Чому я відчуваю себе не такою, як інші люди?

Кожна людина чимсь схожа на інших, а чимсь - відрізняється. Певна, що почуття власної унікальності і самотності через це, певною мірою, властиво багатьом людям. Особливо юнацького віку (Вашого), коли в розпалі нормальна вікова криза - криза ідентичності.

Так, брак соціалізації в дитинстві міг вплинути на відчуття ізольованості від інших в більш дорослому віці, але тут грає роль не стільки сам брак соціалізації, скільки Ваше його суб'єктивне сприйняття.
Так, я теж не ходила до садочка, але нормально сприймаю цей досвід, бо мені впринципі ок бути наодинці. Комусь же навпаки, могло не вистачати спілкування та ігор з іншими дітлахами, а також репрезентації (прикладів з життя або навіть з кіно) схожих по характеру дітей, щоб не почуватись білою вороною.

Те, що Ви як мінімум пару разів зустрічали людей, з якими Вам комфортно, показує, що такі люди існують, і в саіті є люди, що Вас зрозуміють. Це дуже цінно, особливо коли відчуваєш, що чимсь відрізняєшся.

Але знову-ж-таки, все вирішує Ваше сприйняття. В яких аспектах Ви почуваєте себе особливою? Це для Вас радше позитивна чи негативна характеристика? Які кмоції Ви у зв'язку з цим відчуваєте, і якої допомоги від психологів очікуєте?

Дар'я, всі люди різні, і відчувають різне.
В садочок в 5 років- навряд чи це вплинуло на ваші стосунки з іншими, адже є багато прикладів з життя, коли дитина або тільки перед школою йшла в садочок, або зовсім не відвідувала, але не має проблем у спілкуванні з іншими.

Відчувати себе "не такою, як інші "- в цілому це навіть дуже важливо, адже саме так і є в дійсності, бо кожна людина унікальна.

Але.
У вашому дописі існує певне скерування до негативних моментів, тобто можна припустити, що Ви вважаєте себе "не такою" в сенсі якоїсь недосконалості, а не просто відмінності.

Чи можете більш конкретно описати, що саме Ви відчуваєте при спілкуванні/взаємодії з іншими?

І що хотілося б змінити?