Вопрос от:
Марія
Возраст:
25
Коли виникає материнська любов?
Доброго дня!
Два роки назад я вже зверталася за допомогою до психолога з приводу моїх труднощів у взаємостосунках з чоловіками. На той час я зустрічала зі своїм майбутнім чоловіком і мене дуже турбувало постійне відчуття неприйняття його мною, але таке відчуття у мене виникали і в попередніх стосунках з іншими хлопцями. В процесі консультації виявилося, що це наслідок мого непрощення батька, який розлучився з мамою, коли мені було 5 років. Після того як я виконала дані рекомендації психолога,мені стало дуже легко спілкуватися з батьком, з’явилася легкість і безпосередність. У стосунках з чоловіком все одно проявляються наслідки моїх взаємостосунків з батьком, але не так як було раніше. Зараз мене турбує інша ситуація. Наша донечка Юстинка, їй зараз 3 місяці, народилася від другої вагітності, оскільки перша закінчилася викиднем. Після цього мені дуже хотілося завагітніти, це була в мене як іде фікс. Коли я завагітніла вдруге то постійно переживала щоб не сталося повторної біди і водночас почала помічати, що з’являються знову якісь думки спрямовані проти життя дитини. Це почало мене дуже тривожити і лякати, я не могла зрозуміти звідки вони походять. Наприклад, Юстинка крутиться в животику, а в мене могло виникнути несвідоме роздратування, але коли вона затихала, не рухалася, я починала переживати, тобто така постійна амбівалентність почуттів. Я думала, що коли народжу це пройде, але ні. Перший час списувала свій стан на післяпологову хандру. Мене почало мучати почуття провини за те, що у мене виникає роздратування коли вона плаче або не спить, а всі кажуть радій бо в тебе така дитина, що тобі ще треба. Коли я думаю про дитину, то виникає думка, що дитина це проблема. Тривожать думки «А може я її не люблю?». Тривожить, що вона може відчути мій психологічний стан і це якось вплине на неї в майбутньому. Я не хочу щоб вона росла з відчуттям неприйняття своєю мамою! Я наче якась безучасна до всього. Це ж моя дитина! Як таке може виникати, це ж протиприродньо? Одночасно і радість і неприйняття.
Я почала думати звідки це може виникати і мені прийшла думка, що мій тато наполягав на аборті коли мама була мною вагітна. А також фактор того, що в моїй родині, особливо мамою і бабусею, все завжди сприймалося проблематично будь-що, будь то навіть простий похід на пікнік. Можливо це якось вплинуло?
Ось наче коротко про головне. Допоможіть будь ласка, бо хоч я є психологом, але сама не можу дати ради.
Два роки назад я вже зверталася за допомогою до психолога з приводу моїх труднощів у взаємостосунках з чоловіками. На той час я зустрічала зі своїм майбутнім чоловіком і мене дуже турбувало постійне відчуття неприйняття його мною, але таке відчуття у мене виникали і в попередніх стосунках з іншими хлопцями. В процесі консультації виявилося, що це наслідок мого непрощення батька, який розлучився з мамою, коли мені було 5 років. Після того як я виконала дані рекомендації психолога,мені стало дуже легко спілкуватися з батьком, з’явилася легкість і безпосередність. У стосунках з чоловіком все одно проявляються наслідки моїх взаємостосунків з батьком, але не так як було раніше. Зараз мене турбує інша ситуація. Наша донечка Юстинка, їй зараз 3 місяці, народилася від другої вагітності, оскільки перша закінчилася викиднем. Після цього мені дуже хотілося завагітніти, це була в мене як іде фікс. Коли я завагітніла вдруге то постійно переживала щоб не сталося повторної біди і водночас почала помічати, що з’являються знову якісь думки спрямовані проти життя дитини. Це почало мене дуже тривожити і лякати, я не могла зрозуміти звідки вони походять. Наприклад, Юстинка крутиться в животику, а в мене могло виникнути несвідоме роздратування, але коли вона затихала, не рухалася, я починала переживати, тобто така постійна амбівалентність почуттів. Я думала, що коли народжу це пройде, але ні. Перший час списувала свій стан на післяпологову хандру. Мене почало мучати почуття провини за те, що у мене виникає роздратування коли вона плаче або не спить, а всі кажуть радій бо в тебе така дитина, що тобі ще треба. Коли я думаю про дитину, то виникає думка, що дитина це проблема. Тривожать думки «А може я її не люблю?». Тривожить, що вона може відчути мій психологічний стан і це якось вплине на неї в майбутньому. Я не хочу щоб вона росла з відчуттям неприйняття своєю мамою! Я наче якась безучасна до всього. Це ж моя дитина! Як таке може виникати, це ж протиприродньо? Одночасно і радість і неприйняття.
Я почала думати звідки це може виникати і мені прийшла думка, що мій тато наполягав на аборті коли мама була мною вагітна. А також фактор того, що в моїй родині, особливо мамою і бабусею, все завжди сприймалося проблематично будь-що, будь то навіть простий похід на пікнік. Можливо це якось вплинуло?
Ось наче коротко про головне. Допоможіть будь ласка, бо хоч я є психологом, але сама не можу дати ради.
Что означают эти оценки?
Оценки вопросов
Пользователи могут голосовать за понравившиеся вопросы. Лучшие вопросы мы размещаем в специальной секции сайта.
Вы можете проголосовать за вопрос, если он чем-то вам понравился. Может быть, интересная тема, или хорошо описана проблема, или вы считаете, что ответы психологов на поставленный вопрос полезно было бы почитать многим другим людям.
Если вы голосуете за какой-то вопрос, то ссылка на него позже может быть отображена на вашей личной страничке, в секции "Понравились вопросы". Ваши негативные оценки нигде отображены не будут.
У психологов на личных страничках понравившиеся им вопросы отображены не будут.
