Відчуваю безвихідь через те, що доведеться йти до школи.

Я дуже боюсь своїх однокласників. І навіть класну керівницю. Якщо подумати, більше я боюсь хлопців. У мене є щось на кшталт стереотипу, що хлопці загалом грубіше, небезпечніші, більш байдужі і само задоволені ніж дівчата. Багато жінок бояться чоловіків в плані сексуального насилля. Але у мене щось інше... Мені здається, що вони вважають себе кращими за мене через стать і можуть мені зашкодити, ставитись до мене зверхньо. Я не розумію чому, адже вони адекватні і відносно добрі, це зі мною щось не так. Від думки про 1 вересня я від страху фізично напружуюсь, мені плакати хочеться. Я не хочу бачити їх більше ніколи і мене заспокоювала думка про те, що якщо цей останній рік буде дистанційним, мені практично не доведеться більше їх бачити...Але, скоріш за все, ні. Менш страшно було на дистанції, бо я не бачило їх особисто. Але мені було надзвичайно складно просто ввімкнути мікрофон і видавити з себе голос коли мене питали. Іноді мені так і не вдавалося змусити себе. Я ніби фізично не могло говорити. А деякі уроки я пропускало, бо не вистачало вже сміливості навіть з ввімкненою камерою сидіти. Це надто страшно. Матір, як завжди, знецінювала мої страхи і ставилась до них агресивно. Мабуть не до страхів, а до мене...Це те, що я роблю зараз. Знецінюю і засуджую, всього себе. Вона казала "Чого там боятись? Вони що повбивають тебе?". Але іноді мені так і здається. Я почуваюсь небезпечно, некомфортно і напружено з ними. Мені дуже страшно. Постійно здається, що зі мною щось не так, я виглядаю незграбно і недолуго і вони це знають, вони теж так думають. Вони викликають у мене відразу і я не хочу з ними спілкуватися. Я бачитись з ними не хочу в одному приміщенні. А з вчителями я також боюсь контактувати і завжди сподіваюсь, що для цього не буде нагоди. Мені здається, що вони всі ставляться до мене з відразою просто тому, що це я. Це так само нереалістично як і з однокласниками, бо насправді всім всеодно на мене, але я постійно думаю, що вони мене нанавидять. Якщо це взагалі можливо, навіть на дистанцію я не хочу переходити, бо я боюсь розмовляти хоч з вчителями. Де в школі шкільний психолог я не знаю, а питати в красної керівники не хочу. Тим паче, що для цього мені доведеться все ж таки прийти до школи в перший день.