Як зрозуміти чого я хочу і віддатися цьому без усяких докорів?

Доброго дня!
Недавно почав копирсатися в собі по-серйозному. Було це одразу після студентської сесії, часу, в якому мій організм переживає найбільше стресу і напруги. У той момент, коли я вже здав все, що можна, я відчув полегшення і... пустку всередині. Коли я думав про вирішення якихось проблем з навчанням, я почувався зайнятим, розумним, тим, хто робить щось путнє. А коли вся метушня зникла, я відчув, що за мною нічого не стоїть насправді. Наче цирк виступив, зібрав речі й поїхав, а я сам залишився стояти у чистому полі в очікуванні чогось. Я усвідомив, що я розівчився мріяти. Я навіть не можу сказати, що мене розважає і робить мене щасливим. До мене прийшло печальне відчуття того, що без своїх професійних навичок та інтелекту я ніхто. Як чистий лист. Якби хтось спитав мене який я є по натурі, то напевно нічого б не відповів. Почуваюся безхарактерним, не маю можливості проявити його (взагалі давно не відчуваю, що мене хтось любить за те, хто я є, радше за те, що я вмію робити). Усвідомив, що женуся не за тим, чим треба. Довгий час вірив, що варто просто займатися своїм ділом/професією, і до мене все саме прийде: визнання, успіх, знайомства. Але в цьому немає смаку. Це як хтось забув солі в страву насипати. Цього виявляється недостатньо, тому я вирішив, що варто прагнути чогось іще. Але зараз я наче в тумані. Розумію, що майбутнє ще не написане, але я не знаю, куди б хотів прийти.
Пробував виконати прийом, суть якого в тому, що треба описати в деталях на листку свій ідеальний день через 5 років. Думав, що це допоможе мені визначитися з цілями в житті, адже кожна деталь у дні -- це результат якоїсь праці, яка б наповнила моє життя змістом. Але я не можу банально придумати, чого б мені хотілося б. Якийсь ресурс в мені вичерпався, без якого я не здатен мріяти. У мене скінчилися ідеї, як би це іронічно не звучало при моїй творчій професії.
Можливо, мені просто потрібна пауза? Але в такому випадку я буду сидіти овочем і не робитиму нічого. Потрібне щось таке, яке б підживило мій мозок і наповнило своєрідним "паливом", бо "моторчик" скоро заржавіє і я не схочу більше нічого. Це сумно, тому хочу запобігти цьому.
Я давно не відчував реально сильних емоцій, якісь почуття я можу розділити тільки з сестрою, яка одночасно є й моїм найкращим другом.
Я не маю власної компанії, у якій я міг би бути собою, і куди б я не потрапив, ніхто не рахується з моєю думкою. Думаю, пора шукати своїх людей, але для цього треба вийти із зони комфорту. Це страшно