Live:
question author 3 hours тому: «Реакція на відповідь № 391543 для Ирина Константиновна Зубиашвили Большое спасибо за емкий и полезный совет. Впредь попрошу Вас воздержаться от о»
Ирина Константиновна Зубиашвили
Ирина Константиновна Зубиашвили 4 hours тому: «Для диагностики комплексного посттравматического стрессового расстройства (КПТСР) лабораторные анализы не нужны. Расстройство определяют врач-психиатр или врач-психотерапевт с по»
question author 5 hours тому: «Реакція на відповідь № 391535 для Яна Дмитрівна Кузик дякую!»
You are reading a translation of this question from the original language: Ukrainian
Question by: Юлія Age: 32

Як

Доброго вечора! Не знаю, чи звертаюся за адресою і чи можуть допомогти мені в цьому психологи, але спробую описати проблему, з якою живу. Це стосунки з батьком. Точніше їх відсутність. Не знаю, як правильно це назвати. Почну з того, що я не можу цю людину назвати так, як повинна називати. Коли пишу чи вимовляю, коли говорю про нього чи про когось іншого. Не можу вимовляти це слово. Воно мені важке і стискає зсередини. Так я називала його лише в дитинстві. Ми прожили під одним дахом до моїх 18. Наступні 10 років він жив з іншою сім'єю. А потім його не стало. Справа в тому, що це була зовсім чужа мені людина. Ми не спілкувалися, він не цікавився моїм життям (ні коли жив з нами, ні коли покинув). Я не знаю, чи він любив мене. Принаймні, я цього не відчувала.В мене немає жодної речі, яку він мені подарував.В домі немає жодної речі, яка про нього нагадує, нічого, що він купив, нічого, що зробив своїми руками. Тому я завжди відчувала байдужість до нього. Мені було байдуже, коли він пішов від нас і, можливо, це звучить страшно, але я не відчула нічого, коли він помер. Я навіть не була на похороні. Взагалі, я надзвичайно сентиментальна людина, часто плачу, мене може розчулити будь-яка дрібниця. В мене загострене почуття емпатії. Але в цій ситуації, яка склалася в моєму житті, я залишилася байдужою. І це мене лякає. За 5 років після його смерті я починаю все більше думати, що я зробила щось не так. Мене мучить сумління. Я ніколи не мала біля себе захисника, який би міг про мене подбати. Намагаюся видобути із пам'яті хоч щось добре, що він для мене зробив у житті, хоч якісь приємні моменти. Ось що згадала: 1. Одного разу забрав мене із художньої школи і в магазині купив печиво. 2. Дав кишенькові гроші, коли ми з класом збиралися кудись йти. 3. Домовився з інструктором, коли я складала іспит в автошколі. 4. Відвіз в лікарню, коли я зламала ногу (в цей час з нами вже не проживав).5. Передав квіти і гроші, коли мені виповнилося 25. Це за все життя. І це все при тому, що, коли бачив мене на вулиці, робив вигляд, що не бачить. Він не був на моїх випускних, коли я отримувала золоту медаль в школі і червоні дипломи в університеті. І я, чомусь, відчуваю винною себе.Я змушую себе не думати про це, тому що вже нічого не зміниш. Я не тримаю образи, мені просто байдуже. І, мабуть, саме тому мені важко будувати стосунки з чоловіками. Його тінь просто не дає мені нормально жити...
...
What are these ratings?

Question Ratings

Users can vote for questions they like. The best questions are featured in a special section of the website.

You can vote for a question if you found it interesting, well-described, or believe that the psychologists’ answers would be valuable for many others to read.

If you vote for a question, a link to it may later appear on your personal page in the "Liked Questions" section. Negative votes will not be displayed anywhere.

For psychologists, the questions they like will not be displayed on their personal pages.

Psychologists’ answers

There are no answers to this question yet.
This question is archived. New replies are no longer accepted.
Log in or register to answer.
Want to ask a psychologist a question online for free right now?