Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Якщо б ви могли просто домовитися, то давно б вже це зробили. Але ж чомусь не вдається, правда? І чомусь Ви все ж звернулися до психологів, а не вирішили питання самотужки...
Проблема в тому, що от ті самі установки, які формуються в дитинстві поміняти лише одним своїм бажанням, неможливо навіть, якщо вже знаєте причини всього. Бо, повторюсь, це рівень підсвідомості, рівень рефлексів, а не рівень свідомості, до якого ми маємо доступ. І чоловік не зможе змінитися допоки не зміняться саме Ваші реакції на все в житті. А реакції, як Ви розумієте, жодна людина не контролює. І найгірше, що ваші стосунки, при всьому тому, що ви обоє розумні люди, можуть надалі лише тільки ускладнюватися. Адже, накопичується, зокрема, Ваше невдоволення ситуацією, і, певне, своїм чоловіком. Поки що Вам достатньо було просто в діалозі на сайті виговоритися, щоб Вас трошки відпустило... Але це поки... Та і проблема не зсунулася з місця.
Тож, не впадайте знову в ілюзії, що якось все само налагодиться. Ви або зламаєте себе, або вибухнете і розірвете в решті решт стосунки, втративши кохану людину.
І ще, гармонія - означає рівновагу. Але не завжди означає щастя. Якщо, наприклад, жінка бере на себе чоловічі обов'язки, чоловік втратить повну ініціативність і "сяде 'й на голову". Тобто, сума буде одна і та ж, але доданки будуть різнитися.

До того, ж відсутність батька в дитинстві могла спровокувати в дорослому житті схильність, певною мірою, "носити рожеві окуляри" в стосунках з чоловіками. Бо батька не було в Вашому житті, але ж потреба в його любові нікуди не ділася, правда?. І саме ця потреба могла бути автоматично перенесена на того ж чоловіка. Саме цим може пояснюватися, що Ви не звернули увагу на деякі нюанси його поведінки допоки перебували у стані закоханості і не зіткнулися з реаліями....
А тепер дивіться. Цей світ дуже гармонічний, все перебуває в рівновазі. І якщо дружина тяжить до контролю, перфекціонізму, тоді за законами стосунків - чоловік має бути в чомусь трохи безалаберним та безвідповідальним... Якщо жінка дуже брезглива, чоловік має бути абсолютно небрезгливим аж до неохайності і т.д.
Думаю, Ви зрозуміли основний посил цього закону. А зважаючи, що жінка у шість разів психо-емоційно потужніша за чоловіка, до тих пір поки у неї не відбудуться на глибинному, підсвідомому рівні зміни в установках, чоловік не зміниться...
Отже, як на мене, причина знайдена того, чому все так складається. Саме тому не працюють ніякі Ваші слова та вмовляння - бо це не рівень слів, це рівень підсвідомої взаємодії.
На мою думку, є абсолютно всі шанси не лише зберегти сім'ю і вирішити всі питання якнайкращим способом, але ці самі стосунки ще і покращити. Але для цього потрібна серйозна робота по трансформації Ваших внутрішніх налаштувань. Як тільки відбудеться "перезавантаження" дитячих установок, чоловік почне Вас "чути" і щось реально робити і Ви зможете разом знайти правильне рішення во благо для всіх.
Ви не задумувалися, чому чоловік так сильно зайнятий по роботі і так сильно втомлюється саме тоді, коли у Вас уривається терпець і загострюється перфекціонізм та брезгливість? Чи Ви все ж думаєте, що це випадковість? А хіба в житті бувають випадковості?

