Question

21-01-2016

Батьки давно не люблять одне одного. Незважаючи на спільне проживання в тісній квартирі вони не розмовляють та повністю ігнорують один одного. Їм, здається, цікавіше, що робить випадковий пасажир навпроти в громадському транспорті, ніж спільні проблеми. Але, одночасно, що мама вимагає, наприклад, зробити ремонт, хоча ще вчора тато був для неї предметом домашнього інтер'єру, що тато - випраних шкарпеток чи присутності на родинному прийомі, хоча, коли мама хворіла, його нічого не цікавило так сильно, як футбол по тв. А між ними двома є я і я випробувала, здається, всі можливі засоби дипломатії навіть не для того щоб була сім'я (розбитої вази не склеїш), а для того, щоб в цій квартирі можна було хоча б якось жити. Що одна, що інший окремо, незважаючи на свої таракани, цілком нормальні люди, але спільне проживання робить кожного з нас тягарем для іншого.
Я спершу думала, що розлучення лише справа часу (коли я закінчу школу, університет і т. д.), але вони просто цього бояться: тато - втратити зручну квартиру в місті (він сам з села), мама - зарплату тата (в неї не робота а, скоріш, хобі низькооплачуване). Так вони і живуть тихо ненавидячи один одного і не маючи сили і волі щось з тим зробити. Кожен з них вважає себе благодійником іншого і за це ненавидить, мабуть, ще більше. Після відвертих розмов з ними обома я зрозуміла, що вони не збираються щось змінювати ні в найближчому майбутньому, ні далі, а я вже не можу так жити. Після університецької практики в школі я зрозуміла, що якщо ще сама в собі я якось і справлялася, то при роботі з дітьми я в такому середовищі жити не зможу, звідки візьметься то "світле і вічне", якщо всі емоційні ресурси йдуть на те, щоб не збожеволіти дома, а як бути з власними дітьми, з власною сім'єю? Мені страшно потенційного чоловіка додому запросити, не те, що там жити.
Пробувала вирішити радикально й експериментально з'їхала в гуртожиток - батьки вважають, що я їх кинула, дарма випендрююся і трачу гроші й одночасно кажуть, що стосунки між ними це лише їхня справа і я не можу втручатися (забуваючи що дитина теж, ніби то, частиною сім'ї вважається).
Не знаю що робити. Відчуваю себе вдома як в склепі, де всі похоронили себе заживо і мене за компанію. Не знаю, чи маю право втручатися. В мене дуже хороші стосунки з батьками поодинці (особливо з мамою), але коли заходить мова про наші сімейні стосунки, вони стають в позу. Якщо їх залишу тільки через пошук комфорту - приймуть, мабуть, як зраду.

Вопрос от: Настя; Возраст: 21

понравился вопрос?

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

12-02-2016 19:55:38Дополнение от автора

Дуже дякую всім хто відгукнувся!
Я все ж зібралася з духом і переїхала в орендовану квартиру. Тепер залишається не піддатися відчуттю провини й не повернутися назад (мій попередній рекорд - три місяці).
Ваші думки стали, мабуть, тим останнім аргументом, який допоміг наважитися на цей крок і впевнив мене в тому, що це дійсно життєва необхідність, а не лише мій власний егоїзм.

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наши психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Олександра Соколова
(Дніпро)

Наталья Михайловна Харченко (Одесса) · Answer 1 · 2016-01-22 10:17:33

Добрый день! Вы правильно отметили, что они взрослые люди и им так удобно, тем более, что от таких взаимоотношений они оба получают выгоду. Нельзя вылечить человека, если он того не хочет. Вам необходимо подумать о себе в такой ситуации, о своём личном пространстве. С общежитием была неплохая идея, конечно, родителей это не устроило так как выпала цепочка в их взаимоотношениях, но может и они по-другому начали бы взаимодействовать друг с другом.

Валентина Михайловна Жемчужникова (Киев) · Answer 2 · 2016-01-22 10:28:31

Настя, сочувствую, что вы вынуждены жить в такой обстановке. Очень тяжело наблюдать как двое самых близких людей так относятся друг к другу и вас невольно втягивают в это.
В данной ситуации вы должны максимально позаботиться о себе. Если вам комфортно жить в общежитии - живите. Не обращайте внимание на обиды родителей, их позицию, что вы их предаете и тд. Это ваша жизнь и вы имеет полное право сделать ее комфортной. Ваши родители думают о себе - им из каких-то соображений выгодно и удобно жить в такой ситуации, они и живут, не думая о вас и ваших чувствах. Сделайте тоже самое - думайте о себе и своем душевном спокойствие.
Если нужна поддержка, обращайтесь!

Андрей Алексеевич Задерей (Одесса) · Answer 3 · 2016-01-22 10:54:14

Добрий день, Настя.
Ви в цій ситуації схожі на заручника. Сумно, що дорослі люди - ваші батьки використовують вас таким чином.
Насправді, батьки повинні налагоджувати свої стосунки самі, не вплутувати дітей.
Ваше відокремлення - сепарацію вони можуть сприйняти як завгодно, навіть як зраду. Але це буде їх вибір.
Вам варто опікуватись власним життям. При цьому ви вільні обирати з ким і які стосунки мати.

Оксана Витальевна Александрова (Киев) · Answer 4 · 2016-01-22 12:31:28

Приєднаюся до колег. Ви молоді, ще не маєте твердої опори під ногами і тому батьки собі дозволяють маніпулювати вами, тримають біля себе. Ви їх не примирите й не розлучите, бо їм подобаються їхні стосунки.

"батьки вважають, що я їх кинула, дарма випендрююся і трачу гроші". А як ви вважаєте? Як відчуваєте себе, коли живете окремо від батьків? Вам краще, коли ви живете самі? Ви вирішили повернутися до батьків через те, що вони на вас тиснули, чи тому що вам не сподобалося жити окремо від них?

Ви вже майже самостійна дівчина, можете про себе більш-менш подбати і можете приймати рішення. Звісно, ваші рішення можуть не подобатися вашим близьким, вам самій вони можуть важко даватися, але щоб щось змінити, треба діяти.

Артур Кагроман (Киев) · Answer 5 · 2016-01-22 23:38:47

але вони просто цього бояться: тато - втратити зручну квартиру в місті (він сам з села), мама - зарплату тата (в неї не робота а, скоріш, хобі низькооплачуване). Так вони і живуть тихо

- Вот по этому Вы не должны вклиниваться в их идиллию. Это их жизнь, это их осознанный выбор.

Вы можете изменить только свою, влиять на свою, и нести за свою жизнь ответственность.

Отправили им эту письмо что написали тут, и папе и маме, и всё. Высказали своё мнение, своё отношение к этой ситуации и ушли в свободное плавание.

Взяли ответственность за себя и свою жизнь и поступки, и в перёд! В свободное плавание. Начните жить, независимо от них.

Лучший пример, это собственный. Измените себя, и возможно Ваша мама в след за Вами захочет изменить свою.

Добейтесь успеха - и обиды пройдут.

Батьки НЕ хочуть розводитися