Нав’язливі думки про одну людину

Я не можу припинити думати про хлопця,який мені подобався декілька років тому,ми не спілкувалися ні разу,на той момент мені було самотньо,із однолітками не могла найти спільну мову,саме в той момент дуже зацікавилася цим хлопцем,здавався мені теж таким одинаком та закритим від всіх,також подобалося те,що він був гордий і холодний,загадковість приваблювала,недоступність,ззовні нагадував мого батька,я не наважилась проявитися,бо була старша за нього та й боялася невзаємності,тому собі ідеалізовувала його та фантазувала,йшли роки,але так і не познайомилися,завжди за ним всюди стежила,думала про нього вічно,згодом побачила що має дівчину,дуже болісно це переживала,було дуже боляче,бо здавалося що це моя доля і шкодувала,що так і не проявилася.
Пізніше я знайшла собі нового хлопця,дуже довго сумнівалась чи варто вступати у стосунки,бо прив’язана до минулого,але згодилась,і наче люблю цю людину і щаслива із ним,але вічно переживаю чому я по звичці вічно думаю знову про того хлопця,цікавлюсь як він,все одно болісно бачити його із дівчиною,мене це дуже турбує,він сидить в голові серйозно так,неважливо де я живу і в якій країні,мене лякає ця нав’язлива думка про нього,вічно програються одні і ті ж самі моменти.Як забути цю людину?Почуття до нього наче немає,якось і не тягне до нього,але все одно думаю і думаю,як жуйка затягнена.
Загалом мене завжди тягнуло до холодних і закритих,депресивних людей,мій нинішній хлопець абсолютна протилежність цьому,в нас здорові стосунки,але я боюся що мене тягне до холодності.