Не розумію поведінку батьків. Як спілкуватись з ними?

Доброго дня! Мені 19 років, я рік у шлюбі, живу окремо від батьків. Раз на тиждень приїжджаю в гості до батьків у сусіднє місто. Роблю так з весни, до цього півроку не спілкувалась з ними, так як коли повідомила їм, що вийшла заміж (вона була у від'їзді на момент весілля, але я казала їй що ми подали заяву, правда вона мені не вірила і була проти, причому не конкретно мого чоловіка, а мого шлюбу взагалі, тому що я мала проблеми з репродуктивним здоров'ям, тож мовляв, навіщо мені заміж, якщо не можу народити) мама посередночі влаштувала скандал з бійкою, щоб я виселялася і я переїхала до чоловіка. Позвонила вона мені через півроку з претензією, чому я весь цей час не давала про себе звістки мі запропонувала приїхати в гості. Тоді зустріла мене тепло, хоча в батьків було прийнято ділове спілкуваня, а не емоційне, і вони називають свій шлюб діловим договором, типу мама доглядає батька, котрий набагато старший, а він її повністю утримує. Коли я повідомила, що попри хворобу змогла завагітніти, мама зраділа і сказала, що хоче аби я відмовилась від дитини, вона буде опікуном, тоді їх не виселять з гуртожитку, я розсердилась і відмовила і з тих пір відносини погіршились. Вона казала, що я не розписана з чоловіком і навіть переконала в цьому родичів. Вимагала, щоб я повернулась до них жити. Я показала татові свідоцтво про шлюб, аби він їй не вірив, тоді вона казала, що воно підробне. Тепер правда, визнає шлюб дійсним. Тепер коли приїжджаю в гості, вона просто сидить дивиться фільм, займається своїми справами, я щось розповідаю і бачу, що вона не слухає, тому що я періодично запитую, а вона мовчить, то доводиться її тормошити і починати спочатку. Іноді вона обриває мене, каже додивлюсь кіно, але потім вмикає наступне. Тож я більше часу приділяю котові і своєму телефону і думаю про те, що просто втрачаю час. Тато взагалі не виходить з кімнати і обідає не зі мною, а окремо. Нічого не говорить, наче мене немає, якщо я сама не звернусь ло нього. Але якщо я кажу що певне я поїду додому - мама вмовляє ще побути. Вкінці завжди давала гроші, спочатку як попрошу, потім встановила правило тисячу на тиждень, сьогодні по телефону сказала що більше не допомагатиме. Коли розповідаю їй про справи на роботі, каже що їй це байдуже але про свої скарги на різних посадовців розповідає годинами, пише їх уже 11 років. Друзів і роботи вона не має, хобі не має, лише останнім часом захопилась православною церквою і постійно вказує на те, що я щось роблю не по християнськи, хоча я не віруюча