розставання с хлопцем

Ми з хлопцем давно разом, у нас були міцні стосунки, ми багато через що пройшли. Але в нас часто повторювалося одне й те саме: під час конфліктів він казав: «Давай розійдемося», а потім, якщо я з ним розмовляла, він передумував, вибачався, і ми мирилися. Він казав, що іноді навмисно робить собі гірше, тому що я — найважливіше, що в нього є.

Рік тому він сказав, що скоро поїде працювати до Данії, але що не збирається мене кидати. За місяць до розставання він одного разу просто ліг поруч і заплакав, сказав: «Я не зможу собі цього пробачити», але не пояснив, про що саме йдеться. Через місяць він запропонував мені поїхати разом в Україну до його рідних, казав дати від’їзду. Я дуже переживала, але він мене заспокоював і казав, що ми впораємося.

Ми поїхали разом, тиждень пожили у його батьків, потім я на 5 днів поїхала до своїх бабусі та дідуся. Ми нормально переписувалися, але в останній день я відчула від нього холодність. Коли я повернулася, він повів мене гуляти й сказав, що нам потрібно розійтися, що він мене не кохає, що йому буде легше самому і що він не хоче тягнути наші стосунки в невизначеність перед від’їздом. Поговорити він мені не дав, одразу мене перебивав. Додому спати він не пішов, а ночував у друга. Тато помітив, що щось не так, намагався поговорити з ним окремо, але він нічого не розповів.

Уже два дні він уникає будь-яких розмов про це, просить писати йому лише по справі. Але на побутові питання відповідає нормально, а під час прощання сам узяв мене за руку.

Я не розумію, у чому справжня причина, і мені здається, що він знову просто тікає від стресу та почуття провини перед від’їздом, а не те, що він насправді мене розлюбив. Через 15 днів він їде до Данії.

Хочу зрозуміти, як мені бути далі — чекати й не чіпати його, чи це вже все і треба прийняти ситуацію такою, як вона є, і як мені самій впоратися з цим зараз.