Я не поважаю себе

Мені 30 років. Маю чуйного і люблячого чоловіка, який щодня говорить, яка я в нього королева. У нас 3 діток - 10 і 7 років , наймолодшому - 8 місяців. Живемо з батьками, які часто підтримують, не конфліктуємо, а якщо виникають непорозуміння - то короткі і без наслідків. Працюю заступником директора школи, посада гарна, проте іноді боюсь іти на роботу. Відносно здорова, без шкідливих звичок, вага - 78 кг при зрості 173 см. Не страшко, не каліка, слава Богу. До речі, віруюча, але не хрещена. Умови життя як для села то вище середнього рівня. Харчуюся повноцінно. То прочитавши усе це, спитайте мене: якого дива мені ще не вистачає? Чого мені ще треба, щоб я була собою задоволена? Чому не зникає відчуття третього сорту? Іноді готова просто удавитися, щоб не бачити себе в дзеркалі, бо я себе так дратую, а іноді себе стає шкода, бо я якась ущербна і не можу сказати те, що думаю. Боюся людей. Мені здається, що вони зроблять мені боляче, осудять, будуть сміятися з мене. У компліменти я не вірю, коли мене хвалять, виникає враження, що з мене знущаються. Діти мене часто не слухаються, колеги не поважають, бо як можна поважати людину, яка сама себе не поважає? Допоможіть стати повноцінною людиною!