Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

І ще, перепрошую, невеличке доповнення. Загалом, у стосунках потрібно виявляти неабияку тактовність! Тому, що кохання робить людей надзвичайно ранимими. На скільки я зрозуміла, Анечка, Ваш коханий знає про всіх Ваших "минулих" хлопців? І те, що він не говорить напряму, що згадки про них його дуже ображають, ще не означає, що це дійсно так! У такий спосіб він може просто "повертати" Вам той біль, який Ви завдаєте або вже завдали йому їх існуванням у Вашому, нехай і минулому, але житті! Чоловіки - великі власники! Їм надзвичайно потрібна впевненість, що жінка вірна йому і ніколи не зрадить не тільки фізично, а навіть подумки! Бо саме жіноча вірність та гідність ( не плутати із хворобливою залежністю) закладає підвалини щасливої сімейної родини! І змушує чоловіка ставати відповідальним та серйозним! Удачі Вам у побудові щасливих сімейних стосунків

Доброго дня! Коли повинна народитися дитина, Всесвіт нас завжди перевіряє, чи дійсно ми гідні народження цього малюка! Це так звані провокації, які у Вашому випадку, транслюються через Вашого партнера. Чи дійсно Ви самі твердо вирішили дати можливість зародитися новому життю? Ваша невпевненість, страхи, вагання передаються і Вашему коханому. Адже жінка психологічно сильніша за чоловіка у 6 разів. Якщо я правильно зрозуміла, Вам вже більше 30 років і це може бути Ваша перша дитина... Якщо є можливість, поїдьте кудись, змініть обстановку, щоб мати можливість трохи відсторонитися від своєї проблеми... Так Ви зможете швидше заспокоїтися і зрозуміти, чого насправді хочете Ви? Якщо немає такої можливості: більше гуляйте на природі, спілкуйтеся з сімейними подружками, у яких гарні сім'ї і вже є діти! Бо тільки вони зможуть Вас по-справжньому підтримати і дати гарні поради! Знаєте, якщо Ви заспокоїтеся та приймете тверде рішення народити Вашого первенця, швидше за все, і Вашому партнеру передасться Ваш спокій і у нього потроху почне "включатися" почуття відповідальності! Та, якщо партнер не захоче з Вами одружуватися, він все одно піде, народите Ви дитину чи ні! А от відмовишись народжувати первенця, Ви можете назавжди залишитися без власних дітей! Тому що Всесвіт прийме сигнал, що Ви дітей мати не хочете! Раніше гворили "Бог дає дитинку, дає і на дитинку" і цей закон дійсно діє! То чи варто знущатися над собою та своїм малюком сумнівами?

Доброго дня Анечка! Спираючись на те, що Ви написали, на поверхні я бачу декілька аспектів ситуації, що склалася.. Все, що відбувається з нами, особливо в стосунках з близькими людьми, відзеркалює насамперед нас самих. Спробуйте задатися питаннями: а як Ви ставитеся до себе? Як сприймаєте себе, свої сильні сторони та недоліки?... Можливо глибоко всередині є невдоволення собою, критика, невпевненість... По-друге, оточуючий світ реагує не стільки на наші зовнішні дії, скільки на наші внутрішні установки. Ревнивість, це фактично та ж сама агресія і з'являється вона тоді, коли ми починаємо внутрішньо "прикіпати" до близької людини, починаємо вважати її своєю власністю. Кохання та пристрасть - дві дуже великі різниці. Спробуйте не "тікати" від свого почуття, дозвольте собі "зазирнути" в нього, на мить уявіть, що Ваша близька людина не з Вами... Чи будете Ви його і після цього так само любити? Тому, що пристрасть породжує ненависть та агресію, а справжнє кохання живе навіть, якщо людини поруч немає... І загалом, людська природа дуже егоїстична! Ми хочемо змінити близьких людей, бо так легше... Хоча потрібно починати із власних змін... І хоча це важкий та болісний процес, тільки він приносить реальні зміни! Удачі Вам в роботі над собою! Перші кроки Ви вже зробили!

