Тільки невинні (). Обзор психолога.

Психологические обзоры » Тільки невинні (Рейчел Еббот)

 

Тільки невинніСучасне цивілізоване суспільство на законодавчому та декларативному рівнях засуджує домашнє насильство.  Та на побутовому рівні ставлення до жертв часто містить у собі осуд. Разом із співчуттям та жаханням озвучується (чи мається на думці) запитання: «Як вона/він могла таке дозволити?!»  Як могла людина дозволити так із собою поводитись, чому не звернулася за допомогою; чи може їй подобається так жити, чи, може, має «рабську натуру». Той, хто готовий «кинути каменюку» у жертву, є щиро впевненим у тому, що з ним такого статися не може. Від слова «ніколи».

Рейчел Еббот в романі «Тільки невинні» проводить читача шляхом своєї героїні. Від закоханої жінки, яка закриває очі на всі «щось не те» у стосунках, до пацієнтки психіатричної клініки та вимушеної вбивці.

Обставини знайомства головної героїні, Лори, із своїм майбутнім чоловіком та тираном містять сумну (чи жорстку?) іронію авторки. Жінка з ним знайомиться на заході, де отримує винагороду за свій фільм про домашнє насильство.  Лора є продюсером цього фільму.  Ось як вона описує себе тогочасну: «яскрава та легка, наче метелик, безтурботна, пурхаюча життям, щаслива через те, що має улюблену роботу, сім’ю та друзів. Як же так вийшло, що все скінчилося ось так?» (с).

Ця щаслива Лора дуже сумлінно працювала над своїм фільмом. В листі подрузі вона пише абсолютно правильні речі. Що насильство не обов’язково має бути фізичнім. Що мова йде швидше про емоційне та психологічне – приниження, образи, контролювання поведінки й таке інше. Що само собою постає питання про те, яким же чином люди дозволяють так поводитися із собою. Що жертви насильства виявляються несхожими на уявлення про них. Що вони можуть бути «розумними, освіченими людьми із хорошою роботою» (с). Продюсерка наводить слова однієї з жінок-жертв: « Це поступове, методичне руйнування впевненості у собі просто неможливо пояснити»(с).

Жюрі майже одностайно присуджує фільмові високу нагороду. Тільки одна журналістка, яка відома своїми фільмами й програмами на гострі теми, не голосує. Лора збентежена її відгуком та просить пояснень, в чому справа. В чіткій відповіді журналістка дуже схвально відгукується про технічний бік фільму. Та каже, що, «на жаль, він має один величезний недолік. ...ви абсолютно й гадки не маєте про цю тему» (с).

Її слова виявляються «холодним душом» для читача та налаштовують його на певну хвилю.На відміну від читача роману Лора не дуже гостро реагує на негативну оцінку своєї обізнаності щодо теми домашнього насильства. Вона перебуває в ейфорії від визнаності її роботи. Від уваги сексуального красеня й від передчуття прекрасних змін в житті.Статусний та сексуальний красень – таким постає перед нами Ґ’юго Флетчер, майбутній чоловік Лори.Домашній тиран передусім є відмінним маніпулятором. Зазвичай оточуючі не здогадуються, на що здатна ця людина за закритими дверима. Для нього є дуже важливим мати привабливий вигляд для зовнішнього оточення. Через те жертва, яка наважується «винести сміття», ризикує наразитися на недовіру. Чи навіть на звинувачення у брехні. Ґ’юго Флетчер під час знайомства із Лорою має всі класичні опори маніпулятора – приваблива зовнішність, переважна різниця у віці та соціальному статусі, визнана суспільством успішність («за величезний внесок у справи благочинності Ґ’юго Флетчерові було даровано титул» (с)), зовнішня гідність, гарні манери.Підкорення своєї жертви він починає з проламування особистих кордонів співрозмовниці. На фізичному рівні й на рівні спілкування. Причому це має вигляд дуже приязного та уважного ставлення: «Ґ’юго обійшов стіл. -Ласкаво просимо, Лора. Сподіваюсь, ви не проти, що я називаю вас просто на ім’я?» (с).  

