Добрий вечір. Як розвити стан Дорослого? До цього постійно була в ролі Батька, все через ТРЕБА, понаднормово працювала, сформувала собі фін.подушку, але, як результат-зловила сильне вигорання. Тепер випала в роль дитини, все через ХОЧУ, не працюю, ні на чому довго не затримуюся, все зводиться до швидкої порції дофаміну, яку можна отримати без напрягу, а якщо він є, то не сильно мені це і потрібно. Як знайти баланс між цими станами, а не вдаватися до крайнощів?
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
Для начала хорошо бы разобраться для кого вы так старались, чьи ценности, желания и потребности удовлетворяли. Предположу, что родителей.
Ваше состояние, как вы пишите ребенка, это как раз результат выгорания, скорее всего.
Поэтому нужно, разобравшись с тем, кому и что вы должны, дать себе право жить свой сценарий жизни, такой как хочется вам. Если не знаете, что хотите, то работать и с этим.
Если речь о каких-то родительских установках, ценностях и тп, то работать с тем, чтобы отделяться от родителей.
Это все в индивидуальной работе с психологом.
Скажите, нравилась ли вам ваша работа?
Для чего вы работали сверхурочно?
Вы пишите, что сейчас все через ХОЧУ. А что раньше вам мешало слышать свои хочу и удовлетворять их?
Чего вы хотите для себя?
Добрий вечiр! Баланс между состоянием Надо и Хочу развивается через развитие внимательной чувствительности к своему телу, к своим эмоциям, через обнаружение собственных потребностей и мотивов, целей и смыслов. Замечать вот таким образом: сначала тело, затем эмоции, затем мотивы и смыслы. Помогающим специалистом на этом пути может быть психолог, или психотерапевт.
С уважением, Елена Мороз
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 339706 для Валентина Михайловна Жемчужникова
Мне нравилась работа, тем, что постоянно менялись локации, всегда что-то новое. Но моя гиперответственность не дала мне вовремя остановиться, до того, как началось выгорание от такого сумасшедшего графика. Следующая работа уже ощущалась, как каторга и рутина, несмотря на хороший заработок и возможность удовлетворять свои хотелки. Если расписывать на + и -, то плюсов была очень много, а минус один "Я не хочу больше тут работать". Моя гиперответсвенность переросла в способность мастерски скидывать ее с себя. Сейчас можу с собой договориться, максимум, пойти поработать на фуршетах-банкетах раз в неделю, о полноценной работе и речи нет. У меня нет претензий к родителям, что они что-то не так делали, когда ростили меня, я понимаю, что они делали лучшее, что могли на тот момент сделать.
Для себя я хотела бы начать видеть свою ценность, просто потому что я есть, даже, когда я не работаю, не нахожу лекарство от рака, не взбираюсь на Эверест.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 339713 для Ксенія Шалімова
Добрий вечір, на даний момент намагаюся розібратися самостійно, відвідувала на постійній основі психотерапевта до початку повномасштабної. Напевно, ще не так все припекло, що я не поновлюю сеанси з нею.
Зараз хіба що разові сеанси арт-терапії та інших направлень відвідувала, щоб скинути зайву напругу та тривожність
А як ви думаєте, що це за стан - Дорослого? Хто такий дорослий, як він розставляє приорітети, що має на виході? Які у нього потреби, мрії?
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 339716 для Елена Владимировна Мороз
Напевно, проблема не набула катастрофічного характеру, що я не повертаюся до терапії. Бо з'являються деструктивні думки, я це розумію, але тільки мозгом, на емоційному рівні я ще не прийняла. Думки, що фінансова подушка закінчується, а з терапією вона закінчиться ще швидше і тоді вже треба хоч за якусь роботу хапатися, без вибору подобається чи ні. Хоча без допомоги спеціаліста, ті гроші взагалі не потрібні, бо я вже буду в стані неадеквату. І цей набір думок постійно ганяється по колу. намагаюся прискорити момент, щоб я вже дозріла на терапію
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 339727 для Ксенія Шалімова
Та людина, яка свідомо робить вибір і бере на себе всю відповідальність від наслідків цього самого вибору. Зустрівшись з проблемами, людина не розсипається, а збирається і вирішує їх. Цілеспрямована і дисциплінована. Знає, коли можна поплакати і сказати хочу-не хочу, а коли знайти компроміс і таки досягнути мети, не лякаючись дискомфорту і відповідальності. Такий свідомий вибір я робила, коли влітку повернулася з закордону додому. Не дивлячись на поради інших людей, що так я втрачаю і умовну безпеку, і можливості і якийсь там престиж, я відокремила де їх бажання, а де мої. Цей епізод викликає в мене гордість за себе, що не часто зі мною трапляється. Але зараз знову розсипалася і не можу зібратися
От і питання, від чого ви так розсипалися? Щось відбулось між двома вашими станами?
