Чи час важливий фактор у розвитку стосунків?

Доброго дня!
Передісторія.....
Я вчуся в школі...там то я її і зустрів)))
У п'ятому класі вона перевелася у наш клас і вона мені досить сподобалася (але я думав перший погляд не брати до уваги, оскільки він часто буває хибний...). Я ні з ким не дружив, був інтровертом.
Але насправді я, можна сказати, пасивно діяв: я, маючи багато часу, багато думав про психологію стосунків, основу формування дружби (любові врешті-решт). Я почав змінюватися, відкриватися і всі почали це помічати......
Наступив дев'ятий клас...і тут мені на уроці крутиться думка: "Цікаво, я ж колись-небудь теж буду мати стосунки з дівчиною, сім'ю, дітей...мені вже треба шукати людину, з якою можна йти по житті...". Я оглянув своїх однокласниць.
Юля.....Юля....Хмм...Вона й дійсно дуже хороша: говірка, весела, вміє вислухати, ще й симпатична))) Та була єдина проблема: я ЗОВСІМ не мав досвіду спілкування з протилежною статтю...я так боявся, що на цьому все й скінчиться...я не мав з ким поділитися...
До наступного класу я не зробив нічогісінько...просто милувався нею...
У десятому класі мій однокласник спитав мене: "Хтось подобається, Віктор?"
Я не хотів казати, але згодом таки сказав...Я зробив ставку на те, що він таки комусь розкаже і щось зміниться...
Всі дізналися про це.
За десятий клас я зробив багато кроків вперед не дивлячись на страх...
Я питав її, чи буде вона зустрічатися зі мною, але я не врахував однієї помилки...з того часу не було ні одного побачення!
Вона сказала, що подумає...я пасивував...перше "покищо ні", аргументоване фразою "ми надто різні"...
На день Валентина я провів з нею побачення...її подруги переказали мені, що вона була в захваті...я спитав її знову а вона:"Вікторе, нам потрібен час, бо я тебе встигла сильно полюбила, але як друга...зачекай ще трохи..."
З'явився суперник. Тимчасовий. Вона закохалася в нього (по-серйозному), а він її використав...вона сильно сумувала по цьому приводу...
Я навіть поцілував її, але Юля у відповідь сказала "не наглій", поцілувала у щоку і втекла додому...
Зараз ми спілкуємося нормально, однак по словах її брата я занадто "науковий". Знайшовши тему для розмови я можу розкрити її досить широко, але взагалі я мовчун. Їй подобаються ті, хто багато говорить, але це не мій метод. Остання її фраза з цього приводу: "Дай мені час"...Я не знаю, чи це провірка, чи спроба спровадити мене...Не знаю що мені діяти...Її батьки добре ставляться до мене, я займаюся гітарою з її братом і маю змогу її регулярно бачити...Що мені діяти? Чекати чи діяти??