Нотатки про мою самотність...як вийти із цього стану живою?

Добридень! Справа в тому, що я постійно відчуваю себе неначе не під'єднаною до комунікації в будь-якій сфері життя; відчуваю себе цілковито самотньою серед людей; не відчуваю себе в розмові. Може, боюсь говорити, аби не нашкодити комусь, і не сказати лишнього про себе або ж розчарувати людей собою. Але в той же час, я хочу спілкуватись відкрито!
Вже 10 років я не маю близьких друзів. Зазвичай, мої друзі - це люди, яким я корисна, що дуже помітно. Отож, чи друзі це взагалі🤷‍♀️
В той же час, мушу зазначити, під час спілкування, коли людина цікавиться мною, мене неначе перемикає: в голові пустота, і хочеться лише втікти.
З батьками стосунків як таких немає.. кожен сам по собі. Вони незнають мене, я дратую їх. Я хочу спілкуватись, але віддачі нема. Коли говорю, що мені треба віддача - отримую у відповідь, що постійно щось вимагаю (хоча ні! Я хочу лише уваги!! Я забезпечую себе з 14 років). Тому, я залишила усі спроби (це зазвичай істерики, коли мені починають давати поради, через які я розумію, що ці люди навіть не знають чим я жила всі ці роки), так як незнаю, як діяти. Телефоную лише я, але у мене часто і не запитують як мої справи. Так, можемо не спілкуватись місяцями. Авжеж, факт такого спілкування з батьками ранить мене більше за усі зазначені вище/нижче.Я невидимка і для них, і для інших людей.
З проблемою спілкування я б ще зв'язала відсутність роботи. Раніше, до 22 років, я постійно була зайнята: навчання, робота, зал. Опісля закінчення навчання, коли я повернулась в рідне місто та одружилась, роботи так і не знайшла. А тепер помічаю, що коли хоч якась вакансія з'являється, я панічно починаю боятись цієї можливості. У висновку, я втрачаю цей шанс, через що сумую ще більше. Наразі, у вільний час я займаюсь фіз вправами, дом-м, прогулююсь з чоловіком, вивчаю іноземну мову та інколи малюю.
Незнаю, з чим пов'язано, та чи стосується моєї теми те, що я стала уникати соціалок. Видалилась на фейсбук, видалила інстаграм. Чому? Тому що там обман на загал: мої батьки, друзі...стосунки на публіку. І це як наркотик! Стало гидко знаходитись там. Проте, без них було ще важче, так як інстаграм, до того, був єдиним способом вираження себе серед людей, тому туди я повернулась.
У підсумку, дійшло до думок про самогубство. Їх стає все більше. Був момент, коли я на 100% вирішила покінчити з цим, так як боляче неймовірно, але обставини не дали зробити заплановане. Терпіти це вже не в силах, але що робити - незнаю
Дякую за вашу увагу