Продовжує класичним маніпулятивним прийомом – руйнуванням зв’язків із друзями та рідними. Ґ’юго жодного разу не каже Лорі прямо, що не хоче, щоб вона спілкувалася із мамою. Чи з подругою. Чи з колегами. Він не наказує їй всіх залишити. Маніпулятор взагалі ніколи не озвучує прямо свою мету. Згодом, в листі до подруги Лора напише, що «чесне насильство» набагато краще, ніж така психологічна обробка. Коло спілкування, поведінку, стиль одягу, погляди на шлюб, на сексуальне життя, на норму та на відхилення від неї – все це має змінити жінка, яка виходить заміж за Флетчера. Всі вимоги подаються під виглядом турботи про дружину. Покарання за відхилення від вимог є неминучим. Карою є мовчання, ігнорування, вбивча іронія, демонстрування ображеної гідності, нагадування із жалем про належність до різних соціальних кіл. Також шкодування щодо неспроможності Лори зрозуміти правила життя в колі свого чоловіка через недоліки її виховання та рівня культури. Контраст між незадоволенням Ґ’юго та його поведінкою, коли він схвалює Лору, є таким болісним, а ореол бездоганності та гідності, що сяє над Флетчером є таким сліпучим! Кожне окреме його зауваження спочатку здається вельми доцільним. Тим паче, що молода жінка сама хоче бути гідною свого прегарного коханого й щиро вважає, що має «тягнутися» до нього. Через дуже короткий час Лора починає виправдовувати всі вимоги Флетчера. Якщо в неї все ж виникає невдоволення, жінка загашує його, пояснюючи собі, що це саме вона щось не зрозуміла. Що Ґ’юго обов’язково оцінить її старання. Що він інакше, ніж вона, звик проявляти почуття. Що вона має допомогти чоловікові. Що ще трохи – і все буде дуже добре. Коли Лора ще має можливість спілкування із своїм звичним оточенням, її близькі намагаються звернути увагу дівчини на «щось не те», яке вони помічають в поведінці нареченого. Хай цих «щось не те» достатньо, та професійний маніпулятор ніколи не надасть конкретних свідчень свого поганого наміру.

Небажання знайомитися із мамою нареченої аж до самого весілля, занадто короткий термін від знайомства до шлюбу, уникання спілкування із подругою Лори, негативний відгук про неї та їхню поведінку, усунення лориної родини від підготовки до весілля, замовчування інформації про майбутнє, критикування стилю одягу та життя своєї нареченої, бажання все контролювати, безапеляційність – на ці та інші моменти близькі вказують Лорі ще до весілля. Вони не мають конкретних заперечень проти шлюбу, тільки відчуття (саме це є характерним для перебування в маніпулятивному полі. Відчуття, що щось не так). Тому просто вмовляють не поспішати. Та Лора закохана і дивиться «знизу вгору» на Ґ’юго. А він має поспішати – адже створення штучного цейтноту для жертви є ще однією дієвою зброєю маніпулятора. Крок за кроком чоловік руйнує особистість своєї дружини. Саме про це колись казала Лорі-продюсеру жінка-жертва домашнього насильства. Тоді Лорі здавалося, що вона зрозуміла цю проблему.Помилки й недоліки Ґ’юго, що їх знаходить Лора, не дратують жінку. Для неї вони є свідоцтвом того, що її чоловік жива людина. Що вона може з чимось примиритися, а в чомусь допомогти. Так міркує Лора. Та вона ще не здогадується, що, висловлюючись спортивною мовою, грає за команду психологічно та психічно здорових людей. Натомість Ґ’юго Флетчер  - за абсолютно протилежну.На протязі розвитку стосунків із майбутнім чоловіком Лору дивує його ставлення до сексу. Незважаючи на знаки уваги із сексуальним забарвленням, що їх подає молодій жінці Ґ’юго Флетчер. Незважаючи на те, що вони обидва є дорослими вільними людьми із певним сексуальним досвідом. Незважаючи на прихильність, з якою Лора ставиться до Ґ’юго, він не робить жодних спроб до  сексуальної близькості. На обережні «підштовхування» відповідає поважними та цнотливими поясненнями, начебто наповненими повагою до Лори та їхніх стосунків. Та перша шлюбна ніч теж минає без сексу. Більше того, виявляється, що у Ґ’юго та його дружини різні спальні. Сексом же вони мають займатися не в однієї з них, в окремій кімнаті. Час «для цього» визначатиме сам Флетчер. Сексуальне життя в подружжя все ж починається. Лора зіштовхується із незрозумілою поведінкою, гнівом чоловіка, образами, звинуваченнями в непорядності та брехливості (Ґ’юго «відкрив», що вона фарбує волосся). Сексуальний акт виявляється неприємним, не приносить Лорі задоволення та викриває фізіологічні утруднення чоловіка. Замість того, щоб тікати, жінка знов виправдовує перед собою Ґ’юго Флетчера. Вона співчуває йому, хоче допомогти впоратися із проблемою та готується сказати про це чоловікові. Натомість чує від Ґ’юго, що вона, Лора, має комплекси. Що чоловік є впевненений в тому, що після повернення додому все налагодиться. Та що він допоможе подолати будь-які її проблеми. В листі до подруги Лора напише: «Знаєш, до цієї хвилини мені й на думку не спадало, що Ґ’юго може щиро вважати, що проблема в мені! А може бути, так і є?» (с). Таким чином працює газлайтінг – спосіб змусити жертву сумніватися в реальності, що її оточує.Ізольованій від звичних соціальних контактів (спілкування із колегами теж відсутнє, адже героїня залишила роботу) жертві дуже важко зберегти себе під вишуканим емоційно-психологічним тиском. Лора вдається до самоомани: «я занадто різко реагую» (с). Наділяє чоловіка надздібностями: «в мене таке враження, що він є завжди правий» (с).

