Як

Доброго вечора! Не знаю, чи звертаюся за адресою і чи можуть допомогти мені в цьому психологи, але спробую описати проблему, з якою живу. Це стосунки з батьком. Точніше їх відсутність. Не знаю, як правильно це назвати. Почну з того, що я не можу цю людину назвати так, як повинна називати. Коли пишу чи вимовляю, коли говорю про нього чи про когось іншого. Не можу вимовляти це слово. Воно мені важке і стискає зсередини. Так я називала його лише в дитинстві. Ми прожили під одним дахом до моїх 18. Наступні 10 років він жив з іншою сім'єю. А потім його не стало. Справа в тому, що це була зовсім чужа мені людина. Ми не спілкувалися, він не цікавився моїм життям (ні коли жив з нами, ні коли покинув). Я не знаю, чи він любив мене. Принаймні, я цього не відчувала.В мене немає жодної речі, яку він мені подарував.В домі немає жодної речі, яка про нього нагадує, нічого, що він купив, нічого, що зробив своїми руками. Тому я завжди відчувала байдужість до нього. Мені було байдуже, коли він пішов від нас і, можливо, це звучить страшно, але я не відчула нічого, коли він помер. Я навіть не була на похороні. Взагалі, я надзвичайно сентиментальна людина, часто плачу, мене може розчулити будь-яка дрібниця. В мене загострене почуття емпатії. Але в цій ситуації, яка склалася в моєму житті, я залишилася байдужою. І це мене лякає. За 5 років після його смерті я починаю все більше думати, що я зробила щось не так. Мене мучить сумління. Я ніколи не мала біля себе захисника, який би міг про мене подбати. Намагаюся видобути із пам'яті хоч щось добре, що він для мене зробив у житті, хоч якісь приємні моменти. Ось що згадала: 1. Одного разу забрав мене із художньої школи і в магазині купив печиво. 2. Дав кишенькові гроші, коли ми з класом збиралися кудись йти. 3. Домовився з інструктором, коли я складала іспит в автошколі. 4. Відвіз в лікарню, коли я зламала ногу (в цей час з нами вже не проживав).5. Передав квіти і гроші, коли мені виповнилося 25. Це за все життя. І це все при тому, що, коли бачив мене на вулиці, робив вигляд, що не бачить. Він не був на моїх випускних, коли я отримувала золоту медаль в школі і червоні дипломи в університеті. І я, чомусь, відчуваю винною себе.Я змушую себе не думати про це, тому що вже нічого не зміниш. Я не тримаю образи, мені просто байдуже. І, мабуть, саме тому мені важко будувати стосунки з чоловіками. Його тінь просто не дає мені нормально жити...