Вопрос от:
July
Возраст:
25
Як налагодити відносини з мамою
Доброго дня.
Останнім часом ми з мамою втратили взаєморозуміння в деяких питаннях.До років 20 я ніколи не сперечалась з мамою, зі всім погоджувалась.Так вийшло, що в мене були проблеми зі здоров'ям,була операція, і мама повністю мене забезпечувала.Звичайно я допомагала чим могла, вся хатня робота була на мені..
Можна сказати, я жила в гіперопіці.Моя мама ніколи мене не контролювала,але самостійною людиною я себе назвати не можу.В мене страх жити окремо.*Ти будеш жити сама, десь,вдруг хтось образить,а вдруг те,вдруг це*
Навіть коли я сама хотіла вирішувати якісь питання, завжди чула її думку,і робила так, як скаже вона.
З 14 років в мене почались
підліткові висипи на спині,акне.. і почала розвиватись дурна звичка-дерти шкіру.Мама помічала це, казала щоб не здирала ці прищі. Пробувала мене лікувати спеціальними засобами від акне.З часом вони проходили, але моя звичка так і залишилась...Мені вже 25 і я до цих пір це роблю.Тільки 3р назад я дізналась, що ця звичка має назву.ОКР..
В мене був шок,що стільки років минуло,я не знала що це таке.. коли розказала про це мамі, вона сказала що я собі сама все придумую,що мені не потрібен психолог,що я сама собі маю допомогти.Насправді в мене багато проблем, які я хотіла вирішити сама.В мене багато комплексів,низька самооцінка, тривожність,невпевненість.ще й агресія додалась
І що я тепер чую від мами?
Сьогодні я почула таку фразу *якби ти була самостійною,і вирішувала щось сама.мені було б легше.набридло це почуття вини.сама розбирайся в своєму житті..*
Тобто,після стількох років,коли моя спина вся в шрамах...я маю вирішувати сама.Коли я говорила,що мене турбує ця проблема,я вислуховувала від рідних насмішки,підколки,мене присоромоювали.Я почувалась винною,що це роблю,і продовжувала себе дерти
І так в багатьох речах,я хотіла одне,мама наполягала на іншому
Навіть в особистому житті,у16 р зустрічалась з хлопцем,він мене кохав,я його ні.Але мама запевняла, що кохання прийде, що він порядний і хороший,але я відчувала,що хлопець не той,ким здається.Зі мною він був один,а з друзями інший.Потім ми розстались по моїй ініціативі.Я покохала іншого.мама дорікала, що я ще пожалкую..рік тому ми знову зійшлись,я зрозуміла,що кохала його,що мама права.Я хотіла створювати з ним сім'ю. Але він став іншим,вже не було почуттів до мене.я це зрозуміла,коли він сказав,що друзі для нього завжди будуть на 1місці.Ми розійшлись,я болісно переживала,а він швидко знайшов іншу.
Як мені бути самостійною,якщо кожне моє рішення критикується?
Останнім часом ми з мамою втратили взаєморозуміння в деяких питаннях.До років 20 я ніколи не сперечалась з мамою, зі всім погоджувалась.Так вийшло, що в мене були проблеми зі здоров'ям,була операція, і мама повністю мене забезпечувала.Звичайно я допомагала чим могла, вся хатня робота була на мені..
Можна сказати, я жила в гіперопіці.Моя мама ніколи мене не контролювала,але самостійною людиною я себе назвати не можу.В мене страх жити окремо.*Ти будеш жити сама, десь,вдруг хтось образить,а вдруг те,вдруг це*
Навіть коли я сама хотіла вирішувати якісь питання, завжди чула її думку,і робила так, як скаже вона.
З 14 років в мене почались
підліткові висипи на спині,акне.. і почала розвиватись дурна звичка-дерти шкіру.Мама помічала це, казала щоб не здирала ці прищі. Пробувала мене лікувати спеціальними засобами від акне.З часом вони проходили, але моя звичка так і залишилась...Мені вже 25 і я до цих пір це роблю.Тільки 3р назад я дізналась, що ця звичка має назву.ОКР..
В мене був шок,що стільки років минуло,я не знала що це таке.. коли розказала про це мамі, вона сказала що я собі сама все придумую,що мені не потрібен психолог,що я сама собі маю допомогти.Насправді в мене багато проблем, які я хотіла вирішити сама.В мене багато комплексів,низька самооцінка, тривожність,невпевненість.ще й агресія додалась
І що я тепер чую від мами?
Сьогодні я почула таку фразу *якби ти була самостійною,і вирішувала щось сама.мені було б легше.набридло це почуття вини.сама розбирайся в своєму житті..*
Тобто,після стількох років,коли моя спина вся в шрамах...я маю вирішувати сама.Коли я говорила,що мене турбує ця проблема,я вислуховувала від рідних насмішки,підколки,мене присоромоювали.Я почувалась винною,що це роблю,і продовжувала себе дерти
І так в багатьох речах,я хотіла одне,мама наполягала на іншому
Навіть в особистому житті,у16 р зустрічалась з хлопцем,він мене кохав,я його ні.Але мама запевняла, що кохання прийде, що він порядний і хороший,але я відчувала,що хлопець не той,ким здається.Зі мною він був один,а з друзями інший.Потім ми розстались по моїй ініціативі.Я покохала іншого.мама дорікала, що я ще пожалкую..рік тому ми знову зійшлись,я зрозуміла,що кохала його,що мама права.Я хотіла створювати з ним сім'ю. Але він став іншим,вже не було почуттів до мене.я це зрозуміла,коли він сказав,що друзі для нього завжди будуть на 1місці.Ми розійшлись,я болісно переживала,а він швидко знайшов іншу.
Як мені бути самостійною,якщо кожне моє рішення критикується?
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