В такому її стані повідомлення про те, що чоловік одружився з нею тільки через схожість із жінкою, яку обожнював, викликає парадоксальну реакцію. «Я очікувала, що буду обурюватися, метати громи та блискавки. Але, на власний подив, все, чого мені тоді хотілося, - це врятувати наш шлюб» (с).Ані на мить маніпулятор не послаблює тиск. Бажання заслужити схвалення та болісне реагування на критику стає нормальним станом жертви в ненормальній ситуації. «Мені здалося, що мене висікли різками» (с), - так описує Лора свою реакцію на прояв невдоволення чоловіка. Прояв, який було сказано без жодного підвищення тону, тим паче без грубих слів.

Одночасно жертву продовжують переконувати, що все робиться заради неї. Таким чином культивуючи почуття провини – вірного помічника маніпулятора. «Сподіваюсь, ти належним чином оцінила те, що твої бажання я ставлю понад усе. Я знаю, як буде найкраще, хоча ти й не завжди зі мною погоджуєшся» (с).В результаті замість того, щоб збунтуватися, героїня думає: «Напевно, я маю просто краще старатися» (с). Подруга Лори, розповідаючи про цей період життя, каже, що вона «звинувачувала себе у всьому, що відбувається навкруги неї»(с).

Детектив, який розслідує вбивство Ґ’юго Флетчера, отримує таке враження від фотографій Лори в термін від весілля до кінця подружнього життя: «на кожній наступній фотографії вона мала вигляд все менш та менш сексуальний, незважаючи на відверто дорогий одяг. Вона була все такою ж красивою, але схудла та наче потьмяніла. ...вона здавалася якоюсь затиснутою та трохи знервованою...» (с).

Психологічна виснаженість відгукується фізичними змінами. Це один з наслідків домашнього насильства та ще одна перешкода для звільнення жертви. Та щеплення свободою, яке  Лора отримала в дозаміжньому житті, й особливості її особистості рятують жінку від повної втрати себе. Вона визнає наявність «щось не те» й намагається побачити реальність. Жахливі відкриття, що їх робить жінка відносно свого чоловіка, замість того, щоб остаточно добити, налаштовують її на боротьбу. Можливо, якби Лора мала боротися тільки за себе, вона б дозволила собі здатися. Страх за іншу людину виявляється сильнішим за власну слабкість. Огидна правда щодо характеру стосунків між Ґ’юго та його маленькою дочкою перетворює жертву на бійця. Який не дає собі права програти. Який знає, що його життя нічого не варте. Який готовий витерпіти будь-що та забути про чесні засоби боротьби.Лора витримує перебування в психіатричній клініці. Двічі. Перший раз після того, як бачить  Ґ’юго з Алексою (його дочкою від першого шлюбу) та виказує намір розповісти про це подрузі. Другий – після того, як намагається з’ясувати долю дівчат, що ними опікувався Флетчер. Адже Ґ’юго Флетчер – голова фонду, який допомагає дівчатам порвати із проституцією.Обидва рази прояви психічної хвороби «організує»  Флетчер за допомогою наркотиків. Для оточуючих все має вигляд ситуації із тяжко хворою дружиною та турботливим шляхетним чоловіком.Та маніпулятивні стосунки несуть в собі отруту не тільки для жертви. Сам маніпулятор також наражає себе на небезпеку.

