по відношенню до мами...
І ще. Ви завжди "перехоплюєте" ініціативу, коли чоловік "пробуксовує"?

одного боку...але з іншого....хто, як не я, чоловіка направить у правильне русло...заспокоїть...допоможе....він навіть не хотів їхати до неї везти ліки без мене...

Доброго ранку.
Депресія - це стан зупинки, нерозуміння куди рухатися далі, як жити, чим жити, для чого жити... Тобто, такий стан, коли людина опинилася в глухому куті, з якого сама вибратися не в змозі...
бо обмаль знань, як влаштоване, насправді, це життя, і якими діями можна себе з цього стану зупинки вивести.
Депресія може бути викликана як важкими, травматичними подіями, які повністю руйнують звичний уклад життя, так і певними прив'язаностями, ідеалізаціями, у тому числі, і неправильно сформованим світоглядом. Який може обмежуватися лише побутовими справами, що не дає відчуття перспективи і щастя від розуміння, куди рухатися.
Як давно Ви перебуваєте в такому стані?
Які події чи ситуації могли цей стан спровокувати?

Доброго вечора!
Ви пишете, що такий стан речей триває вже більше двох років. "Це триває майже два роки, як почав робити..."
Тобто, якщо я правильно Вас зрозуміла, два роки тому було все по іншому?
А як було два роки тому? Що тоді відбувалося? Які події чи ситуації були, що могли б так вплинути на сина?
Далі, Ви пишете: "Дуже я тяжко це переживала, і наполягаю зараз на вищий освіті, він каже що вступить, але бачу по ньому, що бажання вчитися нема".
Тобто, якщо я правильно зрозуміла, у Вас є певна установка, що син обов'язково повинен мати Вищу освіту? Власне, а для чого? Що це дасть саме Вам? Адже, це Ви, а не син дуже тяжко переживаєте відсутність ВО. Тоді, як син цілком може реалізувати себе та себе забезпечити всім необхідним без ВО "Що маємо: вчитися не хоче, але працює! Гроші всі витрачає на шкідливу їжу, комп'ютерні ігри. Живе з батьками, але у власному світі...".
Що таке комп'ютерні ігри? Це певна залежність, несвідома втеча від реального життя... Що таке шкідлива їжа і небажання займатися своїм здоров'ям? Це механізм самознищення... А як Ви думаєте, людина почне "тікати" від реального життя і руйнувати своє здоров'я, якщо почуватиметься спокійно, захищено та щасливо?
Певне, зрозуміле Ваше хвилювання і бажання лише добра своїй дитині, але...
Дайте відповідь собі: Ваша критика, примус і постійні нарікання дають якийсь позитивний результат? І що, насправді, відбувається з Вами та Вашим сином? Ваш син не хоче мати ВО, але цього хочете Ви. То чиї мрії та бажання Ви намагаєтеся втілити через свого сина? Звідки така потужна установка про обов'язкове ВО? У Вас є вища освіта? Як Ваші батьки ставилися до ВО?
Як Ви думаєте, як почуває себе син під постійним тиском та наріканнями з боку батьків? Вам не спадало на думку, що ігри та руйнація власного здоров'я - ніщо інше, як певний пасивний протест, опір Вашому постійному психо-емоційному тиску на нього? Адже, по іншому син опиратися Вашій нав'язливій поведінці просто не в щмозі. І чи не тому він живе поруч з Вами, але у власному світі, що замість розуміння, тепла, підтримки, отримує лише постійну критику, невдоволення та претензії приправлені примусом?

Відредаговано автором 16-04-2025 20:12:33

Доброго вечора Анастасіє.
А чому для відпочинку Ви обрали Україну, якщо живете закордоном і не хочете бачитися з батьком?

