Зґвалтування. Психологія жертви та ґвалтівника

Існує такий термін, як віктимність — схильність суб’єкта до поведінки, що підвищує шанси на вчинення злочину щодо нього. Тобто простими словами — готовність стати жертвою чи неготовність.

Підвищену віктимність можна називати (однак досить обережно) провокацією на насильство. Обережність тут необхідна у зв’язку з тим, що, пояснюючи причину події (насильства) як відповідь на провокацію, на жертву звалюється більше відповідальності, ніж у такій ситуації особистість готова перетравити, і більше, ніж вона несе насправді.

Безперечно, насильник (як і будь-який інший злочинець) в першу чергу оцінює зовнішній вигляд потенційної жертви — фізичну підготовку, готовність дати відсіч. А також насильника може приваблювати страх, який паралізує жертву та зменшує її здатність чинити опір.

Говорити про зовнішній вигляд жертви та її поведінку скоріше безглуздо, адже зовнішньо помітні особливості є наслідком внутрішнього стану. Одними й тими самими поведінковими актами у різних людей можуть привернути насильника, а можуть і ні.

Жертвою насильника може стати абсолютно будь-яка жінка, дівчина чи навіть дівчинка, незалежно від матеріального становища, соціального статусу, виду одягу чи поведінки. Ніколи не варто говорити жертві насильства, що вона його спровокувала. Таким чином виходить, що вона — співучасник злочину, а це не так! Більшість нормальних чоловіків ніколи не переступлять межі, за якою починається насильство, навіть якщо дівчина спочатку відкрито спокушатиме, а потім передумає. Чоловік, який цю межу переступив, який не почув «ні», який проігнорував опір — уже насильник, злочинець.

Повторюю, жертвою насильника може стати хто завгодно, так само, як хто завгодно може захворіти грипом. Тим не менш, існує категорія людей, які частіше за інших стикаються з насильством на свою адресу. Їхнім вивченням займається наука віктимологія — розділ психології, що розглядає поведінку жертви.

Загальна риса віктимних особистостей (тих, хто стає жертвами частіше за інших) — дуже нестійке уявлення про власну цінність. Зазвичай це люди, особистісні та тілесні кордони яких порушувалися з самого дитинства. Наприклад, батьки могли карати таких дітей тілесно або часто й грубо вторгатися у внутрішній світ дитини. Неповага до дитини, придушення батьківським авторитетом, вимоги не за віком часто призводять до того, що, виростаючи, така дитина набуває схильності потрапляти в неприємні ситуації.

Але навіть здорові люди з адекватною самооцінкою можуть недооцінити небезпеку ситуації. Кримінальна статистика стверджує, що більшість зґвалтувань здійснюється людьми з оточення жертви, яких вона знає.

У певній мірі так... Деякі дівчата своїм зовнішнім виглядом, надмірно сексуально провокаційним, провокують до насильницького сексу (з погрозами) негідників чи осіб зі слабкою мораллю.

Найбільш яскраві риси насильника — це часто нарцисичні риси особистості, крім того серед насильників досить багато асоціальних психопатів. Є деякі загальні риси, якими можна пояснювати потяг до насильства. Наприклад, неготовність нести відповідальність і звинувачення інших у своїх невдачах та проблемах, крім того «насильники» схильні применшувати ступінь свого злочину, припускають, що так, як думає вони, думають усі («всі знають, якщо жінка йде в короткій спідниці вулицею, значить, вона хоче сексу»).

Однак це не означає, що люди, які мають подібні риси, є насильниками.

Якби наслідки насильства не були такими сумними для жертви, то насильника можна було б пожаліти. Є статистика, що діти, які зазнали насильства в дитинстві, мають удвічі більшу схильність до здійснення насильства, ніж їхні більш благополучні однолітки. Основною рисою насильника, схоже, є відсутність емпатії. Тобто повна нездатність співчувати іншим людям. Для них існує лише їхні власні думки, почуття, бажання. Ці бажання вони автоматично приписують іншим. «Якщо я хочу сексу, значить, ти теж хочеш» — упевнені вони. І весь опір жертви вважають лише грою, лише доказом того, що жертва хоче того ж, чого й насильник.

Відповідальність за власні почуття та бажання насильники також перекладають на жертву. «Це вона мене спокусила». «Я б ніколи такого не зробив, якби вона не йшла повз у обтягуючих джинсах (короткій спідниці, довгій спідниці, загадковій сукні черниці — потрібне підкреслити)».