Лора розуміє, що не може звернутися до представників закону за захистом. Жодних матеріальних свідчень кошмару не існує. Вона використовує слабкі місця та специфічні потреби чоловіка-збоченця для укладення із ним домовленостей. Домовленості захищають дружину та Алексу від сексуальних домагань Ґ’юго та забезпечують існування «картинки» ідеальної сім’ї. Однією із специфічних особливостей агресора та маніпулятора є його неспроможність добровільно зупинитися. Домовленості тільки призупиняють Ґ’юго на деякий час. Згодом він заявляє Лорі, що скоро в ній не буде потреби. Алекса досягне статевої зрілості й замінить непокірну дружину. А Лора помре та її смерть нікого не здивує, зважаючи на «діагноз».В цій ситуації леді Флетчер не бачить іншого способу захистити Алексу, ніж вбивство Ґ’юго Флетчера. Готує та втілює його Лора за кращими традиціями Ґ’юго – маніпулюючи. Вона маніпулює подругою, змушуючи ту думати, що допомагає вивести збоченця на чисту воду. Маніпулює Флетчером, змушуючи думати, що дружина здалася та погоджується із його способом життя. Алексою теж маніпулює. Адже дівчинка обожнює батька. Вона вірить, що те, що відбувалося між ними,  відноситься до секретів, які мають між собою «всі дочки й татусі» (с). Алекса залишається невинною в своєму незнанні різниці між хорошим та поганим.

Лора маніпулює з найліпших міркувань. Задля того, щоб ніхто з близьких не ніс на собі тягар провини. Все усвідомлення та всю моральну відповідальність вона бере на себе. Та маніпуляція все одно залишається маніпуляцією, а вбивство - вбивством.Авторка роману приділяє найбільшу увагу історії Лори як жертви насильства та детективній лінії. Особистість тирана-збоченця змальовано більш схематично. Та ця схема надає уявлення про розвиток особистості Ґ’юго Флетчера, про його сприйняття оточуючого світу та небезпечність для інших людей. Сімейна історія Флетчера узгоджується із тезою про те, що в кожному злочині є дві жертви. Це сама жертва та злочинець. Більшою мірою це стосується морального, чи, навіть, духовного боку справи. Адже скоєння злочину є злочином перед своєю особистістю та її потенційним розвитком.У випадку Ґ’юго Флетчера до моральних та духовних аспектів можна додати  юридичний. В його батьківській сім’ї підтримувалася «традиція» розбещення дітей та інцестуальних зв’язків. Батьківські дії відбувалися без насильства, діти сприймали все як норму. Дорослий Флетчер є абсолютно аморальною людиною з точки зору суспільних норм. Для нього моральним (та виправданим) є все, що він робить.Стосунки, які вважаються нормальними, для нього не існують. В дорослому житті він прагне відтворити свої переживання психологічного комфорту з минулого. Тому його партнерші мають бути схожими на матір. Техніка сексу має відтворювати інцест. Тому відкриття того, що колір волосся його дружини не є рудим, викликає вибух емоцій. В подальшому від неї вимагається надягати руду перуку.Відмова усвідомлювати реальність виявляється у прагненні до чистоти (в обох сенсах) та вимаганні чистоти від жертви. У вимагання правдивості та звинувачення жертви у брехні з неадекватного приводу. У вважанні себе нормальною та моральною людиною. До своїх жертв Ґ’юго Флетчер, як кожний маніпулятор, ставиться не як до особистостей, а як до об’єктів. Для нього важливим в об’єкті є тільки схожість із матір’ю.  Ґ’юго намагається змінити зовнішність та поведінку партнерш до максимальною схожості із нею.

Маніпулятори зазвичай відчувають, хто може бути їхньою жертвою. Флетчер теж має таку  чутливість. Своїх жертв він вибирає з певного контингенту. Фонд – це його власні мисливські угіддя.Характерною рисою злочинців є їхній розвиток. Тому таким важливим є якомога раніше помітити й зупинити злочинну діяльність. Також надати можливість зазнати адекватного покарання.  Ґ’юго Флетчерові ніхто та ніщо не заважало розвивати його збочений та злочинний бік. Авторка демонструє діапазон розвитку дій Флетчера поза мораллю та законом. Від відступних дівчатам, яких він використовував в якості заміни матері, до їхніх вбивств.В кнізі є відсутнім хеппі енд із весільними дзвонами. Карою за вбивство для Лори стає безкарність та неможливість стосунків кохання. Між  нею та детективом зароджується взаємне почуття. Том каже, що вона зробила добру справу й вже отримала свої «десять років тортур». Та він є поліціянтом. Й що б не відчував до Лори, ніколи не зможе змиритися із вбивством. Можливо, роман надає читачеві відповідь на запитання, яким чином люди дозволяють так поводитись із собою. Натомість залишає інші. Про власну готовність повірити жертві й не осуджувати її. Про виправдання взяття правосуддя в свої руки. Про те, чи може бути вбивство запобіжним заходом. Про те, як жити далі. 


Бесплатная рассылка интересностей!

Обзоры книг и фильмов -- комментарии к художестенным произведеням, добавленные на сайт нашими психологами.

Другие обзоры психологов

Комментарии посетителей

ещё нет комментариев...


Чтобы прокомментировать, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
qr