Помогите разобраться в себе

Аня, добрый день
Очень хорошо, что Вы заботитесь о своих родителях и об их чувствах
Ваши родители развелись, это был их выбор, в этом нет Вашей вины и ответственности
Значит, они решили, что так им будет лучше.
Поговорите с родителями, расскажите о своих чувствах и переживаниях, по поводу Вашего отъезда. Родители счастливы, когда счастлив их ребенок!

Ваши родители — взрослые люди, они могут и должны решать свои проблемы самостоятельно. Вы все равно не сможете заменить им все, что должно быть в жизни взрослого человека, и делать его счастливым. Поговорите с ними о своих переживаниях, думаю, они рады, что вы реализуете себя.

Доброго дня, Аня.
Помітно, що Ви любите своїх батьків і хвилюєтеся за них, проте Ви маєте право на своє життя (адже ви окремі, незалежні особи). Ваші батьки дорослі люди і самі відповідальні за своє благополуччя. Крім цього, таке відчуття, що Ви начебто "помінялися ролями" і стаєте їхніми батьками. Не використовуйте роль "Рятівника" - це деструктивно для Вас і для них. Коли Ви намагаєтеся їх рятувати, то несвідомо знецінюєте їхню можливість впоратися із цією проблемою самостійно і, таким чином, вони не відчувають у собі ресурсу із нею впоратися. Крім цього, якщо Ви почнете їх "рятувати" без їхнього прохання, то, рано чи пізно, на вони почнуть дратуватися і гніватися на Вас, адже Ви не даєте їм можливості взяти відповідальність за своє життя. Ви також почнете гніватися, адже Ви витрачаєте свій ресурс, а віддачі немає.
Запам'ятайте, Ви відповідальні лише за своє житття, а не за життя інших дорослих людей!

Они говорят все нормально ,езжай ,но я то понимаю ,что им будет плохо....ибо по сути единственный источник радости моих родителей,когда я рядом

Чому Ви вирішили, що їм точно буде погано? Звідки у Вас така установка, що Ви "єдине джерело їхньої радості" (Вам хтось так казав)? Невже, за всі ці 7 років, коли вони розлученні не було і дня, що вони були радісними?

.Я стараюсь быть милой ,всегда выслушивать родителей ,ибо мне их жаль..

А Вас не виснажує ця ситуація, що Ви "маєте постійно бути милою"? Як на мене, це дуже виснажливо, адже Ви не дозволяєте собі бути самою собою і витрачаєте багато психічної енергії на те, щоб "носити цю маску"", подавляючи у собі негативні переживання.
Насправді, розлучення батьків - це завжди боляче. Ви маєте правно не лише сумувати, але і гніватися на них, проте таке відчуття, що Ви забороняєте собі на них гніватися, а перенаправляєте цей гнів на себе. Вам тоді було 11 років і, можливо, Ви несвідомо відчували свою провину за їхнє розлучення, яке є неконструктивною (це часте явище).

Я б Вам рекомендувала звернутися до шкільного або індивідуального психолога, щоб пропрацювати цей момент (попросіть підтримки у батьків). Крім цього, спробуйте вивільнити свої почуття щодо розлучення батьків, написавши листа кожному з них, де опишіть всі свої переживання (сум, гнів, страх і т. д.), слова, які б Ви їм хотіли сказати у зв'язку із цією ситуацією. Прочитайте лист про себе, а потім спаліть, порвіть і викиньте його.

Почему вы решили, что им будет плохо? Почему думаете, что если нет пары, то значит жизнь не сложилась и будет одиноко?
Посмотрите на ситуацию с другой стороны. Часто родители много времени проводят с детьми, решают вопросы, связанные с ними, даже когда дети достаточно взрослые. Сейчас вы уедете и у родителей появится масса времени на себя, свои занятия, которые возможно они откладывали из-за нехватки времени, общение. Предположу, что они не старые люди и еще вполне молоды, энергичны и активны. А значит они вполне могут хорошо проводить время. Даже если у них на сейчас нет пары.