Як позбутися звички займатися самобичування?

Доброго часу доби. Є у мене звичка частенько позайматися мазохізмом у вигляді морального терзання себе. Находить на мене щось і починаю себе ненавидіти за всі свої проступки і невдачі в минулому. Та і в теперішньому часі часто доводиться потрапляти в ситуації в яких відчуваю себе чмом. Від того що ненавижу себе все більше і більше починаю ненавидіти оточуючих. Тягне мене провокувати конфлікти з рідними, наче я підсвідомо хочу щоб і вони мене почали так сильно ненавидіти як я ненавижу сама себе.
Бувають випадки коли мене сильно зачіпають деякі ситуації з незнайомими людьми навіть ті що мене не стосуються. Наприклад: незнайома мені дівчина з виділяющимися формами біжить по вулиці щоб встигнути на автобус, і мимо проходять молоді бидлуваті парубки кидаючи їй в слід ''жрать потрібно менше, а то відростила дупу -автобус догнати не можеш''.В мене в середині все аж перевертається від злості на цих парубків, так хочеться сказати ''яке вам діло до їх ж...''. Але я прохожу мовчки, а потім жалію що змовчала. Так само коли бачу що хтось на вулиці викидає сміття, я не можу набратися сміливості щоб зробити їм зауваження а потім корю себе за трусість. І т.п. ...
Крім того я ще сильніше ніж раніше почала ненавидіти свою зовнішність. Я ніколи не подобалась собі, а тепер коли вже появляюсь ознаки старіння на шкірі і зайві кілограми ще важше почали уходити... А крім того що зовні не дуже то я ще і розумом не виділяюся. Стараюся знайти на що переключити увагу щоб не думати про свої із'яни але не виходить. Я не знаю що зробити щоб зовнішність не мала для мене такого великого значення. Вона зараз для мене як глобальна проблема. І я навіть псіхонула, мабуть щоб якось навмисне ще більше себе зуродувать, обрізала собі волосся під ноль. А всім говорю що я його таким чином лікую, щоб воно потім відросло густішим. Може наступного разу ще якось псіхону і обличчя покромсаю лезом??? Я боюсь старості, немає бажання до неї доживати.
Я вже приблизно 3 місяці ходжу до психотерапевта. Але мені здається що я навпаки ще більше розковирюю старі рани і стає лише гірше. Перше з чим я до нього прийшла це те що в мене тремтять руки коли нервуюсь і ще я дуже тонкосльоза. А він мені говоре ''Чому це я не дозволяю собі плакати? Плакати це нормально''.
Я частіше стала згадувати багато проступків з минулого за які мені сильно соромно. Мені хочеться лупцювати себе за це. Я мрію щоб зімною стався якийсь нещасний випадок або захворіти на якусь хворобу яка швидко мене вб'є. А може самій все влаштувати...