Від чого 2 роки рятувалася - до того знову повернулася

Частина 2
Перешкодою для подолання песимістичного сприйняття не стала навіть моя самотність. У мене ніколи не було справжніх друзів в реальному житті (спроби дружби були,коли навчалася в 3-4 класах,але мене двічі зраджували). Я пережила навіть похід з життя єдиної близької для мене людини –бабусі.Правда, у мене немає нікого, кому можу на 100% довіряти, але і це мене не зламало.
Щодо суїцидальних думок я зверталась до єдиного в моєму місті психотерапевта, але він мене лише добив – спроби самогубства тоді в той час зросли в 3 рази. Я зверталась до психіатра влітку 2017 р., він припустив кучу діагнозів. Тоді ми з мамою звернулись до психіатра не в моєму місті, а в обласному центрі. Він сказав, що в цілим все нормально, є лише розлад адаптації (і це кваліфікували навіть не як діагноз, але як проблему, яка потребує рішення; порекомендовали психотерапію).
Що стосується родини. З сестрою (їй теж 18) завжди були дуже складні, напружені взаємовідносини. Ми часто не те, що конфліктуємо, але скандалимо, лаємось, нам завжди, як то кажуть, бракує миру. Кожна розмова зводиться до нервування. Сестра за характером досить дратівлива й нестримана. Якщо хтось не згоден з її думкою та ввічливо виказує свою позицію, вона одразу ображається, нервово ричить і злиться. З іншого боку вона досить відхідлива та навіть іноді легковажна. У мене ж зовсім інший характер. Я спокійна, коли я не відчуваю сильної тривоги, нікуди не поспішаю або не хвилююся перед якоюсь важливою або невідомою для мене подією. Але разом с тим я дуже злопам’ятлива й імпульсивна людина, тобто якщо мені хтось грубить – з грубістю у відповідь мене буде вже не зупинити. Я стараюся уникати будь-якої взаємодії з сестрою, щоб зберегти її й мої нерви, бо скільки б не намагалася налагодити взаємовідносини – все безрезультатно, в основному через різницю в характерах. У вересні сестра поїхала в інше місто навчатися, я же залишилася у місті свого проживання. Для мене було дуже приємно усвідомлювати, що скандали зрештою зупиняться. Але періодично вона все одно приїжджає.

Так ось, тепер переходжу до суті проблеми.
Буквально 6 січня ми знову посварилися з сестрою. Ми вирішували, де замовити їжу. Я попросила зайнятися маму цим питанням, бо вважаю, що сестра в цьому не розбирається. Вона мені у відповідь: «Тебя послушать так я вообще ничего не знаю!». Мама в свою чергу заявила, що я «агресивна і провокую сестру».
Я, напевно вже в 4 раз, запропонувала жити окремо. Мати звинуватила мене в тому, що я «вигоняю її з дому» й сказала, що у нас немає грошей на те, щоб мене забезпечувати в окремій квартирі.
Плюс до того, у мене є певні особливості, які пов’язані з харчуванням: ні за що не буду їсти, не помивши руки; посуд мию лише екологічним милом з натуральним складом; дивлюся на терміни та дати виробництва всіх продуктів; а коли я дізналася про те, в яких умовах ловлять рибу та як виробляють м’ясо, я стала дотримуватись лакто-ово-вегетаріанської системи харчування. І це тільки перше, що мені прийшло в голову. І за це все мене теж часто критикують.
Я розумію, що це не подобається іншим і часто буває навіть образливим для них, але я не можу нічого з собою зробити, я буквально зациклена на харчовій та екологічній безпеці. Я панічно боюся отруєнь та різних важких інфекційних захворювань, тому, якщо я щось порушую в цьому плані – я усвідомлюю, що я себе повільно вбиваю. Але мені хотілося б прожити стільки років, скільки можливо.
При цьому я вже півроку не можу знайти працю. Була б у мене робота, я би жила окремо та не доставляла нікому проблем. Я живу в дуже маленькому місті, яке фактично спеціалізується на технічних галузях. Тут потрібні всякі слюсари, інженери, чергові залізничних станцій, металургі та ін. Але я чистий гуманітарій, навчаюся на психолога.
Зараз мені дуже погано емоційно.
Я думала, що хоча б влітку буду жити окремо, але я дізналася, що самий короткий термін аренди квартири – рік, більш ніж на рік її не здають. Щодобово арендувати дуже дорого.

Я боюся так і не знайти працю, а в результаті – так і не навчитися жити повністю самостійно, а через фінанси втратити можливість іммігрувати.
Ситуацію ускладняє ще тиск обставин. Мені додатково важко від змін в законодавстві РФ – ця країна з кожним місяцем становиться все більш схожа на Північну Корею.
Зараз мене нема кому підтримати, я відчуваю себе кинутою, самотньою та беззахисною.
В той же час, є багато факторів, через які я не можу здійснити самогубство. Коли я думаю про це, мені становиться соромно. Соромно перед тими людьми, які всі ці роки приділяли мені час для того, щоб допомогти повернутися до життя. Мені шкода часу, який я витратила на вирішення проблем стосовно імміграції, на роботу над собою в цілому та ін.
З іншого боку я розумію, що я просто не витримаю подальшого життя з родичами. Я у відчаї. Я не можу зробити самогубство, як мінімум тому що мені шкода 2 років важкої роботи над собою. Але разом з тим я більш не можу жити, бо не хотіла би бути проблемою для інших.

Найголовніше в моєму повідомленні: мені не вистачає підтримки, я відчуваю себе кинутою, мої особливості ніхто не розуиіє. А неможливість жити окремо в цій ситуації просто добиває мене. Як жити далі?