Насправді, цілком зрозуміло, що Вас засмучує таке ставлення до шлюбу Вашого хлопця. Адже, знову ж таки, шлюб - це не якась ретро умовність. Це цілком серйозний крок, який дає можливість жінці зрозуміти, що чоловік свідомо бере відповідальність саме за цю жінку та сім'ю з нею. Тому слова Вашого хлопця викликають, м'яко кажучи, деякі сумніви: "Он утверждает что для него это ничего не значит, а является условностью. Говорит что для него ничего не изменится..". Насправді, це для жінки практично не має різниці шлюб офіційний, чи громадянський, бо вона і так виконує всі ті обов'язки, які виконує в шлюбі... в тому числі, сексуальні... І у зв'язку з цим, у мене до Вас ще одне, як на мене, надзвичайно важливе питання. Коли Ви позбавлялися дитини, цього хотів і Ваш хлопець? Хто приймав остаточне рішення щодо операції? У Вашого хлопця таке ж як і у Вас ставлення до власних дітей?

Відредаговано автором 15-04-2025 18:45:52

Тобто, тема фінансів достатньо гостра, що і підтвердили Ваші слова.
Окрім того, Ви пишете "было такое что в возрасте где то с 8 до 14 лет я осуждала её за беспомощность и прямым текстом говорила что она как тряпка и не имеет всего мнения". Те, що Ви усвідомили свою помилку і вибачалися перед самою - чудово. Але...
Знову ж таки, є поняття підсвідомості, яка ніколи і нічого не забуває. І якщо був осуд мами, особливо в підлітковому періоді, це дуже сильно може блокувати от ту саму сферу любові, яка відповідає за щасливу родину та народження дітей. І проявлятися може, як повне відторгнення навіть самої думки про це.
До речі, Ви пишете, що в стосунках вже дуже давно. Вам Ваш хлопець робив пропозицію одружитися?

Відредаговано автором 15-04-2025 14:33:14

Я дякую Вам за щирість.
Завдяки Вашому доповненню я все ж схиляюся ще сильніше до того, що причина фобії не у небажаній вагітності, яка сталася і не в післяопераційному стані. А у Вашому внутрішньому психо-емоційному стані та певних моделях поведінки. Десь в глибині Вашої підсвідомості закладена установка, що діти можуть стати на заваді Вашої реалізації як особистості та жінки, а можливо, і на заваді реалізації певного матеріального благополуччя. І як на мене, цей стан може бути пов'язаний з мамою і, загалом, з жінками Вашого роду. Бо подобається, чи не подобається, але кожна жінка - це той самий накопичувач генетичного досвіду роду, який потім передається кожній новонародженій дитині. Тому бажати щастя своїм дітям - це прекрасна якість кожної мами. (При тому, що відчути от те саме, справжнє, повне щастя, жінка може лише тоді, коли у неї буде своя щаслива родина. І це аксіома, бо це природа). Але не бажати щасливої сім'ї для своєї дитини, вже викликає певні питання...
Нам може щось подобатися чи не подобатися, наприклад, у погоді за вікном. Але погода буде такою, якою вона буде. Так саме як і жінці може подобатися чи не подобатися бути жінкою, але бездумна боротьба з самою собою, навряд чи додасть сил і зробить жінку щасливою.
Тому, як на мене, могла бути якась дуже сильна психо-емоційна травма у жінок Вашого роду із попередніх поколінь, про яку Ви не знаєтеі і яка пов'язана саме з небажаним народженням дитини або дітей або ж важким досвідом життя багатодітної родини, наприклад, в злиднях. Але наслідки якої автоматично передалися на генному рівні, рівні підсвідомості у вигляді відторгнення навіть самої думки про дитину. Це перше.
І друге.
Окрім того, для народження дитини потрібна велетенська кількість енергії, енергії Любові, яка витрачається дуже швидко, якщо її надміру спрямовувати на сексуальні задоволення. І якщо такої енергії дуже мало, на зовнішньому рівні може з'явитися небажання мати дітей.
Як сигнал на панелі машини, що бензину недостатньо і потрібна підзарядка. До речі, обмаль грошей також є сигналом того, що от та сама енергія любові заблокована. Бо гроші - це не банківські папірці і злитки золота, а енергія. І якщо Ви виросли в родині, де невеликі статки, заблокована енергія може бути не "вчора". Тому намагання просто механічно прибрати фобію, на мою думку, може призвести до серйозних ускладнень в житті. Бо любі порушення законів природи навряд чи допоможуть бути удачлиаою та щасливою. Адже, людський організм, насправді, це надзвичайно досконала саморегулююча система, недбале ставлення до якої, може призвести до серйозної "поломки" всього життя. І фобія - це лише перший сигнал того, що можуть з'явитися і інші, більш серйозні проблеми
До речі, які статки в сім'ї Ваших батьків?