Ви пишете "Якось так) не хочеться ані відносини ламати, ані свої цінності потворити з приводу собак..."
І, як на мене, Ви абсолютно праві.
І знаєте чому? Тому що жодні зустрічі, і жодні стосунки ніколи не бувають випадковими. Кожна людина поруч виконує для нас якусь дуже важливу місію. "Працює" як дзеркало, допомагаючи через себе проявитися тому, на що нам варто звернути увагу і завдяки саме цим стосункам, змінити. Отже, і ваші стосунки працюють, в решті решт, на велику користь обом. До того ж, якщо спробувати вийти із стосунків не завершивши так званий гештальт, тобто, невирішивши питання заради яких і були життям створені саме ці стосунки, можна несподівано потрапити ще в більшу халепу. Це один із негласних законів стосунків та самого життя.
Як я вже писала, нам тільки здається, що ми реагуємо на зовнішні подразники. Тоді, як насправді, основна частина глибоко прихована від нашого розуміння і діє рефлекторно. От і ця ситуація з велетенськими собаками також має щось глибинно проявити в Вас і "зрушити з місця".
Ви весь час говорите, що перфекціоністка. І, як на мене, брезгливість напряму пов'язана саме з цією Вашою якістю. Адже, що таке перфекціонізм? Це несвідоме бажання все контролювати і довести до ідеального стану. Але ж у цьому світі абсолютно нічого не буває ідеальним. І тому, чим сильніше ми намагаємося тримати все під контролем, тим швидше все що ми контролюємо, почне руйнуватися, виходити з-під контролю.... Чи не це відбувається зараз з Вашим життям завдяки собакам та чоловіку? А що таке брезгливість? Брезгливість - це, як я вже писала, неприйняття чогось. І в Вашому випадку, як на мене, це неприйняття неідеального, того що виходить із зони Вашого контролю. Тобто, все зводиться до підсвідомих деструктивних установок та поведінкових моделей, які, швидше за все, заклалися з дитинства. " Моя мати була дуже м'якою, росла я з вітчимом, батьки сварились постійно. В мене було не саме безхмарне дитинство);років з 14 я залишилась на власній відповідальності і навчилась багато чого, і навчатись, і наполегливо працювати...". Тобто, у Вас з дитинства не було сформоване відчуття захищеності та довіри до цього світу, яке може дати лише батько. А почуття беззахисності тяжіє до формування намагання все контролювати, установки: "Я в безпеці лише тоді, коли все можу контролювати". Адже, потрібно якось виживати. Отже, внутрішній світогляд дав сильний "перекос".

Відредаговано автором 10-04-2025 15:27:06

Доброго дня Віка.
Насправді, Вас весь час гойдає з однієї крайнощі, в іншу. З першим чоловіком Ви повністю втратили свою фінансову самостійність, а в другому - чоловічі обов'язки дбати про сім'ю повністю взяли на себе "тут я вирішила повністю забезпечувати себе та дитину фінансово, навіть включаючи комунальні послуги".
А потім додаєте "Проте мені б хотілося щоб він міг за нею приглянути, якщо я захворію чи щось трапиться..."
Спершу, даєте йому зрозуміти, що з усім можете впоратися сама, а потім хочете, щоб він почав про Вас з дитиною турбуватися... Але ж це абсурд, Вам не здається? Жодний чоловік ніколи не почне перебирати на себе те, що вже взяла сама на себе жінка. Це один із законів стосунків. І тут одразу виникає питання. А чому Ви цього не відчули?
Можливо, тому що просто не знаєте, що таке гармонічні стосунки в сім'ї, і як вони влаштовуються?. А, зважаючи, що саме розуміння сім'ї формується ще з дитинства, виникає наступне питання: а як склалися стосунки між Вашими батьками?
Адже, дитина народжується і переймає від батьків всі моделі стосунків, якими потім, в своєму дорослому житті і користується. І добре, якщо ці моделі гармонічні, а якщо ні? Тоді починаються от такі "експерименти" над власним життям і життям своєї дитини.
До речі, а що, насправді, стало причиною руйнації Вашого першого шлюбу? Адже, з Ваших слів, перший чоловік фінансово повністю забезпечував і Вас і дитину. Отже, причина в чомусь іншому?
Окрім того, Ви правильно написали, що це не його дитина... І тоді, найперше, що потрібно зробити - це навчити нового чоловіка турбуватися про Вашого сина, бо у нього почуттів не п'є до нього. І це цілком закономірно. Ми любимо лише тих, про кого постійно турбуємося. А як Ваш новий чоловік може почати звертати увагу на дитину, якщо Ви взяли на себе всі чоловічі обов'язки?
"І десь тут я зрозуміла, що поки не повторюю і фактично не змушую щось зробити для дитини - він підсвідомо про неї забуває.." Скажу більше, навіть рідні батьки зайняті своїми справами, можуть інколи забувати про рідну дитину, якщо... Якщо дружина не докладає зусиль, щоб навчити чоловіка про них турбуватися.

