Question

25-09-2024

Коли я тривожусь і страждаю, я відчуваю, що живу. Весь час я намагаюсь позбавитись тривоги, думаю боже ну чого мені так важко, важче ніж іншим. Я звикла вчити багато в короткий термін, постійний стрес, екзамени, ти постійно кудись біжиш, і в тебе ще куча всього, що треба зробити і щоб чогось досягти, тобі треба ще декілька років. Це все супроводжується великою відповідальністю. Плюс перфекціонізм, я ніколи не буваю задоволена собою, дуже рідко. І от коли я змінила свою сферу на менш стресову, монотонну, де менше відповідальності, менше невизначеності, стало легше морально. Але я відчула беззмістовність, сум, наче чогось не вистачає, дуже, прямо наче в мене щось важливе забрали. Я думала от заживу без цих стресів своє краще життя. А вийшло що я відчувала себе наче тряпка, не хотілось вставати з ліжка, не те щоб довше поспати, а якось важко зусилля прикласти, щоб встати. Їла багато солодкого. Просто тянула себе, нічого не хотілось. Я думаю я це помітила, бо не було тривоги. Все було стабільно, визначено, як я хотіла, але мабуть нікуди було розвиватись і рости, а я так не звикла. Нарешті можна було зайнятись якимись справи не пов'язаними з навчанням чи роботою, а я нічого і не хотіла. У мене депресія завжди, перманентно все життя. Я це і так знаю, я завжди себе тягну, інші якось легше відносяться до життя, біжать бігом, спішать, радіють життю, а я себе ледь тягну. Таке відчуття, що іншим все дається легше. Хоча реальність однакова для всіх. Я проблеми сприймаю катастрофічно. Поки не вирішу всі проблеми, то і не можу ні на чому сконцентруватись. Так і живу, постійно вирішую проблеми. Треба радіти, а я не можу, бо стільки ж проблем. І взагалі, навіть коли все добре, я не відчуваю радості. У мене таке все життя, не з якогось часу, а скільки я себе пам'ятаю. Просто тривога якось мене активує до дій, коли тривожусь знаю, треба зробити то і то. Тривога вона одномоментно і допомагає і калічить життя, бо я не просто переживаю, я дуже за все переживаю, думаю це розлад. Коли інші добре себе почувають я переживаю, коли інші переживають мені хана. Я просто хочу розібратись, що зі мною. Я допускаю, що я народилась з таким балансом речовин і гормонів в мозку, тому я така. Коли тобі сумно, пусто, відчай і не хочеться жити, коли ти просто відчуваєш фізично це усе, то як думками все буде добре можна шось змінити. Я пробувала шукати у всьому хороше, концентруватись на хорошому, але це не змінило нічого. Хоча у мене все було добре.

Вопрос от: Jozi; Возраст: 28

понравился вопрос?

25-09-2024 23:11:44Дополнение от автора

Я хочу для себе зрозуміти, що не так і що з цим робити. Коли я повернула стресовий спосіб життя мені було морально важко, але я відчула себе краще. Дивно, що коли я відчуваю сильну тривогу, не знаю,що буде завтра, намагаюсь вирішити проблеми, це для мене якось звично. Я жаліюсь, що не вивожу такого стресу, що я втомилась. Відпочиваю. І мені знову не вистачає такого шквалу емоцій, негативних причому. Можливо я хочу сказати всім, що подивіться як мені важко, скільки я всього роблю, яке навантаження витримую, скільки страждаю, що я герой, що я сильніша, що заслуговую поваги, чи може хочу щоб мене пожаліли, яка я бідненька, натерпілась. Можливо хочу прийняття, чи щоб мені допомогли, бо це скоріше поведінка жертви. Чи моїй нервовій системі постійно треба проблеми, якась стимуляція, щоб відчувати себе живим. Чи щоб не відчувати апатії. Хотіла все вкласти в пару речень, ага. Підкажіть, будь ласка, що зі мною не так на вашу думку.

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наши психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Олександра Соколова
(Дніпро)

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 1 · 2024-09-26 06:21:16

Опис стану дуже схожий на стан травмованої вимогливими нарцисичними батьками людини з РДУГ (Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю). Цей розлад є вродженим і нажаль проявляє себе і в гормональній сфері: порушується вироблення гормону задоволення - дофаміну. Тому людям з РДУГ і потрібна постійна стимуляція себе діяльністю, бо вони не відчувають справжнього задоволення від своїх досягнень.
Почитайте будь ласка про РДУГ, про його симптоми.
Що ж стосується травмованості батьками, то таких дітей часто не сприймають батьки й намагаються всіляко ПЕРЕРОБИТИ під нейротипових та під себе. Таким чином і формується перфекціонізм.

Відредаговано автором 26-09-2024 06:23:45

Answer 2 · 2024-09-26 10:06:33

Доброго ранку, Jozi!

цитата:

Тривога вона одномоментно і допомагає і калічить життя, бо я не просто переживаю, я дуже за все переживаю, думаю це розлад.

Цілком згоден з Вами: тривога - це не така конячка, яка рятує від небезпеки. До того ж, візниця, здається, не знає, куди прямує(!)
Можливо, у Вас є визначений напрямок. Якщо так, то поділіться.

цитата:

Можливо я хочу сказати всім, що подивіться як мені важко, скільки я всього роблю, яке навантаження витримую, скільки страждаю, що я герой, що я сильніша, що заслуговую поваги, чи може хочу щоб мене пожаліли, яка я бідненька, натерпілась.

Це звернення до Отця небесного?
До батьків?
До кого?
Схоже, воно як рефрен, супроводжує Вас ледве не з народження.

цитата:

Можливо хочу прийняття, чи щоб мені допомогли, бо це скоріше поведінка жертви.

Знову буде питання. І, до речі, зовсім не риторичне - прийняття ким Ви прагнете?
Щодо жертви, то я не згоден. Скоріше поведінка людини, яка потребує людського тепла і прийняття, бо, напевно, довгий час її душа почувається самотньою.

цитата:

Підкажіть, будь ласка, що зі мною не так на вашу думку.

Треба визнати, що Ви людина, в якої є психологічна проблема. Проте у виникненні цієї проблеми геть немає Вашої вини. Порятунок - психотерапія, яка допоможе розібратись в коренях проблеми і далі рухатись у бік відновлення почуття самоцінності, цілісності, усвідомлених потреб і прагнень.

Тривога маскує депресію