Насилують, як правило (статистика МВС) психічно неврівноважені, психічно хворі люди. Вони не тусуються на дискотеках, вони підстерігають своїх жертв у темних безлюдних місцях, і тут вже спрацьовує випадковий вибір: чи то дівчина, жінка чи підліток.

Поліпшення психологічного стану після помсти настає рідко, крім того дії, які необхідно здійснювати для «покарання» злочинця, можуть певною мірою навіть погіршувати психологічний стан постраждалої людини.

Для поліпшення психологічного стану жертви необхідно зосередитися на пошуку опори всередині себе, на переживанні наслідків травматичної події.

Якщо насильство пережили ви, то в першу чергу, як тільки зможете, обов’язково зверніться за психологічною допомогою. Крім того:
- прийміть той факт, що ви не винні, і виключіть зі свого кола людей, які знають про цю подію і намагаються вмінити вам звинувачення.
- у принципі виключіть зі свого кола людей, спілкування з якими вам завдає напруження, викликає страх, тривогу;
- не мовчіть, визначте, з ким би ви могли з близьких людей про це поговорити, пожалкуватися, поплакати, щоб вас вислухали, обійняли та допомагали переживати цей період у житті;
- у перший час після події не намагайтеся надто швидко «прийти до норми», не підганяйте себе;
- самостійно можна застосовувати арт-методи (писати, ліпити, малювати), щоб накопичений біль, лють поступово виходила;

Якщо насильство пережив хтось із ваших близьких, то:
- у перший час просто будьте поруч, не радите, не намагайтеся «поговорити про це», знайти винного чи знайти причину події. Просто перебувайте, допомагайте технічно — чай/ковдра/варення;
- якщо необхідно, підберіть лікаря, знайдіть психолога, підберіть інформацію про реабілітаційні центри для людей, які пережили насильство;
- будьте щирі, не кажіть «розумію» про те, чого не розумієте, не давайте порожніх обіцянок, намагайтеся бути чесними та турботливими;
- після переживання першого шоку супроводьте близьку людину до всіх потрібних їй організацій, щоб їй не доводилося робити це на самоті;

Дуже мала кількість жертв звертаються по допомогу до міліції. Те коло принизливих опитувань і процедур, яке потрібно пройти жертві, іноді стає майже більш травмуючим фактором для неї, ніж саме насильство. Жертви дуже бояться розголосу, оскільки в нашому суспільстві прийнято приєднуватися до насильника та звинувачувати жертву в поведінці, що провокує насильників. Особливо, якщо жертва — приваблива дівчина. Лише дуже серйозні каліцтва можуть «виправдати» жертву. Все це змушує жертв насильства в нашій країні приховувати те, що з ними сталося.

Однак ті, хто звертається до кризових центрів, іноді приймають рішення покарати насильника. «Адже він же буде ходити ось так по місту й калічити інших дівчат!» — обурювалася одна з жертв серійного насильника, прийнявши рішення переслідувати злочинця. Звичайно, торжество справедливості значно покращило б стан жертви. На жаль, до цього торжества ще треба дожити й пройти всі кола пекла зі зняттям побоїв, судовою експертизою, даванням свідчень, очним ставками... У цей час основна підтримка жертви має йти зі сторони рідних, хороших друзів та спеціально навчених співробітників кризових центрів. За підтримки люблячих і відданих людей рана від насильства загоюється набагато швидше. На жаль, часто жертви насильства саме й характеризуються відсутністю такого оточення, причому з дитинства.

Встановлення та підтримка соціальних контактів, бажання вчитися будувати близькі стосунки — ось своєрідна «вакцина від насильства» у дорослому віці. Тоді навіть якщо воно раптом, з волі злого року, і трапиться, це буде з розряду «велика життєва неприємність», а не «трагедія, що перекреслила все подальше життя»

А покарати таких насильників обов’язково потрібно, але не для психологічного поліпшення стану жертви (питання поставлено некоректно), а за законом, який захищає права жінки. Жінка — це не тварина, яку силою можна використати для задоволення статевого інстинкту. Жінка — це особистість, яка сама, нарівні з чоловіком, визначає, з ким їй вступати в статевий зв’язок і кому в ньому відмовляти. Покарання насильників є попередженням для інших, хто схильний до тваринної поведінки, а якщо насильник — хвора людина, то його місце у лікарні.