Почуття вини через відмову

Доброго дня..Варто зрозуміти для себе, що ви маєте право обирати з ким бути. Ваші переконання не мають бути причиною для виправдання.
Щодо образи.
Право чоловіка- реагувати як він вважає за потрібне..
Адже виправдовувати очікування інших наступаючи на себе- це значить знецінювати свої почуття.
З рештою стосунки мають робити людей щасливими, а не пригніченими.

Проте якщо дозволите, я б глибше трошки дивилася на ситуацию.
Як було б простіше? Мати різницю з хлопцем 3 роки але не мати про що поговорити, або 10 років і бути на одній хвилі?)
Іноді просто хибні установки заважають по життю.
Можливо варто дивитися на те як вам поряд з людиною, чи цікаво, чи комфортно, чи є симпатія? І якщо так- чи важливо яка там різниця?
Безумовно якщо не комфортно- не варто продовжувати.
Ваші почуття важливі і їх варто цінувати та оберігати!

І останнє- чи притаманне вам по життю почуття провини? Чи берете все близько до сердця? Та переймається "що скажуть люди"
Чи має таке місце у житті?

Відредаговано автором 27-03-2023 00:30:21

Вітаю, Марія!
Наскільки для Вас взагалі властиво відчувати провину після відмови?
Будь-кому, не тільки чоловікам.

Доброго ранку, Маріє!

Всі ці розмови викликають у мене відчуття провини. Я дійсно не хотіла його ображати і наче ввічливо все пояснила.

Мені здається, що Ви обрали загалом цивілізований і ввічлий спосіб донести чоловіку своє бачення ситуації. А Він обрав реакцію ображатися. І ще дорікати на Ваші смаки і вподобання. Як на мене, його поведінка негідна адекватного чоловіка. Та не це, зрештою, важливо. А важливо те, що Ви відчули - провину. То розкажіть, звідки вона виникла? Чи є у Вашій уяві така можливість, коли реакція іншої людини може бути несподіваною? Хибною? Неприйнятною для Вас? І чому в таких випадках Ви маєте брати на себе відповідальність за її емоції, а тим більше відчувати провину в собі?

Маріє, насправді ситуація що відбулась просто привідкрила завісу більш глибших питань.
- почуття провини яке заважає комфортно себе почувати.
- надмірно акцентована важливість думки оточуючих.

Коли ми в чомусь впевнені, внутрішньо кажемо собі : "я роблю все правильно ", "це мій вибір, маю право на нього", "для мене так буде кращє", тощо- рідко виникає післясмак провини і переживань.

Якщо ж вас переймає почуття провини, то можливо треба попрацювати над питанням власних пріоритетів, впевненості у собі.

Щодо провини, то так, я часто переживаю, що комусь в чомусь відмовила. У мене немає проблеми казати ні, от тільки проблеми починаються потім..

Тоді, Марія, це питання на психотерапію, а не на аналіз цієї однієї ситуації, який нічого не змінить у Вашому сприйнятті. Тільки хіба що трохи заспокоїть... до наступної подібної ситуації.
Тому, якщо хочете вирішити проблему капітально, вибирайте собі психолога та починайте з ним працювати над дитячими роками, коли це й виникло - 100% у відносинах з батьками (з ким із них конкретно, Вам краще знати, хоча може й з обома) або іншими родичами (бабуся, дідусь тощо), якщо виховували вони.