Доброго ранку!
Це чудово, що Ви нарешті "прозріли" і зрозуміли на скільки важлива Вам Ваша родина, і чудово, що хочете зберегти сім'ю. Єдине, є таке поняття як розчарування та недовіра. І, як на мене, і те, і інше, відбулося з Вашою дружиною за той час, що Ви знайомі.
Швидше за все, вона Вас дуже кохала, можливо, надмірно. Що викликало спершу у неї сильну прив'язаність до Вас і дало Вам можливість ставитися до неї зневажливо. Бо вона дуже довго все терпіла... Терпіла, поки був запас от тієї самої прив'язаності. А тепер терпець урвався. А урвався тому, що вона повністю в Вас розчарувалася і перестала Вам довіряти. Жінка може кохати лише того чоловіка і бажати з ним жити, якого вона поважає. А поважає того, хто про неї та дитину турбується, вкладає в них свої сили і... Найголовніше, того чоловіка, який знає заради чого живе, у кого є відчуття внутрішнього правильного налаштування, глобальна ціль, мета, якої він наполегливо слідує....
Тоді як кал'ян та порно - це ознаки зупинки в русі вперед, бажання нічого не робити окрім кайфування... Тобто, відсутність, загалом, розуміння сенсу свого життя.
Ви прожили десять років разом. А це дуже немало, насправді. І це на Вашу користь в тому сенсі, що у Вас є можливість, шанс, не лише зберегти свою родину, але і перевести стосунки на інший, більш гармонічний рівень.
Але... З Вашого боку потрібна, титанічна, насамперед, внутрішня робота. Бо поцілунки та бажання сексу - це надзвичайно замало, а практично, нічого в таких ситуаціях. Ваша дружина повинна знову Вам повірити, щоб довіритися і залишитися. Ви ж розумієте, що коли ми в комусь розчаровуємося, назад "відмотати" дуже складно?
У Вас повинен з'явитися внутрішній стрижень, який Ви, на превеликий жаль, так бездумно втратили забавками. А це ще і проблема світогляду вцілому.
Певне, найкращий варіант - іти в парну терапію. Та не впевнена, що Ваша дружина зараз готова працювати з психологом над стосунками, бо дуже великий біль їй завдали. Отже, швидше за все, саме Вам потрібно першому почати. Бо розмови на сайті - це ні про що. Ми себе правильно поводимо в стосунках лише тоді, коли з дитинства перед очима були як приклад гармонічні стосунки батьків.
А які стосунки між Вашими батьками?

Відредаговано автором 10-04-2025 09:28:05

Дякую Вам за відвертість. І, насправді, мені дуже імпонує Ваша позиція і стосовно шлюбу, і стосовно свідомого підходу до проблем.
Адже, в любих стосунках рано чи пізно можуть виникати певні розбіжності та непорозуміння. Але це не привід розлучатися, аж ніяк. Бо причиною проблем надзвичайно рідко бувають навмисне небажання щось робити. Насправді, кожним керують ті підсвідомі установки та поведінкові моделі, які сформувалися набагато раніше. І, як правило, ще в дитинстві.
От Ви писали, що собаки Вас не слухаються. І як на мене, це дуже показово. Адже, тварини дуже тонко реагують на внутрішній стан людини, її внутрішню слабкість, чи силу. Тобто, вони не сприймають Вас серйозно, бо відчувають, що Ви не зможете з ними впоратися, "не потягнете". Чому? Бо просто ніколи не мали можливості навчитися себе правильно відстоювати: без криків, скандалів та погроз. Власне, так само відбувається і з Вашим чоловіком. Він гарна людина і кохає Вас, але...
Відчуває Вашу внутрішню слабкість. Це відбувається несвідомо, автоматично. Нам тільки здається, що ми реагуємо на якісь слова та зовнішні дії. Тоді, як насправді, ми всі реагуємо лише на от той самий внутрішній стан одне одного. Жіноче роздратування та крик - це ті ж самі показники внутрішньої слабкості, відсутності ресурсу, який дає можливість впливати на близьких людей.
А в цьому надзвичайно суттєву роль відіграє саме те, що сформувалося ще в стосунках з батьками. Бо дитина народжуючись, не знає правил комунікації. Тому всі поведінкові моделі формує в стосунках із значимими дорослими. Потім дорослішає, забуває свої дитячі страхи, комплекси, може навіть не здогадуватися про свої дитячі травми, але...
Ті самі страхи, невпевненість та дитячі травми продовжують нею керувати і в дорослому житті. Що, як на мене, відбувається і з Вами.
Ви все правильно відчуваєте і говорите, але не вмієте свої слова втілити у правильні дії. Бо, судячи з усього, у Вас не було в дитинстві прикладу гармонічних стосунків між батьками. Окрім того, існують дуже сильні розбіжності в природі чоловіка та жінки. І якщо жінці достатньо правильно все пояснити, щоб вона почала щось міняти. чоловіки реагують лише на конкретні дії.
А для того, щоб Ви змогли себе правильно повести і довести свої дії до логічного завершення, потрібні от ті самі внутрішні сили, відчуття власних кордонів, яких у Вас, на превеликий жаль, просто немає з дитинства.
Отже, якщо Ви дійсно вже втомилися від того, що відбувається і хочете все змінити на краще, потрібно починати з трансформації тих самих дитячих установок, які зараз керують Вашим життям. А це глибинна робота, яка потребує глобальної "перепрошивки". Адже, поради - це чудово. Але... Рефлекси порадами не змінюються, як Ви розумієте. До цього, Вам елементарно не вистачає знань про природу чоловіка та жінки.
Тому задаю ще раз питання. Які стосунки були між батьками?