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 339736 для Ксенія Шалімова
Придумала собі один план дій, без інших варіантів, а коли він провалився, то у мене не спрацювала якась гнучкість, щоб підлаштуватись під реалії. Тому, реалії мене бахнули і я розсипалася. Зараз починаю робити хоч якісь спроби, щоб повернутися до дорослого життя
Можливо вже час сходити до вашого психотерапевта, хоча б на підтримуючу сесію. Цього може бути досить, а навіть якщо ні, після зустрічі ви будете більше в стані приймати рішення щодо того, як бути далі.
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 339750 для Ксенія Шалімова
Це точно, дуже наглядно показали, що вже час, а то повна каша в голові. Дякую
Доброго дня! Як на мене, Ваш теперішній стан цілком закономірний.
Адже дівчині бути у ролі "батька" не природньо. І Ваше вигорання було лише питанням часу... У свою чергу, вигорання призвело до підсвідомого бажання знову стати маленькою дитиною, за яку дорослі все вирішують і не потрібно виснажуватися, щоб вижити...
Тобто, щоб увійти нарешті в гармонічний стан, як на мене, потрібно починати з ролі "батька", тобто, розуміння стосунків маленької дитини з батьками вцілому.
Але основне, як на мене, все ж не в цьому, а у відсутності базового розуміння сенсу свого життя... Все інше, то лише відгалуження, які вибудуються як тільки буде сформоване відчуття внутрішньої цілісності... Хіба що Вам просто, можливо, подобається перебувати у стані перманентної терапії...
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 339841 для Алла Григорівна Веленко
Добрий вечір!
Ох як же чітко ви потрапили у ціль. Так тема про сенс мого життя завжди зі мною і не вдається її закрити довше ніж на декілька місяців, наче не підходить ні один пазл, який я намагаюся вставити аби ця картина стала цілісною
Справа в тому, що всі сенси мають певну ієрархію, і якщо її не дотримуватися,всі інші - завалюються, як карткові будиночки...
Тому що сенси - це світогляд людини, насправді. І, якщо він не сформований, або сформований хибно...виходить те, що виходить у Вас... А все інше, вже іде як продовження. Як на мене, саме тому Ви і перебуваєте у перманентній терапії, бо займаєтеся "деталями", тоді як основне - залишається поза Вашої уваги...
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 339972 для Алла Григорівна Веленко
Як ви по болючому влучаєте, я була в терапії 5 місяців, потім перерва рік, де я сама не могла себе вмовити і придумати собі сенс, щоб до цієї теми не повертатися знову і знову. Тому, як я писала вище, кожні кілька місяців ця тема стабільно поверталася. Через декілька днів буде перша сесія з психотерапевтом після довгої перерви, де я обов'язково винесу це питання
Як на мене, я б поставила питання по іншому... А чому впродовж стількох сесій саме це, як на мене, найголовніше питання оминалося? Це ж могло вирішити все достатньо швидко, розставивши правильно пріоритети... І не потрібні були
б тоді перманентні блукання навколо... І якщо цього не сталося, то чи зможе відбутися і тепер?
Дополнение от автора вопроса·
↩ Реакція на відповідь № 340153 для Алла Григорівна Веленко
На той час ці думки не давали мені якогось великого дискомфорту, на першому місці стояло вигорання і початок сепарації від батьків. Зараз думки про місце в житті і його сенс посіли перше місце. Дякую за ваші влучні коментарі
Справа не у першому чи якомусь ще місці, а у самому підході до пропрацювання проблеми. Я не кажу, поганому чи гарному, а лише про баченні суті проблеми в самій роботі. Удачі Вам!
Этот вопрос заархивирован. Новые ответы больше не принимаются.
Я рада. Впевнена, що у вас все налагодиться) 