Доброго дня! Знаєте як говорять: всі щасливі родини щасливі однаково, а всі нещасні - по-різному нещасні. За довгі роки психологічної практики, побачила, що більша кількість невдач у стосунках не від якихось там особистісних проблем, а від елементарного незнання правил побудови стосунків. Якщо дівчина або жінка дає згоду жити з чоловіком без вступу в шлюб, потрібно усвідомлювати, що серьозними такі стосунки є лише для жінки. Чоловік починає відповідально ставитися лише тоді, коли бере на себе відповідальність. А отже, ставить отой банальний (на думку багатьох) штамп у паспорті! Життя під одним дахом ще не є для нього приводом для серьозності. На козаку нема знаку, так раніше говорили, і були не так вже і неправі. Перші місяці ейфорії пройшли і почалися сімейні будні. Якщо до заміжжя не були побудовані більш глибокі стосунки ніж сексуальні, таке життя дуже швидко стає нестерпним. Тому що природа сексу має швидкоплинний характер: від сильних почуттів до зникнення потреби в них взагалі. На відміну від дружби. І ще... Мені здається Вам варто задатися питанням, а для чого Вам потрібні були ці стосунки? Адже жінка "виходить за між" за "мужа" за чоловіка... Є закон життя, чим більше жінка працює, тим менше працює чоловік... Закон гармоніїї... Закон взаємонаповнювальних посудин. Можливо варто переосмислити, у чому Ви бачите сенс життя свого як жінка? Адже у жінки трохи інші задачі, і інші обов'язки... У всякому випадку, працювати до чорноти в очах, це аж ніяк не жіноча справа... Почніть більше спілкуватися з подругами, ідіть в гості, знайдіть цікаву справу для себе (хоббі), не кидайте хлопця, але просто відстороніться від нього. У делікатній формі, без наїздів та образ, дайте йому зрозуміти, що Вас такі стосунки не влаштовують. В решті решт, турбуйтеся про нього як жінка, але перестаньте бути "швидкою допомогою" у тому числі в сексі. Адже Вас ніхто не має права примусити обслуговувати чоловіка, який Вас не поважає. Почніть себе поважати! Але робіть це без демаршів! Жіноча сила у її слабкості та гідності. По-доброму, але твердо сказане слово "НІ!" варте безкінечних нудних настанов, претензій та образ... Ставте йому умови, не бійтеся цього. Але умови повинні бути такі, щоб Ви самі їх витримали... В решті-решт, якщо він Вас кохає, він почне задумуватися... Ми самі, зачасти, розбещуємо своїх близьких, а потім самі на них і ображаємося....

Доброго дня Дмитрію! Якщо Вас турбує якийсь страх, у Вашому випадку - це страх смерті, перше чого не варто робити, це "тікати" від нього. Чим більше Ви намагаєтеся позбутися його, тим сильнішим це почуття може стати. Так влаштована наша психіка, що привертає увагу саме до того, що нам потрібно прожити і прийняти на рівні підсвідомості. У цьому світі ніхто не залишається і це - аксіома. Ми всі народжуємося і помираємо. Інша справа, з яким світоглядом людина живе... Якщо наша свідомість обмежена лише матеріальним сприйняттям світу, ми почнемо сприймати себе лише як тіло! А тіло має дуже обмежений строк життя. Звідси можуть виникнути і страхи: боїмося не ми, а наше тіло! Але якщо людина усвідомлює себе набагато ширше: як душа, як дух, тоді обмежень для розвитку не існує... Можливо Ваш страх саме для цього турбує Вас? Щоб змусити задуматися над сенсом свого життя? Щоб нарешті розібратися у собі? Хто ми? Звідки ми прийшли? І куди ми ідемо?