Відредаговано автором 15-04-2025 14:22:55

Доброго ранку!
Певне, можна вважати, що Ваша фобія цілком пов'язана з небажаною вагітністю та операцією по її усуненню, але... На мою думку, проблема набагато глибша. Окрім того, що регулярним сексом Ви почали займатися, коли ще психологічно не були готові стати мамою. Існує, як на мене, цілий пласт несвідомих установок, які могли бути Вам передані "у спадок", або "навіяні" ще з дитинства. А це питання не стільки фізіології, скільки - психо-емоційної сфери і потребує додаткового розгляду.
Як в сім'ї Ваших батьків ставляться до народження дітей? Чи були Ви бажаною та коханою дитиною і отримували достатньо уваги, тепла та любові дорослих?

Доброго дня Roman.
Як на мене, у випадках "Коли я багато уваги цьому приділяю і дуже зосереджуюся то у мене чогось з'являється ком в горлі ніби тошнить і трохи дихання важким стає і доводиться глибоко дихати щоб зберігати цю концентрацію..." це може бути певний внутрішній блок, включається психо-соматика. Тобто, могла бути якась ситуація, подія, яка колись дуже сильно вплинула на Вас, можливо, дитяча травма, про яку Ви вже забули, або яку несвідомо "витіснили". Але про яку "не забула " Ваша підсвідомість. І кожного разу, коли Ви робите певні дії або потрапляєте в певні обставини, "застряглий стрес" проявляє себе через певні Ваші реакції бажання та дії. І так буде до тих пір, поки не буде з'ясована глибинна причина Вашого стану та сама давнішня подія чи ситуація не буде "перезавантажена" на рівні підсвідомості у щось більш конструктивне для Вас. А це однозначно потребує індивідуальної роботи.
Як варіант, згадайте, хто від Вас міг вимагати бути дуже уважним та скурпульозним, до педантизму, під час виконання Вами певних дій, наприклад, в дитинстві?

Відредаговано автором 14-04-2025 15:50:16

Ви пишете, що вже давно були в стосунках. А "давно" - це скільки?
І ще. Як на мене, за зовнішньою нестачею емоцій може приховуватися інша, більш глибока причина. Яку Ви несвідомо самі озвучили у своєму зверненні, хоча і опосередковано, говорячи про коханця-керівника "Спершу я відчувала від цього піднесення, але з часом мені важко емоційно. Більше всього через те, що він розглядає це як стосунки без обов'язків". Чи не от те саме почуття невизначеності у стосунках з Вашим хлопцем і змусило Вас "кинутися" в інші стосунки, ще менш визначені? Адже, якою б не була сучасною жінка, вона хоче почуватися захищеною в стосунках з чоловіком, щоб, в тому числі, мати дітей і мати можливість про них повноцінно турбуватися.
А це можливо лише у шлюбі, коли чоловік бере відповідальність за сім'ю саме з цією жінкою.
Вам Ваш хлопець робив пропозицію одружитися?

