Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
Марта Калина
Марта Калина 9 годин тому: «Добрий день! Рішення про корекцію статі має приймати сама людина, яка досягла 25 років та має відповідні медичні показання. Бажання змінити свою зовнішність та тіло раніше, щоб від»
Оксана Юрьевна Селезнева
Оксана Юрьевна Селезнева 11 годин тому: «Доброго дня. З вашого невеличкого листа добре зрозуміло ваш стан- вам дуже погано. Ви потребуєте підтримки? Співчуття? Розуміння? Я думаю, ви б змогли тут це отримати, якби нада»
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 11 годин тому: «Вітаю! цитата: «таке відчуття що я для нього пусте місце після 16 років подружнього життя,» Співчуваю Вам. Схоже, щ Ви дуже разчаровані тим, як до Вас ставиться чоловік. До всьог»
Фільм 0 comments

Неспокійна вода/DeUsynlige

Ерік Поппе

вина утрата прощение
Ви читаєте переклад. Оригінальна версія: RU

Я б хотіла почати з назви фільму. В оригіналі фільм називається «Невидимий», що дуже відрізняється від російської адаптації «Неспокійна вода» чи «Каламутна вода». Цей варіант перекладу з англійської назви фільму «Troubled water» на перший погляд більше підходить до сюжету фільму. У каламутній, чи неспокійній воді не видно підводних каменів, глибини та можливих небезпек.

Сюжет простий, і всі події відбуваються буквально на початку. Підлітки стають винними у смерті дитини. Це не навмисне вбивство. Це радше необережність, неусвідомленість, дитячість. Це та сама «каламутна вода», у якій не видно власних мотивів, не вгадуються наслідки, а є лише рух за течією.

Оригінальна назва «Невидимий» скоріше відображає питання про ті сили, невидимі сили — всередині людини й у житті — які призводять до катастрофи. Якщо трапилася біда, значить, ми не змогли побачити, як дійшли до цього, або не змогли побачити, як це зупинити. Невидимий у цьому фільмі злочинець — і невидиме почуття провини. Герой не хоче визнавати, що винен, а отже, не може отримати прощення.

Цей фільм про почуття провини та про те, чи можливе спокутування, про подолання горя, про прощення та про повернення до життя в теперішньому.

Почуття провини у фільмі показано і з боку підлітка Яна, і з боку матері. Але якщо Ян радше витісняє, тобто не визнає своєї провини, то мати дитини, навпаки, терзається нею. Вона терзається, і це заважає їй жити в теперішньому, у якому в неї дві доньки, яким потрібна мама. Жінка надто заклопотана своїм горем, своєю провиною, через що це болісне почуття лише посилюється. Вона дивиться в минуле й тому позбавляє свого тепла чоловіка та дітей.

Минулим живе й хлопець. Фільм дуже добре показує, як травматична подія приковує нас до минулого, як наш внутрішній світ розколюється на дві частини — одна живе минулим, а інша намагається жити в теперішньому. Герої мислено повертаються до фатального дня, режисер показує, як відтворюється той день буквально помінутно. Так працює травма — повертає нас у минуле, ніби воно може стати теперішнім, ніби його можна змінити, якщо зрозуміти, у який саме момент варто було б повернутися. Це й означає «не відпустити» ситуацію, про що так багато пишуть у сучасних статтях. То що ж означає «відпустити»?

Відпустити — не означає забути або стати байдужим. Відпустити — означає смиритися, прийняти історію минулого такою, якою вона відбулася насправді, а не такою, якою вона «мала бути».

Це відбувається наприкінці фільму, коли Ян і мати дитини ніби повертаються до того дня, разом переживають його. І Ян, нарешті, бере на себе відповідальність — він визнає, що винен. Він дозволяє собі відчути провину, визнати її, а отже, покаятися. І це, своєю чергою, дозволяє матері загиблої дитини смиритися. Вона гладить убивцю сина по щоці, і в цьому жесті можна вгадати, якщо не прощення, то смирення.

Крім цього, фільм піднімає питання суперечливості та багатогранності людської природи. Ми бачимо злочинця, який виходить на волю та влаштовується працювати органістом у церкву. Хоча Яна важко назвати злочинцем, він радше заблуканий підліток, безвідповідальний хлопчисько, який боїться самого себе. Мати дитини чує, як Ян грає в церкві, і це вражає її, вона не розуміє, як «злочинний убивця» може грати таку прекрасну музику. Такі самі суперечливі почуття Ян викликає й у глядача — засудити його чи пожаліти? А може, ні те, ні інше. Можливо, це одна з найскладніших задач — визнати, що немає зла в чистому вигляді, як і добра. Людина буває слабкою, людина робить помилки. Іноді кожного може підхопити «каламутна вода» різноманітних почуттів, прихованих мотивів і бажань. У цьому потоці ми можемо лише намагатися вийти на берег, тобто стати більш зрілими й усвідомленими, щоб побачити наслідки своїх учинків, визнаючи свою слабкість, а отже — людськість.

Коментарі
Коментувати
Поки що немає коментарів
Щоб залишити коментар, будь ласка, увійдіть або зареєструйтеся. Увійти / Зареєструватися

Кіноаналіз інших фільмів

Поховайте мене за плінтусом
Фільм 4

Поховайте мене за плінтусом

повість Павла Санаєва, режисер Сергій Сніжкін

Відкривши очі, я жахнувся своєму пробудженню і всіма силами намагався ще поспати, щоб якомога довше не починати цей день, який доведеться прожити лише…

амбівалентність почуттів психосоматика созависимость
«Чорний лебідь» і «Бійцівський клуб»
Фільм 1

«Чорний лебідь» і «Бійцівський клуб»

Чак Паланік; Даррен Аронофскі

Нещодавно я переглянула два старі фільми – «Чорний лебідь» і «Боєцький клуб». Не буду переказувати сюжети – про них і без мене написано багато оглядів…

множинна особистість сепарація принятие себя
Пан Ніхто
Фільм 0

Пан Ніхто

Жако ван Дормель

(Пішла подивитися на улюбленого вокаліста, а за сумісництвом — гарного актора — Джареда Лето.)У фільмі тема вибору не просто позначена — власне, ці ва…