І ще... Стосовно брезгливості...
Брезгливість не з'являється сама по собі. Адже, є те, що ми сприймаємо зовнішньо, а є те, що відбувається на рівні нашої підсвідомості. Насправді - це дуже глибинне несприйняття чогось, можливо, навіть не пов'язаного з тваринами...

Доброго вечора Maria.
Згодна з колегами, що Ваша історія не про тварин. А, загалом, про ваші стосунки. Легше всього почати "шукати винних" в цій ситуації. Але, на мою думку, це нічого абсолютно не дасть. Бо сама проблема комплексна і стосується, насамперед, особистісних проблем, як Вас, так і Вашого чоловіка. А зважаючи, що чоловік та дружина, зазвичай, "дзеркалять" один одного, ситуація явно не випадкова. І, як на мене, більше стосується саме Вас.
Адже, мати тварин вдома - цілком природньо для багатьох. Але далеко не у всіх тварини дозволяють собі "вигулюватися" вдома. Власне, так само, як і недостатня гігієна чоловіка...
І думаю, що здивую Вас, написавши, що і його також потрібно системно, наполегливо та по доброму виховувати...
Скажіть, а як часто ви складаєте спільний план дій і його виконуєте?
В який спосіб Ви намагаєтеся донести до чоловіка, що така поведінка тварин неприпустима? І що тварин, так само, як і дітей, потрібно виховувати?
І ще... Чи поважалися Ваші особистісні кордоні у Вашому дитинстві Вашими батьками?

Доброго дня Solomiia.
Мою увагу якось одразу привернули Ваші слова: "...на вихідних він вирішив поїхати до друзів, не писав мені і не дзвонив, і тоді почуття повернулися, пройшов тиждень і історія знову повторилася, все було гаразд і в один момент я знову зрозуміла що почуттів нема,..". Якщо я правильно зрозуміла, почуття "повертаються" лише тоді, коли є реальна загроза їх втратити. Тобто, чим надійніші та спокійніші стосунки, тим такі стосунки для Вас стають швидше нецікавими...
Як на мене, проблема глибша і потребує додаткової інформації.
Як склалися стосунки між Вашими батьками?

Насправді, те що Ви вирішили зберегти родину - це правильно. От тільки до тих пір, поки не зможете повністю прожити зраду, Ваше життя нічого, окрім болю нікому не принесе, у тому числі, вашим дітям, які не винні в тому, що між батьками відбувається.
І Ви це самі відчуваєте. Інакше б не звернулися на сайт до психологів.
Просто поговорити, насправді, нічого суттєво не поміняє, по рідна робота з непрожитими травмами.

Доброго дня Настя!
Ваше звернення дуже схоже на бажання просто виговоритися. Адже, окрім опису самих подій, немає конкретного запиту до психологів. Ви лише констатуєте факт, що "...не хочется возвращаться к бывшему, потому что было много проблем которые были связаны с его ментальным состоянием. Но как будто и нового парня я не могу теперь воспринимать..."
Ви хочете зрозуміти, чи потрібні стосунки з новим хлопцем?
Чи шукаєте можливість "закрити гештальт" із попереднім?