Доброго вечора Катерино!
Як на мене, Ваш стан цілком виправданий. Адже, живучи сім'єю і вважаючи його своїм чоловіком, почути, що Ви чужа людина - це достатньо серйозний сигнал, що з вашими стосунками не все так райдужно, як хотілося б.
І, певне, штамп в паспорті, якщо є довіра один до одного, може і не так вже і важливо, але... Є певні особливості природи чоловіка та жінки. Якщо, наприклад, для жінки спільне проживання - це вже все дуже серйозно. І тому жінці штамп в паспорті лише формальність, яка допомагає їй відчути себе більш захищено. Для чоловіка спільне проживання - це ще все зовсім нічого. Саме тому представнику сильної статі зробити пропозицію жінці - це вже ціла епопея. Бо буде означати, що він таки готовий взяти саме за цю жінку відповідальність.
Насправді, п'ять років - це дуже багато.
І найбільша помилка всіх жінок - це терпляче чекати, коли чоловік, з яким вона живе, зробить пропозицію одружитися. А для чого йому одружуватися і брати на себе відповідальність, якщо він має від жінки все, що міг би мати від своєї дружини? При цьому, відчуває себе нічим їй не зобов'язаним...
Що робити?
Як на мене, спершу заспокоїтися і спробувати в усьому розібратися. Адже, зламати дуже легко все, а от збудувати нові стосунки - дуже непросто.
Ви пишете "Він сказав, що давно хоче, але не знає як це зробити, і попросив мене написати йому варіанти того, як би я хотіла отримати пропозицію..."
А які мають бути сценарії і для чого щось вигадувати спеціально? Коли є тільки одне питання: хоче він з Вами жити все своє життя, чи ні?
"...Після цього він знову попросив мене продати автомобіль і сказав, що готовий оформити довіреність, але я не хочу цим займатися після таких слів, бо залишився неприємний осад і недовіра..." І тут я з Вами повністю згодна. Довіреність від слова "довіра". Якщо перед цим у нього довіри не було, то звідки вона от так одразу взялася?
Що в цій ситуації зіграло вирішальну роль: те, що Ви образилися і поставили питання відкрито про шлюб, чи він зрозумів, що через те, що бовкнув не подумавши, тепер просто не зможе купити машину?

Доброго вечора Kristina.
Судячи з усього, Ви потрапили у співзалежну схему стосунків. Де є аб'юзери і є жертви. Все своє життя Ваша мама по відношенню до Вашого батька відігравала роль жертви. А тепер, відповідно Вашим словам, мама "перескочила" на роль аб'юзера по відношенню до Вас, делегувавши роль жертви Вам. Скинувши по суті свої обов'язки на Вас: "давлячи" на почуття відповідальності, Вашу совість та Ваше почуття обов'язку перед батьками.
Найгірше в цій ситуації навіть не те, що фізично та психологічно Вам може бути дуже важко, а те, що у Вас вже запустився механізм самознищення "я чувствую что находясь здесь я просто ищу способы скорее умереть..." завдяки саме от тій ролі "жертви", в яку Ви потрапили з дитинства.
Що робити?
Є максимум і є мінімум.
Максимум.
1. Потрібно все ж дуже чітко навчитися розставляти власні кордони, щоб не відчувати себе загнаною в безвихідну ситуацію.
2. Необхідно вийти із схеми співзалежності і стати самодостатньою людиною (не плутати із самостійною або самотньою). Щоб, знову ж таки, не давати нікому можливості собою маніпулювати. Бо те, що зараз відбувається - є пряма маніпуляція, як на мене, з боку Вашої мами.
Мінімум.
Спробувати питання вирішити знайшовши платну сиділку для батька, обговоривши фінансовий бік питання з мамою. Тобто, не Вам чи Вашій мама наглядати за хворим батьком, а найняти сторонню людину, ка буде за вас це робити. На сьогоднішній день - це дуже розповсюджена практика. І для всіх може бути чудовим виходом.