Доброго вечора!
Ви пишете "Просто я дуже багато часу витратила на пояснення, що курити не можна, у нього є встановлений діагноз бронхіальна астма, и я розумію, що для нього це ще небезпечніше".
Певне, пояснювати потрібно, але... Судячи з усього, для вашої дитини куріння - це певна можливість розслабитися і отримувати задоволення. А від таких речей відмовитися надзвичайно важко навіть дорослій людині, а не те, що підлітку.
Отже, чим більше Ви станете акцентувати увагу на забороні, чим сильніше будете його лаяти, тим менше шансів, що він кине курити. Бо до цього ще може додатися у нього почуття провини і незадоволення собою. А це ще сильніше збільшить його внутрішню постійну напруг, що може призвести до серйозних ускладнень із здоров'ям. Власне, чого Ви так і боїтеся.
Скажіть, а у Вас є схильність до надмірного контролю всього? Чи вмієте Ви сама повністю розслаблятися? Що у Вас з тривожністю?

Відредаговано автором 03-04-2025 18:44:04

Доброго вечора!
Зрада - це дійсно маленька смерть. Адже, після неї ніхто таким, як був раніше, вже не залишається.
І те, що Ви до цих пір ніяк не можете оговтатися, цілком закономірно.
Ви пишете "Раніше і все робив і сили були і мотивація,а зараз як тюлень на льоді))..."
Була мотивація...
Як на мене, саме ці слова можуть дати розуміння того, що у Вас ні на що не має сил. Чому? Тому що було зруйноване те, заради чого Ви жили і все робили.
Тобто, заради стосунків і сім'ї.
Насправді, такі важкі потрясіння не бувають просто так. Вони діють завжди як певний катарсис, який змушує зробити повну переоцінку всього, чим жили раніше. Особливо, якщо були певні сильні ідеалізації, які призводять до схильності сильно прив'язуватися до предмету своїх ідеалізацій. У Вашому випадку - це кохання до дружини і родина. А це вже питання цілісного світогляду. До речі, а які стосунки між Вашими батьками?
Ви зараз, швидше за все, перебуваєте в депресивному стані. А такий стан - це зупинка, тупік, відсутність розуміння як і заради чого далі жити. Окрім того, на мою думку, залишилася глибока душевна травма від зради. А такі травми самі по собі не зникають. Мало того, якщо ми на них намагаємося не звертати уваги. От як у Вас - жити заради дітей. Такі травми можуть іти на рівень підсвідомості і повністю перекривати всі життєві сили. Єдиний шлях - це обов'язкова робота з цими самими травмами і трансформація їх у конструктивний життєвий досвід.
Окрім того, потрібні не якісь маленькі поправки до життя, а серйозне переосмислення всіх абсолютно сенсів.
Лише в такому випадку, зрозумівши що таке, насправді, життя і для чого воно дається людині, Ви не просто зможете рухатися далі, але і станете по справжньому щасливим. При цьому, зберігши ту ж саму свою сім'ю.
Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу.

Відредаговано автором 03-04-2025 18:35:34

Доброго вечора!
Насправді, знайти компроміс у стосунках з мамою неможливо, як би Ви не намагалися це зробити.
Чому?
Тому, що люба дитина, яка народжується, створена ніби з двох половинок: тата та мами. І ці дві половинки залишаються на несвідомому рівні навіть тоді, коли дитина дорослішає. І якщо намагатися якусь з цих половинок викреслити зі свого життя, насправді, прийдеться викреслити і половину себе, однозначно. Власне, що Ви і відчуваєте сама, просто не можете правильно собі це пояснити: "В тоже время я когда думаю об этом, то пугаюсь этой мысли, ведь это жёстоко, отказаться от одинокой матери, без очевидной для нее причины..."
То що ж тоді робити, якщо з дитинства накопичилася величезна кількість дитячих травм? Коли одна лише згадка про минуле, викликає невимовний біль...
Від себе втекти неможливо - це аксіома. Окрім того, наша підсвідомість створена таким чином, що чим сильніше ми від чогось намагаємося втекти, тим швидше воно нас стане наздоганяти у вигляді нових і нових проблем, невоаштованого особистого життя, проявлятися у важких снах і навіть, перейти на рівень психо-соматичних захворювань.
Те, що Ви "Повзрослев я стала прорабатывать в себе много моментов... " вже говорить про Вас як людину зрілу, що усвідомлює ті проблеми, над якими варто працювати і викликає повагу до Вас. Але те, що "... общение с моей мамой меня будто откидывает назад. Я опять начинаю тревожиться... " говорить про те, що основні моменти в стосунках з мамою, залишаються непропрацьованими. На мою думку, у Вас так і не відбулася психо-емоційна сепарація з мамою. А в таких випадках, навіть переїхавши на інший континент втікаючи від минулого та мами, Ви все одно емоційно будете до неї прив'язані. А отже, так ніколи і не зможете стати по справжньому щасливою. Бо "незакриті" з дитинства моменти будуть мучити Вас. До речі, саме відсутність сепарації з мамою дає їй можливість "мама постоянно манипулирует, что вот она одна, мне нет дела до нее, что я мало уделяю ей времени...". Це вид співзалежності, де дуже багато претензій, страхів та агресії і, практично, дуже мало любові.
Коли дитина маленька, вона дуже потребує любові батьків, і коли її, любові, з якоїсь причини недоотримує, починає вважати себе винною в цьому.
І саме це почуття "я не така", " я щось зробила неправильно, я погана" може породити хибне почуття провини "...я попросту эгоистка и просто подлый человек..", що намертво прив'язує до матері або батька. І тоді утворюється петля, яка як зашморг затягується навколо життя і не дає дихати. Насправді, Ви ніяка не егоїстка і зовсім не підла людина. Просто Ви хочете бути щасливою. І це абсолютно нормально для кожної людини.
Але у таких випадках, як Ваш, просто не спілкуватися - не вихід. І Ви це дуже гостро відчуваєте. Ви сприймаєте маму через свій дитячий непрожитий біль. Саме тому ваші стосунки з мамою такі хворобливі.
Але як тільки всі дитячі травми будуть "перепрошиті" на рівні підсвідомості у дуже корисний конструктивний досвід, Ви навіть не зчуєтеся, як одразу знайдеться найкращий варіант як для Вас, так і для Вашої мами. І Ви зможете жити щасливо.

Відредаговано автором 03-04-2025 18:15:00

Насправді, дуже шкода, що так все відбувалося у Вашому дитинстві. І як на мене, перша психологічна травма могла бути пов'язана з батьком. Бо саме батько - це перший чоловік у житті кожної жінки. І це єдина людина, яка може з дитинства дати відчуття захищеності та впевненості у собі. Окрім того, судячи з того, як мама та бабуся ставилися до Вас як до маленької донечки, у них у самих почуття могли бути заблоковані також, з їх дитинства. А якщо вони були емоційно черствими, навчити Вас правильно емоційно реагувати на різні життєві ситуації вони просто не могли.
В любому випадку, стало цілком зрозумілим, що Ваша емоційна нечутливість, швидше за все, є все ж таки результатом утворених в дитинстві блоків. Так завжди діє психіка дитини, яка намагається її захисти від болю, з яким маленька ще впоратися не може.
Що робити в таких ситуаціях?
Необхідна психотерапевтична робота з дитячими травмами. Адже, до тих пір, поки вони не будуть повністю прожиті та трансформовані у конструктивний досвід на рівні підсвідомості вже з позиції дорослої людини, Ваші почуття будуть залишатися повністю пригальмованими. Що не дасть Вам можливості не лише "дихати на повні груди", але і бути по справжньому щасливою. Адже, саме почуття та емоції - це те мірило, яке дозволяє нам правильно оцінювати все, що відбувається з нами та навколо нас. А отже, і правильно з усіма взаємодіяти.
У Вашому випадку просто поговорити та отримати якісь поради, на превеликий жаль, не допоможе. Необхідна робота з травмами, навіть з тими, про які Ви вже не пам'ятаєте. Вони, як правило, проявляються в ході медитативних або арт-практик, коли психіка людини знаходиться в розслабленому стані. І саме тоді відбувається їх повна трансформація, що дає одразу неймовірне відчуття полегшення, щастя та внутрішньої легкості і свободи.
Я б Вам радила індивідуальну роботу

Відредаговано автором 03-04-2025 17:41:39